У п’ятому випуску журналу «Релігієзнавчі нариси», гадаю, насамперед потрібно відзначити якість дизайну та паперу. Звісно, це відразу справляє позитивне враження.Дизайн журналу простий, і в цьому теж своєрідна родзинка. Якість паперу, що залишає приємне враження, ймовірно, вказує на добротне фінансування видання.
Цей випуск журналу присвячений пам’яті Наталії Гаврилової, молодого релігієзнавця, яка чимало зробила для української науки. І могла зробити ще більше, але, на жаль, загинула 21 січня 2013 року в автокастрофі. Пані Наталія залишила по собі значний доробок наукових текстів, які ще потрібно оцінити в межах української релігієзнавчої науки. Про життя і дослідження Наталії Гаврилової можна прочитати в запропонованому випуску журналу. Наприклад, у статті Олега Кисельовa «Наталя Гаврилова: наукова біографія та бібліографія». Автор статті про Гаврилову акцентує увагу на внутрішніх інтенціях дослідниці, яка працювала в царині релігієзнавчої науки: «З усієї марівської спільноти Наталія була найбільш емпіриком: її мало цікавили теоретико-методологічні проблеми релігієзнавства per se, якщо вони не стосувалися сфери її дослідницького інтересу, а це насамперед емпіричні дослідження релігійності студентів. Базова історична освіта, дисертація з соціології, релігії і диплом кандидата філософських наук – це одна із суперечностей у біографії Наталії, враховуючи те, що вона слабко орієнтувалася саме у філософії». Саме ці слова Олега Кисельова описують Наталію Гаврилову як учену, яка мала стимул досягати нових вершин та працювати на благо української науки та суспільства.
В інших статтях простежуємо цікаві точки зору авторів про те, що наше релігієзнавство впевненими кроками інтегрується в західний релігієзнавчий дискурс. Хоча рівень статей також вказує на те, що нам усім треба багато працювати: радянська методологія дослідження релігійних феноменів досі наявна в культурі написання наукових текстів. На мій погляд, потрібно відходити від написання статей у форматі ВАК, у якому вони зараз рекомендовані, адже в них автор не може адекватно висвітлити свої напрацювання в запропонованих межах. Також релігієзнавство треба поширювати не тільки в академічному середовищі, але і серед широкого загалу, що, здається, і покликаний робити журнал «Релігієзнавчі нариси».
Хочу відмітити статтю Томаша Бубіка «Сучасний стан релігієзнавства у Чеській Республіці», де автор розповідає про основні проблеми та історію становлення релігієзнавства в Чехії після розпаду Радянського Союзу та Чехословаччини. Після прочитання матеріалу стає зрозумілим, що інтегрована в комуністичний простір Чехія не сформувалася як атеїстична країна, що, однозначно, не відобразилося у атеїстичній методології в релігієзнавчих дослідженнях. Томаш Бубік пише про становлення релігієзнавства в Чехії та вихід його із теології та атеїзму, а у нас ситуація була кардинально іншою. На початку 90-х українське релігієзнавство пройшло довгий шлях деінтеграції з атеїстичної науки до власне українського релігієзнавства, і тепер ми, як і чехи, формуємо вітчизняне релігієзнавство.
Чеський дослідник пише про вихід релігієзнавства із кола теології та атеїзму таке: «Попри це, в певних випадках перехід від теології до релігієзнавства виявляється не сповна успішним. Той факт, що багато теологів (в основному протестанти, трохи менше католики) відіграли значну роль у відновленні та формуванні релігієзнавства після падіння комунізму, став ще однією причиною для суперечки про взаємовідносини між теологією і «Religionswissenschaft». Завдяки зробленому ними внеску у релігієзнавство, окремі теологи відчували, що проведення демаркаційної лінії між теологією та релігієзнавством несправедливо обмежує їх однією лише теологією. Це посприяло формуванню пропозиції створити диференційоване «теологічне релігієзнавство». Після прочитання статті Томаша Бубіка стає очевидним шлях формування чеського релігієзнавства, у якого було дві точки зору – атеїстична та теологічна. Тим часом у нас була тільки одна. Чехи зі словаками, як і ми з росіянами, з початку власної незалежності почали ділити релігієзнавчу спадщину науковців, які жили на наших територіях. Чеське релігієзнавство, як і релігієзнавство інших молодих країн, пройшло та проходить трансформацію до сучасних наукових стандартів та реалій.
Тема статті Тетяни Крихтової «Особенности антропологического исследования молодежных групп пятидесятнической церкви «Слово жизни» досить близька до сфери моїх наукових інтересів. Стаття написана внаслідок польового дослідження неоп’ятидесятницької церкви «Слово життя». Зокрема, авторка аналізує молодіжне служіння церкви «Слово життя» та служіння для так званого зрілого адепта. Крихтова пише, що саме молодіжне служіння, так само як і загальне, об’єднує внаслідок спільних інтересів та доктринальних принципів. Зі статті зрозуміло, що «Слово життя» в Росії зосереджує особливу увагу на формуванні у молоді принципів церкви, на прозелітизм серед сучасної молоді виділяється чимало ресурсів. Та й самі богослужіння церкви «Слово життя» імпонують сучасній молоді, адже під час них молодь танцює, виконує музику в стилі ROCK, RAP і RnB. Також автор статті підкреслює, що чимало так званого дорослого покоління церкви надалі лишається вірним їй.
У мене виникло декілька зауваг щодо термінології, яку пані Тетяна вживає у статті. Зокрема, це стосується таких термінів, як «неохаризмати» та «п’ятидесятницька церква». Вони не завжди є тотожними. П’ятидесятниками ми називаємо в СНД людей, які мають спадкоємство у своїх церквах від класичних п’ятидесятницьких напрямків: воронаєвців, смордвинців, шмідтовців, мурашків, омоновців. Неоп’ятидесятниками можна назвати церкви, які отримали поширення за підтримки США та Західного світу у 90-х роках, елементи цього нового п’ятидесятництва («харизматії»), зокрема, має і шведська церква «Слово життя».
Після закриття журналу «Релігійна панорама», на мою думку, «Релігієзнавчі нариси» мають зайняти чільне місце серед тематичних видань. Хочу побажати, щоб цей журнал став опорою для багатьох релігієзнавців, а його тираж постійно збільшувався, як і частотність виходу у світ. Сподіваюся, що команда «Релігієзнавчих нарисів» буде вдосконалювати видання з кожним номером, і в майбутньому ми побачимо ще більше публікацій авторів, які розкажуть нам про українське та світове релігієзнавство, адже ми тільки на початку такого дослідження.
Урешті хочу закликати молодих релігієзнавців до дій. Публікуйтеся в Інтернеті, робіть власні сайти, відкривайте друковані та електронні журнали, пишіть і плекайте релігієзнавчу науку.
Релігієзнавцем бути круто та цікаво…
Ігор Дмитрук
Шеф-редактор порталу Філософія і релігієзнавство
