Що спільного і відмінного між цими двома поняттями, і чи існує взаємозв’язок між ними.  Як інтерпретується релігія і наука в минулих і сучасних дослідженнях, спробуємо проаналізувати і з’ясувати. На поступі історичного розвитку, людство намагалося зрозуміти ті речі, які виходять за межі природного закону світу.

Людина мала відчуття страху перед чимось невідомим, навіть явищами природи: гроза, вогонь, ураган, а тому надавала певної персоніфікації як втіленню божества. Тобто існував своєрідний нерозривний зв’язок людини з надприроднім. Саме в надприродному вона почувала себе захищеною від того, щоб могло зашкодити їй самій. Так виникає релігія. Шлейєрмахер називає її «страхом перед невідомим».

Поняття «релігія» з’являється вперше в християнського богослова Лактанція. Ним же була підтримана політико-державна теорія давньогрецького філософа Критія як її основоположника, а також вважалося, що римський цар Помпілій є засновником релігії. Вказана гіпотеза мала подальше продовження в епоху Відродження серед гуманістів та енциклопедистів. Енциклопедисти Дідро, Вольтер та інші заперечували релігію як ошуканство, вигадку, тощо.

Існувала крім цієї теорії інша – прамонотоїзм католицького монаха Ланга. У свою чергу в нього були власні переконання щодо визнання людиною споконвіку існування єдиного Бога. Утворення релігії пов’язує передусім з розвитком патріархату в давнину, хоча існував й матріархат.

Переконання у безсиллі релігії призводить до винайдення науки. Хоч магія, релігія і наука – це елементи, які стоять в ряду, проте вони є різними сферами мислення та галузей  життєдіяльності людини. Зрештою за теорією прамонотеїзму слідувала психологічна. Покладена в ній теза підтверджувала наявність особливостей природи людини в зародженій релігії. Започаткування теорії належить австрійському психологу Зигмунду Фрейду. Як стверджує він, релігія – це наслідок психологічного переживання людини, яка опиняється в стресовій ситуації. Духовний світ уподібнюється світорозумінню душевнохворого, який  подібно первісній людині має віру в сили своєї ідеї. Відтак психічне випереджає соціальне, зумовлюючи і визначаючи його, тобто психічно сприйнятий світ первісної людини – джерело релігійного світорозуміння її ж самої.

Представниками психології релігії стверджується, що питання природного та надприродного джерела релігійних переживань не піддається науковому методу пізнання, тоді ж як прихильники атеїстичної течії вважають перетворення людських почуттів на релігійні відбуваються лише в тому випадку, якщо ті будуть спрямовані на фантастичну істину, зв’язок, відношення.  Релігія в перекладі з латинської мови religаre означає – зв’язувати, поєднувати, тобто це є зв’язок суб’єкта з об’єктом споглядання або ж інакшими словами Вищою Силою.  Крім того при лінгвістичному розборі слова використовується латинський префікс  re (відновлення зв’язку).

Згідно розуміння  сучасного науковця, професора  Огірка, зазначене вище слово необхідно сприймати як поновлення, повторення  зв’язку людини з Богом, розірваного внаслідок первородного гріха. Саме тому релігія – це зв’язок між земним і небесним, матеріальним та духовним, людським та божественним світом. Під релігією розуміємо ще й відносини людини з Богом і навпаки, своєрідний діалог між ними. За Натаном Седербльомом  релігія є стосунком, вираженим через молитву, довіру, страх, жертвоприношення та етичну поведінку.

Згідно твердження Дюркгейма, релігія – це цілісна система вірування та практик, об’єднана моральною спільнотою-Церквою і тих, хто відноситься до неї. За визначенням Маркса, релігія є опіумом для народу, котрим створюється ілюзія досягнення майбутнього щастя, вигадкою, відриваючи людину від буденності (революція, боротьба з експлуатацією та утисками, відчуження, здатна робити нечутливою суспільну несправедливість та пролетаріатські потреби, а саме головне відвертає основну рушійну соціальну силу – класову боротьбу. Ідеолог класової боротьби Володимир Ленін сказав, що релігія – це сивуха людства з якою необхідно боротися іншим.

Як бачимо подібна ж боротьба доходила до крайнощів: руйнування і підрив не лише людської свідомості, а й відкрита боротьба за програмою науково-воєнного атеїзму в широких масштабах, чого не було в історії християнства.

І така боротьба проводилася в двох напрямках: пропаганда безбожного-атеїстичного світогляду серед інтелігенції, експлуатація та ліквідація культових споруд і осіб, які займалися просвітництвом людей. Терористичні дії спрямовувалися на те аби остаточно покінчити з релігійними елементами, часто  виставленими на публіку для висміювання. Такими чином спричинено важку травму для духовних цінностей і морального  суспільного стану. А тому в енциклопедії  70-х років  ХХ століття не зможемо віднайти чіткого формулювання, а що таке власне релігія, натомість маємо дещо зміщений фокус, що носить науково-атеїстичний характер. Тому таке твердження, що нібито релігія стоїть на заваді революційного суспільного перетворення, пригноблює трудящих і є пануванням експлуататорського  класу не може бути прийнятним, не відповідає самій суті  феномену.  То ж що ж тоді таке релігія?  Питання не є доволі простим. Адже явище, з яким стикаємося не пояснюється  через щось прямо протилежне йому так як відрізняється  насамперед від філософії та політики. Це не ілюзія як стверджували прихильники атеїзму, а автономність.

Більш точне визначення релігії надається Романо Гвардіні. Він вважає її конкретним стосунком людини з живим Богом. Але найбільше імпонує вислів  античного мислителя Платона та американського президента Вашингтона:  якщо держава не визнає Бога, то є лихо для неї ж самої, бо підриваючи релігію разом вона підриває основи соціуму; необхідними підпорами, на яких побудований добробут та лад мають бути віра, релігія, моральність.

Більш такий екзистенційний  погляд  подається у Франкла: з відсутністю Бога ніколи не може бути відчинений сенс людського існування. Філософське розуміння прослідковується у Френсіса Бекона: з допомогою малих знань людина віддаляється від Бога, великих – наближається. Тут чітко зрозуміло, що говорив останній.

Досить часто наука входить в суперечність з релігією, що помітно в прихильника дарвінізму Річарда Докінза. Науковцем робиться насмішка на релігією як безмірним марнотратством та безглуздою барочною безкорисливістю. Своєю статтею «Яка користь від релігії» науковець демонструє її безпорадність, у більшій мірі шкідливість, непотрібність, загрозу, яку та несе суспільству. Водночас Докінз вільно висловлюється про релігію як феномен, тип негенетичної епідемології, яка має домішки негенетичного дарвіністського відбору. Приходить до висновку: значить релігія немає цінностей виживання людської особини та переваг генів. Вона є корисною лише для себе самої. Звичайно можна не погодитись з науковцем, який має на увазі стадний інстинкт, вироблений ще до появи релігії як такої в племінно-общинному ладу, де людей цікавили дві речі: як зберегти і продовжити життя. Якщо раніше функції збереження та передачі моральних цінностей, накопиченого досвіду та знання переймали релігійні інститути, то зараз такі функції виконуються державою, школою, наукою, мистецтвом. Ніщо не може бути виправданим великою та кривавою жертвою, яка постійно приноситься людьми на цей ненаситний вівтар.

Було б чудово знайти спеціаліста, який зумів би прослідкувати, розповісти про історію релігії на основі природно-наукового підходу дарвінізму, прекрасно поданого науковцем Докінзом. Проте Докінз не зупиняється лише на цьому, а йде вперед. Наступним ударом по релігії, набуваючи актуальності стає славнозвісна книга Докінза «Бог як ілюзія», в якій детально подається наукове обґрунтування всесвіту і причинно-наслідкового зв’язку.

Як відомо, наука – сфера людської життєдіяльності, яка базується на експериментах, знайдених артефактах, дослідженнях, виведених науковцями теоремах, гіпотезах, які стосуються матеріального, але не духовного світу. Знаємо чимало випадків непорозумінь між релігією і наукою, певною конфронтацією між ними, існуючими конфліктами. Такі випадки свідчать про не до кінця зрозумілі позиції католицької церкви  по відношенню до наукового відкриття, наприклад Миколи Коперника (теорія геліоцентричної системи)  Галілео Галілея (теорія геоцентричної і підтримування коперникової системи світу), ченця ордену домініканців, філософа Джордано Бруно (нескінченість Всесвіту, рух планет навколо сонячної системи). Наскільки відомо люди були охоплені «сліпою вірою» в догмати церкви, натомість як усяка діяльність науковців того часу, що шкодила її авторитету перебувала під суворою забороною. В тім в 70-х роках ХХ століття католицька церква, очолювана папою Іваном Павлом ІІ змінила свої погляди, завдяки чому науковці Галілей і Бруно були нею реабілітовані. Помилка католиків середньовічного періоду щодо Галілея полягала в тому, що ті спиралися більше не на саме тлумачення Біблії, а теорію філософа Арістотеля. Тому це вдалося виправити римському папі Івану Павлу ІІ, визнаючи попередні помилки релігії у відношенні до науки. Атеїсти-науковці вбачають у конфлікті з Галілеєм пригнічення релігією науки. Так сучасна наука безпомічна без релігії, що доводить австрійський фізик Ейнштейн — автор теорії відносності.

Альберт Ейнштейн говорить про не роз’єднання, а доповнення один одного, адже сліпою вважає віру з відсутністю науки, а науку кривою без віри. І що саме цікаво так те що релігії, мистецтва і науки вчений вважає трьома гілками одного дерева. Якщо релігія  відповідає людині на запитання: як виник світ? То наука старається відповісти на питання: що собою являє цей навколишній світ? Різниця між ними полягає у тому, що перша досліджує фізичний світ і відповідно усе, що з ним пов’язано, тоді ж як друга – світ, який перебуває за межами людського пізнання, можливостей, розуму. Мова йде про божественний або ж духовний світ.

Ейнштейн правий у тому, що наукою не тільки очищається релігійні спонукання від антропоморфізму, а й здійснюється внесок в релігійне одухотворення розуміння нашого життя. Просування духовної еволюції людства вперед представлене Ейнштейну шляхом істинної релігійності, який проходить завдяки прагненню до раціонального знання, а не через якийсь страх життя, смерті, сліпої віри. Адже на думку науковця світ має потребу в священику як вчителю, котрий повинен виправдати свою високу місію освіти.

Альберт Ейнштейн говорить, що його релігія полягає у скромному захопленні безмежної розумності, що здатна проявляти себе в найдрібніших деталях картини світу, що охоплюється нами та пізнається розумом частково. Вища логічна стрункість облаштування всесвіту є тою ідеєю Бога в Ейнштейна. Проте існує єдиний критерій: наука не повинна виходити за межі ratio, а релігія – fide, щоб не зашкодити один одному. Так як все має бути в межах розумного.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.