Для початку спробуємо зрозуміти релятивізм як філософське поняття, його основну суть і значення в сучасній науці.

Сам термін латинського походження relativus, в даному перекладі означає – відносний. Здебільшого його розуміють як методологічний принцип в змісті наукового пізнання. Ним односторонньо  підкреслюється  постійна змінність дійсності та заперечується відносна стійкість речей та явищ. Релятивістами заперечується розвиток пізнання як подолання рівня знання, що не є доказом істинності, суб’єктивності, яке в кінцевому результаті приводить до агностицизму – заперечення об’єктивного пізнання.

Релятивізм. Що таке релятивізм ?

Вперше це поняття з’являється в античній філософії, а точніше зароджується у софістичному вченні Протагора, згідно твердженням якого людина є мірилом усіх речей. Тобто основою пізнання виступає протічна чуттєвість, що не відображається в об’єктивних та стійких явищах.

Релятивістські елементи насправді присутні в античному скептицизмі, який насамперед знайшов у знаннях неповноту та умовність, в залежності від історичних умов процесу пізнання та витлумачив їх як недостовірні. У XVI-XVIIІ століттях релятивізм використовується філософами, зокрема  Ротердамським, Монтенем, Бейлем для того, щоб піддати критиці релігійні догмати та основоположення метафізики. В ідеалістичному емпіризмі релятивізм відіграє зовсім іншу роль,  усе зводиться в емпіричному пізнанні до суб’єктивності.

В публікації  «Релятивізм» [Касавін [Електронний ресурс].-Режим доступу: http:www.https://iphlib.ru/library/collection/newphilenc/document/HASHa663349863a536e9cc6ca6] наводиться думка науковця, що даний  формульований  принцип можна зустріти в античних софістів Протагора і Горгія, представлений також пізнім античним скептицизмом, Новим часом, а також прослідковується в англійському емпіризмі. В період НТП, світоглядної зміни систем не переставало цікавити питання відносності знань та переконань, інтерес до нього  з’явився на межі ХІХ-ХХ століття і як не дивно, в наш час. За поглядами професора  Касавіна принцип фізичного релятивізму теорії відносності поєднаний з філософським опосередковано.

Такий принцип полягає швидше за все в осмисленні класичної механіки, точніше її понять, таких як час, простір, маса, швидкість. Більш чітке осмислення релятивізму як феномену подано  у книзі «Релятивізм, плюралізм,  критицизм: епістемологічний аналіз», складеної РАН Інституту філософії. У передмові до неї зазначено, що релятивізм отримує перемогу у сучасній філософії та культурі. А далі йдеться про цей важливий феномен у науці: «Це відноситься до розуміння пізнання в цілому, особливо ж до такого різновиду, як наука. Це стосується смисловожиттєвих цінностей. Оскільки в демократичному суспільстві повинен процвітати… когнітивний та ціннісний плюралізм, то здається майже ймовірним, що таке суспільство не може не виходити з релятивістської установки. В дусі релятивізму також розуміється і толерантність в міжкультурних відносинах та популярна нещодавно позиція мультикультуралізму» [2012:3].

Необхідно звернути увагу на основоположників релятивізму. Ними насправді є софісти. Слід зауважити, що навколо релятивізму відбуваються великі дискусії. Багато філософів не наважаються назвати себе релятивістами, систематично підозрюючи один одного, не без належного обґрунтування. До того ж,  філософія другої половини ХХ століття- початку ХХІ наскрізь пронизана релятивістськими настроями. Це стосується аналітичної філософії та постмодернізму. Цим висловлені визначені особливості модерної культури та соціального життя, мають пряме відношення до повсякденного світу, тобто стосується насамперед людини.

Людина почала плутатися в уявленні  про існування в реалії, а також втрачати життєво важливі орієнтири поведінки. А тому з появою наприкінці ХХ століття такого феномену як технонаука, відбулося тісне поєднання двох видів наук – фундаментальної та прикладної.  Із виникненням нанотехнологій відбувся вплив на світ повсякденного життя та його вибух. Домінуючими стали інформаційно комунікативні технології, з включенням до них «віртуальної реальності».

Головного поштовху релятивізму і сучасній епістемології та філософії надав Томас Кун. Ним зроблена спроба показу відмінності формальної моделі наукової теорії від реальної історії науки.

Наукова діяльність, – як стверджує філософ, здатна втілюватися в рамках парадигм, що визначають характер наукових теорій, прийняті науковим співтовариством способи постановки проблем, формулювання завдань та їхніх шляхів вирішення [1962:10].

Не можна не погодитись з тим твердженням Куна, що парадигма задає світ, в якому власне і працює науковець, визначаючи при цьому смисл теоретичних понять. Теоретичні поняття здійснюють інтерпретацію наукових фактів, намагаючись констатувати їх. Поза теоретичним осмисленням для науковця не існує фактів.

За Куном,  результаті переходу від однієї до іншої парадигми може змінюватися сам смисл наукового поняття. Оскільки теоретичні поняття пов’язані з розумінням фактів, то відповідна зміна відбувається з фактами. Зі зміною фактів, змінюється  сприйняття світу, вірніше світ.

Науковцем підкреслено, що не повинен  вводити в оману той факт, що зі зміною парадигми вчені продовжують використовувати старі поняття. З точки зору Куна, старе слово здатне набувати нового смислу. Відтак раціональна дискусія між тими, що представляють дві різні парадигми є неможливою. Бо не може існувати надпарадигмальної раціональності, бо вона є тільки всередині парадигми, але в кожній- своя.

Богдан Пегас

Література:

Асмус В.Ф. Дуализм // Философская энциклопедия. Т. 2. М., 1962.

Релятивизм, плюрализм, критицизм: эпистемологический анализ [Текст] / Рос. акад. наук, Ин-т философии; Отв. ред. В.А. Лекторский. – М.: ИФ РАН, 2012. – 181 с

И.Т. Касавин. Релятивизм [Електронний ресурс].-Режим доступу: http:www.https://iphlib.ru/library/collection/newphilenc/document/HASHa663349863a536e9cc6ca6