Все частіше, правитель закривавсь у своїй кімнаті, нікого не пускаючи до себе. А королівство в той час, з кожним днем, більше занепадало.
В один із буденних днів, в столицю королівства навідався сивочубий чоловік, за плечима тримаючи торбу. Так і йшов він безтурботно площею, зацікавлено роздивляючись навколо. Доки не почувся страхітливий шум труб, від якого всі інші жителі міста, почали розбігатись з площі, хто забігаючи в будинки, хто просто тулячись до стін, і опускаючи до долу очі. Чоловік, не зрозумів, що відбувається, і забаривсь на декілька секунд, коли з-за рогу виїхала ціла шеренга розкішних карет, попереду і збоку яких, скакали воїни — всадники. Вгледівши розтяпу, троє всадників, придали блискавичного темпу коням, і безжалісно порубали мечами, бідного чоловіка. Бездиханне скривавлене тіло впало на кам’яну долівку, і дзвінкий звук, від його торби, рознісся в мертвій тиші. Король, наказав, своїм підданим принести її, аби побачити, чим же хотів вбити його цей зрадник. Коли один із слуг, вніс торбу, він повільно та обережно дістав звідти річ. Як виявилось це було металічне кругле дзеркало, тільки поверхня була не прозора, а темна, наче нічне небо, без зір. Як тільки вражений правитель, поглянув в те дзеркало, довколишній світ, перестав існувати, і його затягнула глибока та в’язка чорнота.
За мить, невідь — звідки почувся хитрий, змовницький голос, потім, два, три, і швидко ті переросли в хор, де кожен хотів перекричати одне — одного. В цьому шумі було важко розібрати, що ж всі вони прагнули донести, але декотрі слова вдалось вирізнити, переважно це була огидна брань. Слідом, чорнота розступилася, і король побачив себе прив’язаним до стовпа величезними, міцними ланцюгами, від тиску яких не міг поворухнутися, а на очах щільно надягнута пов’язка. Його тіло жахливо понівечене, все в синяках і крові, що страшно було поглянути. Над ним нависла юрба, тримаючи хто ціпок, хто палку, і наносячи удари. Так як, король, дивився з боку на цю страшну сцену, то він зміг розгледіти скривлені в ненависті, одержимі обличчя цих безжалісних людей. Точніше всі вони мали одне лице, а саме, лице цього ж самого на пів — живого стражденного.
Правитель прийшов до тями, в кареті, не в змозі зупинити сліз розкаяння і розпачу. Він в цьому химерному і сакральному дзеркалі, побачив, що ворог насправді, сидів в ньому, що він і був сам тим найзапеклішим ворогом для себе, натомість, його руки умиті кров’ю стількох невинних людей.
Сильчук Назар
