Особливо гостро ситуація проявлялася в північно-західній провінції Пхьонан. Саме тут наприкінці 1811 року спалахнуло повстання, очолене Хон Кьон Ре. Воно стало одним із найбільших виступів населення проти уряду Чосону в XIX столітті. Боротьба тривала приблизно п’ять місяців — від грудня 1811 року до травня 1812-го.
Хто такий Хон Кьон Ре
Хон Кьон Ре народився 1771 року в районі Йонган. Він походив із роду янбанів — привілейованого стану корейської традиційної еліти, однак сам не зміг реалізувати свої амбіції через державну систему іспитів, яка відкривала шлях до чиновницької кар’єри.
1798 року він провалив іспит на отримання вченого ступеня. Після цього Хон Кьон Ре залишив традиційний шлях чиновника й мандрував країною, працюючи геомантом — фахівцем із визначення сприятливих місць відповідно до традиційних уявлень про геомантію.
Подорожі дали йому можливість безпосередньо бачити життя простих людей. Він спостерігав бідність, борги, зловживання чиновників і соціальні суперечності. Згодом Хон Кьон Ре познайомився з У Кун Чхиком, і разом вони почали готувати масштабний виступ. Підготовка тривала близько десяти років. Тому повстання не було раптовим вибухом відчаю. За ним стояла тривала організаційна робота, пошук союзників, накопичення ресурсів і формування військових загонів.
Чому Пхьонан став осередком невдоволення
Причини повстання були складнішими, ніж просто високі податки. У XVIII — на початку XIX століття корейське суспільство швидко змінювалося. Розвивалися торгівля, грошові відносини, товарне сільське господарство та видобуток корисних копалин. Одночасно відбувалося розшарування селянства: частина господарів накопичувала землю й багатство, а дрібні землероби втрачали свої наділи.
Люди, які залишалися без землі, ставали орендарями, найманими працівниками або мандрівними безземельними. Значну роль у Пхьонані відігравали також шахтарі та працівники нелегальних копалень. Усе це створювало великий прошарок людей, незадоволених існуючим порядком. До економічних проблем додавалося політичне невдоволення. Представники північно-західних регіонів вважали, що центральна влада ставиться до них як до другорядної частини країни й обмежує їхній доступ до високих посад. Для місцевої еліти це означало не лише втрату політичного впливу, а й обмеження можливостей соціального піднесення.
Таким чином, у повстанні зійшлися інтереси різних груп: збіднілих селян, найманих працівників, шахтарів, торговців, місцевих багатіїв і частини незадоволеної інтелігенції. Дослідники наголошують, що саме різнорідність учасників робить це повстання складним історичним явищем, яке не можна пояснити винятково класовим конфліктом.
Голод став останньою іскрою
Безпосереднім каталізатором виступу став неврожай 1811 року. Для аграрного суспільства це означало різке погіршення становища населення: зменшення запасів продовольства, падіння доходів селян і зростання боргів. Водночас державні повинності та податковий тягар не зникали. У суспільстві, де селянин уже потерпав від нестачі їжі, вимоги держави сприймалися особливо болісно.
Хон Кьон Ре та його соратники використали ситуацію для початку давно підготовленого виступу. Повстання розпочалося в грудні 1811 року в Пхьонані.
Стрімкий наступ повстанців
На початковому етапі уряд не зміг швидко зупинити повстанців. Це стало однією з причин їхніх перших великих успіхів. Повстанська армія була організована в окремі загони, а її керівники мали підтримку в різних населених пунктах. Повстанцям допомагали місцеві багатії та торговці, а до їхніх лав вступали селяни, безземельні люди й шахтарі.
За короткий час повстанці захопили низку міст і поселень на північ від річки Чхончхон. Серед них були Гасан, Кваксан, Чонгджу, Сончхон та інші населені пункти. За даними корейських історичних джерел, приблизно за десять днів їм вдалося встановити контроль над понад десятьма районами. Цей успіх показав слабкість місцевої адміністрації та водночас продемонстрував, наскільки широкою була соціальна база виступу.
Чому повстанці не змогли перемогти
Після перших перемог ситуація поступово змінилася. Повстанцям було важко зберігати єдність, адже їхня коаліція складалася з груп із різними інтересами.
Одні учасники прагнули радикальних суспільних змін, інші були зацікавлені насамперед у послабленні центральної влади й розширенні власного впливу. Частина місцевої еліти, яка спочатку підтримувала повстання, згодом перейшла на бік уряду.
Це важливий момент для розуміння події. Повстання не було просто протистоянням «селян проти держави». Частина місцевих еліт допомогла організувати виступ, але пізніше сприяла його придушенню. Саме тому сучасні історики розглядають його як складну політичну та соціальну коаліцію.
Свою роль відіграли й військові фактори. Урядові сили поступово мобілізувалися, а система місцевої оборони дала змогу зібрати необхідні сили. Нові дослідження показують, що початкову повільність урядової реакції не варто пояснювати лише «нездатністю» армії: важливими були особливості командування, передачі інформації та мобілізації військ у Пхьонані.
Облога Чонгджу
Після серії поразок повстанці відступили до фортеці Чонгджу. Саме вона стала останнім великим центром їхнього опору. Тут розпочалася тривала облога. Повстанці протягом приблизно чотирьох місяців утримували позиції, незважаючи на тиск урядової армії. Їхня стійкість свідчила про те, що виступ мав значну організаційну основу й не був стихійним селянським бунтом. Проте ізоляція поступово позбавляла гарнізон ресурсів. Урядові війська посилювали тиск, а можливості повстанців для поповнення продовольства, зброї та людей скорочувалися.
Навесні 1812 року урядові сили здійснили вирішальний штурм. Оборона фортеці була зламана, а Хон Кьон Ре загинув. На цьому організований опір завершився.
Чи змінило повстання Корею
У короткостроковій перспективі повстання зазнало поразки. Воно не повалило династію Чосон і не змінило політичну систему.
Однак його історичне значення набагато ширше. Події 1811–1812 років продемонстрували глибину соціального невдоволення, яке накопичилося в корейському суспільстві. Виявилося, що центральна влада вже не могла безперешкодно контролювати всі регіони, а традиційний соціальний порядок втрачав колишню стабільність.
Повстання Хон Кьон Ре стало одним із найпомітніших сигналів кризи державної системи Чосону. У наступні десятиліття Корею охоплювали нові селянські виступи. Зокрема, масштабне повстання відбулося 1862 року, а наприкінці XIX століття — знамените повстання Тонхак 1894 року.
Історична пам’ять про Хон Кьон Ре пов’язана не лише з його поразкою. Його виступ став символом спротиву суспільства, у якому економічні труднощі, політична нерівність і регіональна дискримінація наклалися одна на одну.
Особливість цього повстання полягає в тому, що його організатори походили не лише з найбідніших верств. Навпаки, рух об’єднав людей із різним соціальним походженням. Саме ця обставина робить його важливим для розуміння процесів, які відбувалися в Кореї напередодні масштабних змін XIX століття.
Повстання було придушене, але проблеми, які його породили, нікуди не зникли. Соціальна нерівність, податкові зловживання, регіональні суперечності та криза традиційної політичної системи продовжували загострюватися.
Іван Гудзенко
