У релігійному та етичному сенсі джихад передусім пов’язаний із прагненням чинити правильно, протистояти злу та вдосконалювати себе. Тому він може стосуватися внутрішньої боротьби людини зі своїми слабкостями, моральних вчинків, захисту інших людей, словесного відстоювання переконань і, в певних історичних та правових контекстах, збройної боротьби.
Джихад у Корані
Значення джихаду в Корані змінюється залежно від історичного та текстуального контексту. Особливо помітна різниця між мекканським і медінським періодами життя пророка Мухаммеда.
У мекканський період, приблизно з 610 до 622 року, мусульманська громада перебувала в умовах переслідувань і тиску. У цьому контексті важливого значення набув принцип сабр — терплячої стриманості, витримки та здатності протистояти труднощам без відмови від віри.
Коран також говорить про боротьбу за допомогою самого Писання. У 25-й сурі, зокрема у 52-му аяті, йдеться про боротьбу проти противників за допомогою нього. У цьому випадку йдеться не про фізичну битву, а про переконання, аргументацію та проголошення релігійного послання. Отже, ранній коранічний контекст демонструє, що джихад не зводився до військових дій.
Від Мекки до Медіни
Після переселення Мухаммеда та його послідовників із Мекки до Медіни у 622 році становище мусульманської громади змінилося. Вона перетворилася на організовану спільноту, яка була втягнута у збройне протистояння зі своїми противниками.
У медінський період з’являється ще один вимір боротьби — кіталь, тобто безпосереднє ведення бойових дій. Цей аспект був пов’язаний передусім із захистом громади від агресії та збройного переслідування. Ця відмінність має принципове значення. У Корані поняття боротьби та поняття військових дій не завжди є тотожними. Саме тому ототожнення джихаду виключно з війною не відображає всієї складності ісламських джерел.
Внутрішня боротьба людини
У пізнішій ісламській літературі розвинулася концепція джихад аль-нафс — боротьби людини із власним «нижчим я», тобто зі слабкостями, спокусами та моральними недоліками. Цей вимір джихаду особливо важливий для етичного та містичного осмислення ісламу. Людина повинна працювати над собою, контролювати власні бажання, розвивати чесноти та прагнути моральної досконалості.
У деяких пізніших традиціях внутрішню боротьбу називали «великим джихадом», тоді як фізичну боротьбу — «малим джихадом». Водночас ці формулювання походять переважно з пізнішої релігійної літератури, а не безпосередньо з Корану. Тому їх необхідно розглядати саме в контексті розвитку ісламської думки.
Джихад серцем, язиком, рукою та мечем
У позакоранічній релігійній літературі джихад отримав ще ширше трактування. Його могли описувати як прагнення діяти «на шляху Бога» різними способами. Відоме формулювання розрізняє чотири форми джихаду: серцем, язиком, рукою та мечем.
Джихад серцем означає внутрішню боротьбу людини за моральне вдосконалення. Джихад язиком пов’язаний зі словом — проповіддю, переконанням, захистом істини та протистоянням злу через мову. Джихад рукою може означати практичні дії для виправлення неправди або допомогу іншим. Джихад мечем стосується збройної боротьби. Таким чином, військовий вимір є лише одним із можливих значень ширшого поняття.
Джихад у мусульманському праві
У класичному мусульманському праві поняття джихаду поступово набуло важливого військово-політичного значення. Юристи розглядали питання оборони територій, безпеки мусульманської держави, відносин із немусульманськими державами та умов, за яких дозволялося застосовувати силу. Водночас у Корані містяться обмеження щодо ведення війни. Зокрема, у 2:190 говориться про боротьбу з тими, хто воює проти мусульман, і міститься застереження не переходити межі.
У класичній юридичній традиції існували й правила ведення війни. Зокрема, юристи звертали увагу на необхідність захищати цивільне населення та заборону певних форм руйнування майна. Важливою була також ідея, що законний збройний джихад не повинен бути приватною ініціативою окремої людини, а належить до компетенції законної політичної влади.
«Люди Писання» та немусульманські громади
Класичне мусульманське право також виробило складну систему регулювання відносин із немусульманами. Особливе місце займали християни та євреї, яких називали «Людьми Писання», оскільки вони визнавали попередні божественні одкровення.
У різних мусульманських державах існували правові механізми, за допомогою яких такі громади могли отримувати захищений статус. Одним із пов’язаних із цим понять була джизья — спеціальний податок, який сплачували певні немусульманські піддані.
З часом подібний статус у різних державах поширювався і на деякі інші релігійні громади, зокрема зороастрійців, індуїстів і буддистів. Конкретні правила при цьому суттєво відрізнялися залежно від епохи, держави та правової школи.
Як джихад став означати війну
Попри широкий релігійний зміст, у політичній та юридичній літературі слово «джихад» поступово стало часто використовуватися саме щодо військових кампаній.
Особливо помітною ця тенденція стала в період Омейядської династії, яка правила значною частиною мусульманського світу з 661 до 750 року. Військові походи могли отримувати релігійне обґрунтування та називатися джихадом навіть тоді, коли поряд із релігійними мотивами існували цілком політичні й територіальні інтереси. Це важливий історичний момент: релігійна термінологія могла використовуватися для легітимації державної політики. Тому не кожна історична війна, яку називали джихадом, була виключно релігійним конфліктом.
Джихади в Африці XVIII–XIX століть
У XVIII–XIX століттях у мусульманській Африці відбувалися масштабні релігійно-політичні рухи, які також називали джихадами.
Одним із найвідоміших прикладів став рух Усмана дан Фодіо. У 1804 році він розпочав джихад, результатом якого стало створення Халіфату Сокото на території сучасної північної Нігерії. Подібні рухи поєднували релігійне реформаторство, боротьбу за політичну владу та територіальне розширення. Саме тому їхня історія демонструє, наскільки складним може бути взаємозв’язок між релігійними переконаннями та політикою.
Джихад у сучасному світі
У XX–XXI століттях поняття джихаду набуло нового політичного значення. Під час воєн в Афганістані багато мусульманських учасників сприймали боротьбу спочатку проти радянських військ і марксистського уряду як джихад.
Пізніше радикальні ісламістські організації почали використовувати це поняття для виправдання насильницьких дій, у тому числі нападів на цивільних та інших мусульман, яких вони звинувачували у відступництві. Таке використання терміна стало предметом гострої критики з боку багатьох мусульманських учених і громад. Вони наголошують на необхідності розглядати Коран у цілісному контексті та підкреслюють обмеження щодо застосування сили.
Чому джихад не можна перекладати просто як «священна війна»
Переклад слова «джихад» як «священна війна» створює спрощене уявлення про ісламську традицію. Він фактично залишає поза увагою внутрішню моральну боротьбу, терпіння, словесне відстоювання віри та інші форми діяльності, які також належать до історії поняття.
Військовий джихад справді існує як важливий аспект класичної ісламської правової та політичної думки. Проте він є лише одним із вимірів ширшого поняття.
Сучасні мусульманські мислителі часто наголошують саме на цьому. Вони вважають, що сучасне розуміння джихаду має враховувати загальні коранічні принципи, зокрема обмеження насильства та право на самооборону. Водночас вони розглядають багато положень середньовічних юристів як продукт конкретних історичних умов, а не як незмінні правила для сучасного світу.
Джихад як складне поняття ісламської традиції
Історія джихаду демонструє, наскільки небезпечно пояснювати складні релігійні поняття одним коротким перекладом. Джихад — це не просто назва війни і не синонім насильства. У широкому сенсі це боротьба або зусилля людини на шляху Бога, яка може мати духовний, моральний, соціальний, словесний або військовий вимір. Протягом століть значення поняття змінювалося залежно від політичної ситуації, розвитку мусульманського права та релігійної думки. Для одних воно було насамперед духовним самовдосконаленням, для інших — обов’язком захищати громаду, а для політичних правителів могло ставати засобом легітимації військових кампаній.
Саме ця багатошаровість робить джихад важливим об’єктом вивчення історії ісламу. Щоб зрозуміти його значення, необхідно враховувати контекст конкретної епохи, джерело, у якому вживається термін, і те, про який саме вид боротьби йдеться.
Іван Гудзенко
