У цих умовах імператор запропонував перемир’я, яке було прийняте 4 червня 1813 року російськими та прусськими військами. Домовленість, укладена в Плесвіці та Пойшвіці, передбачала тимчасове припинення бойових дій. Згодом перемир’я продовжили до 10 серпня, щоб дати змогу сторонам обговорити можливі умови миру на переговорах у Празі.
Однак ця пауза не була актом слабкості лише з одного боку. Наполеон розраховував відновити сили, поповнити кавалерію і повернути собі стратегічну ініціативу. Водночас союзники отримали не менш важливий шанс: вони виграли час для мобілізації нових армій, зокрема прусського ландверу та австрійських військ.
Райхенбах: формування європейської коаліції
Поки на фронтах панувала відносна тиша, у Сілезії розгорталася активна дипломатична діяльність. У місті Райхенбах (нині Дзєржонюв) у червні 1813 року було укладено серію угод, які стали фундаментом нової антифранцузької коаліції.
Ключову роль у цих переговорах відігравав британський міністр закордонних справ Роберт Стюарт, віконт Каслрі. Саме він забезпечив фінансову підтримку союзників, домовившись про надання Великою Британією 2 мільйонів фунтів стерлінгів для утримання 240-тисячної армії Росії та Пруссії.
Укладені 14 і 15 червня договори передбачали відновлення територіальної цілісності Пруссії в межах 1806 року та розширення Ганновера. Важливою умовою стала відмова від сепаратних переговорів із Францією — союзники зобов’язувалися діяти єдиним фронтом.
Австрійський фактор і ультиматум Наполеону
Особливе значення мав третій договір, укладений 27 червня між Австрією, Росією та Пруссією. Він визначав позицію Австрія як потенційного арбітра конфлікту, але водночас містив чіткий ультиматум: якщо Наполеон не погодиться на запропоновані умови, Австрія вступить у війну. Ці умови були жорсткими і фактично означали демонтаж наполеонівської системи в Європі. Вони передбачали ліквідацію Варшавського герцогства та Рейнської конфедерації, втрату контролю над Голландією, Італією, Іспанією та Іллірійськими провінціями. Таким чином, союзники прагнули не лише обмежити Францію, а й відновити баланс сил на континенті.
Вплив перемоги під Віторією
Дипломатичні позиції союзників значно посилилися після звістки про перемогу британських військ під командуванням Артур Веллінгтон у битві під Віторія. Ця подія стала переломним моментом у війні на Піренейському півострові й підірвала французький вплив у Іспанії.
Перемога мала не лише військове, а й психологічне значення. Вона підняла моральний дух союзників і переконала їх у можливості остаточної поразки Наполеона. У Лондоні це зміцнило позиції Каслрі, який був готовий підтримати більш жорстку лінію щодо Франції, включно з відновленням Бурбонів у Сицилії та визнанням претензій Жан-Батіст Бернадот.
Перемир’я закінчилося 10 серпня 1813 року, і вже через два дні Австрія офіційно оголосила війну Франції. Цей крок остаточно сформував широку коаліцію європейських держав, яка незабаром перейшла до рішучого наступу.
Подальшим дипломатичним закріпленням союзу став Тепліцький договір, підписаний 9 вересня. Він підтвердив військово-політичну єдність Австрії, Росії та Пруссії й створив основу для спільних дій, що завершилися поразкою Наполеона в битві під Лейпцигом.
Іван Гудзенко
