Завершення місії Маршалла та крах мирного процесу
Після більш ніж року інтенсивних дипломатичних переговорів американський посередник Джордж К. Маршалл дійшов висновку, що досягти компромісу між ворогуючими сторонами практично неможливо. 8 січня 1947 року він залишив Китай, публічно засудивши політичних радикалів як серед націоналістів, так і серед комуністів за небажання припинити громадянську війну.
Попри це уряд Чан Кайші ще намагався продемонструвати готовність до переговорів. Міністр інформації Пен Сюе-пей заявив про бажання продовжити діалог із комуністами. Для контактів із керівництвом КПК до Яньаня було направлено генерала Чжан Чжичжуна, а американський посол Джон Лейтон Стюарт знову виступив посередником між сторонами.
Однак комуністи залишилися на попередніх позиціях. Вони вимагали повернення військ до лінії розмежування станом на 13 січня 1946 року та скасування нової конституції, ухваленої урядом Гоміньдану. Ці умови вже раніше були категорично відхилені націоналістами, тому шансів на компроміс майже не залишалося.
Останні спроби домовитися
Попри загострення ситуації, уряд Гоміньдану ще зробив одну спробу знайти політичне вирішення конфлікту. 21 січня 1947 року було запропоновано чотири основні принципи для відновлення переговорів: припинення бойових дій із збереженням військами займаних позицій, реорганізацію армії, відновлення транспортного сполучення та справедливий розподіл повноважень у системі місцевого управління.
Ці пропозиції виглядали досить поміркованими, однак жодна зі сторін уже не вірила в можливість мирного врегулювання. Для Гоміньдану переговори були способом виграти час і закріпити свої позиції, тоді як комуністи були переконані, що військова ситуація поступово починає працювати на їхню користь.
Відновлення масштабних бойових дій
Поки дипломати намагалися знайти компроміс, бойові дії швидко поширювалися по всій країні. Комуністичні війська розгорнули новий наступ у Маньчжурії, а урядові сили здійснили масштабні операції проти комуністичних баз у Шаньдуні та Шеньсі.
На початку березня 1947 року уряд наказав усім представникам Комуністичної партії залишити території, які перебували під контролем Гоміньдану. Уже 15 березня Чан Кайші офіційно звинуватив комуністів у збройному заколоті. Від цього моменту будь-які політичні контакти фактично припинилися. Громадянська війна перейшла у фазу відкритого загальнонаціонального протистояння.
Захоплення Яньаня та стратегія Мао Цзедуна
Одним із найбільших успіхів урядових військ стало захоплення Яньаня 19 березня 1947 року. Це місто протягом багатьох років було головним політичним і військовим центром китайських комуністів. У таборі націоналістів цю подію сприйняли як початок майбутньої перемоги.
Проте керівництво КПК не вважало втрату Яньаня катастрофою. Мао Цзедун давно наголошував, що головною опорою революції мають бути не великі міста, а сільська місцевість. На його думку, утримання столиць мало другорядне значення порівняно зі збереженням підтримки селянства та мобільності армії.
Саме ця стратегія дозволила комуністам уникнути вирішальної поразки. Вони залишили Яньань, але продовжили активно діяти в інших районах країни, поступово виснажуючи противника.
Зміна стратегічної ініціативи
До кінця 1947 року ситуація почала швидко змінюватися. Націоналістичним військам вдалося досягти лише кількох локальних успіхів, серед яких захоплення Вейхая та Яньтая на узбережжі Шаньдуну. Ці операції тимчасово перервали морське сполучення комуністів із південними портами Маньчжурії.
Однак загальний перебіг війни вже складався на користь КПК. У вересні 1947 року Народно-визвольна армія здійснила масштабний наступ у центральному Китаї, створивши безпосередню загрозу Нанкіну, який залишався столицею уряду Гоміньдану.
У Маньчжурії урядові війська втрачали одну позицію за іншою. До кінця року вони контролювали лише Чанчунь, Мукден, окремі райони Цзіліня та кілька залізничних ліній.
Саме тоді Мао Цзедун заявив Центральному комітету КПК, що революційна війна вступила у вирішальну фазу. У грудневій доповіді 1947 року він наголосив, що основні сили Народно-визвольної армії вже перенесли бойові дії на територію, яку контролював Гоміньдан, назвавши це історичним переломом у війні.
Китай між США та Радянським Союзом
Громадянська війна дедалі більше перетворювалася не лише на внутрішній конфлікт, а й на важливий елемент міжнародної політики.
Після провалу місії Маршалла Сполучені Штати фактично відмовилися від ролі безпосереднього посередника. Вашингтон навіть повідомив Радянський Союз, що чисельність американських військ у Китаї буде скорочена до 6180 осіб.
Водночас погіршення військової ситуації та швидке поширення комуністичного впливу в Східній Азії змусили США направити до Китаю спеціальну місію під керівництвом генерал-лейтенанта Альберта К. Ведемейєра.
Ведемейєр прибув до Нанкіна в липні 1947 року. Націоналістичний уряд покладав великі надії на його рекомендації, тоді як комуністи називали місію проявом американського імперіалізму.
Після завершення поїздки генерал дійшов висновку, що центральний уряд зможе зберегти підтримку населення лише за умови проведення глибоких політичних та економічних реформ. Він також попередив американське керівництво, що без суттєвого збільшення допомоги Сполучених Штатів перемога комуністів стає практично неминучою. Через політичну чутливість ці висновки не були оприлюднені одразу, а сам звіт залишався закритим протягом двох років.
У листопаді 1947 року Джордж Маршалл, який уже обіймав посаду державного секретаря США, звернувся до Конгресу з пропозицією виділити Китаю додаткову допомогу в розмірі 300 мільйонів доларів, однак навіть це вже не могло змінити перебіг війни.
Втрата військової переваги Гоміньданом
Наприкінці 1947 року урядові сили формально залишалися значно численнішими. За офіційними даними, армія Гоміньдану налічувала близько 5 мільйонів військовослужбовців, хоча лише приблизно половина з них вважалася повністю боєздатною.
Американські військові оцінювали чисельність Народно-визвольної армії приблизно у 1,1 мільйона осіб, проте її бойова ефективність постійно зростала.
На початку 1948 року націоналісти остаточно втратили стратегічну ініціативу. Попри чисельну перевагу, вони дедалі частіше поступалися противнику в організації бойових дій, моральному стані військ і мобільності. До того ж поступово втрачали й перевагу в озброєнні та підготовці особового складу.
Наступ Лінь Бяо та падіння Маньчжурії
Одним із головних творців перемоги комуністів став генерал Лінь Бяо, який командував операціями Народно-визвольної армії в Маньчжурії. Його стратегія ґрунтувалася на ізоляції великих гарнізонів противника, руйнуванні залізничних комунікацій і перерізанні шляхів постачання.
Упродовж 1948 року комуністи систематично ліквідовували позиції Гоміньдану. 12 березня вони захопили Цзілінь, 15 жовтня — Цзіньчжоу, 20 жовтня впав Чанчунь, а вже 30 жовтня — Мукден. Капітуляція приблизно 140-тисячного гарнізону Мукдена означала фактичне завершення боротьби за Маньчжурію.
Не менш успішними були операції в Північному Китаї. Народно-визвольна армія захопила Лоян, повернула контроль над Яньанем, а згодом оволоділа Цзінанем, Чженчжоу та Калганом. До кінця 1948 року майже всі морські порти провінції Шаньдун, за винятком Циндао, також перейшли під контроль комуністів.
Події 1947–1948 років стали справжнім переломним моментом Громадянської війни в Китаї. Саме тоді остаточно зникла перспектива політичного компромісу, а військова перевага почала швидко переходити до Комуністичної партії Китаю. Поєднання вдалої стратегії Мао Цзедуна, ефективного командування Лінь Бяо, підтримки значної частини селянства та дедалі глибшої економічної й політичної кризи Гоміньдану визначило подальший перебіг війни. Уже впродовж наступного року Народно-визвольна армія завершила розгром основних сил Чан Кайші, що дозволило проголосити Китайську Народну Республіку.
Іван Гудзенко
