Китай після капітуляції Японії
Закінчення Другої китайсько-японської війни не означало завершення внутрішнього конфлікту. До серпня 1945 року Китай залишався політично та військово розділеним. Уряд Чан Кайші контролював міжнародно визнану державну адміністрацію, тоді як комуністи за роки війни створили широку мережу власних адміністративних структур у сільських районах Північного Китаю. Обидві сторони розуміли, що після поразки Японії боротьба за владу стане неминучою.
Особливого значення набували території Північного Китаю та Маньчжурії, де залишилися великі запаси японської техніки, промислові підприємства, залізнична інфраструктура та стратегічні міста. Саме контроль над цими районами міг визначити результат майбутнього протистояння.
Водночас керівництво обох політичних сил ще зберігало надію на можливість досягнення компромісу. Усвідомлюючи масштаб руйнувань після восьми років війни, і Гоміньдан, і комуністи офіційно заявляли про готовність вести переговори щодо майбутнього держави.
Переговори в Чунціні
Ще до остаточного оформлення японської капітуляції Чан Кайші запросив Мао Цзедуна до Чунціна, який під час війни був столицею націоналістичного уряду. Це стало першою особистою зустріччю двох головних політичних суперників після багаторічного протистояння.
28 серпня 1945 року Мао прибув до Чунціна у супроводі американського посла Патріка Герлі. Переговори тривали понад місяць і проходили в атмосфері обережного оптимізму. 10 жовтня 1945 року сторони оголосили про досягнення принципової угоди щодо створення єдиного, демократичного Китаю. Було погоджено створення двох спеціальних комітетів, які мали врегулювати військові та політичні суперечності, виробити механізми об’єднання країни й підготувати основу для спільного уряду.
Попри дипломатичний успіх, домовленості існували переважно на папері. Ще до початку роботи новостворених комітетів між урядовими й комуністичними військами спалахнули нові збройні сутички, що поставило під сумнів реальність мирного процесу.
Прибуття Джорджа Маршалла
Зростання насильства викликало занепокоєння президента США Гаррі Трумена, який прагнув не допустити перетворення Китаю на новий осередок масштабної війни. У грудні 1945 року до Китаю було направлено генерала Джорджа Кетлетта Маршалла, одного з найавторитетніших американських військових діячів Другої світової війни.
Основним завданням Маршалла було не підтримати одну зі сторін, а виступити нейтральним посередником, який допоможе досягти політичного компромісу. Уже через кілька тижнів його дипломатичні зусилля дали певний результат.
10 січня 1946 року між урядом Гоміньдану та комуністами було укладено угоду про припинення вогню. Це стало найбільшим успіхом американської дипломатії в Китаї після завершення Другої світової війни.
Політична консультативна конференція
Наступним важливим кроком стала робота Політичної консультативної конференції, яка відкрилася 31 січня 1946 року. До її складу увійшли представники різних політичних сил Китаю, що створювало надію на формування широкого національного компромісу.
Конференція досягла домовленостей щодо кількох принципових питань. Було погоджено реорганізацію центрального уряду та розширення його представництва, ухвалено рішення про скликання Національних зборів для прийняття нової конституції, визначено загальні принципи політичних, економічних і соціальних реформ, а також підтверджено необхідність створення єдиного військового командування.
Наприкінці лютого 1946 року Джордж Маршалл домігся ще однієї важливої угоди. Вона передбачала об’єднання армій двох сторін у єдині збройні сили держави чисельністю 108 дивізій, із яких 90 мали належати урядовим військам, а 18 — комуністичним формуванням. Передбачалося, що вся армія підпорядковуватиметься спільному Міністерству національної оборони.
Якби ці домовленості вдалося реалізувати, Китай міг би уникнути нової громадянської війни. Однак події розвивалися зовсім інакше.
Боротьба за Маньчжурію
Поки тривали дипломатичні переговори, ситуація на фронтах швидко погіршувалася. Вирішальне значення мала Маньчжурія, де після завершення війни перебували радянські війська.
Коли у березні–квітні 1946 року радянська армія почала залишати регіон, між Гоміньданом і комуністами негайно спалахнула боротьба за контроль над стратегічними містами. 12 березня націоналістичні війська зайняли Мукден (сучасний Шеньян), тоді як комуністи швидко зміцнювали свої позиції у сільських районах північної Маньчжурії.
Після того як 23 травня урядові війська захопили Чанчунь, було погоджено нове короткострокове перемир’я, яке діяло з 6 до 22 червня 1946 року. Однак навіть під час його дії локальні бої не припинялися.
Невдовзі військові дії охопили також Ченде, північний Цзянсу, північно-східний Хебей та південно-східний Шаньдун, що свідчило про фактичний крах режиму припинення вогню.
Останні дипломатичні спроби
Наприкінці серпня 1946 року Джордж Маршалл разом із новопризначеним американським послом Джоном Лейтоном Стюартом зробив останню масштабну спробу відновити переговори. США пропонували створити коаліційний уряд, який мав об’єднати представників основних політичних сил Китаю.
Проте обидві сторони вже були більше зацікавлені у військовій перемозі, ніж у політичному компромісі. Націоналісти не хотіли втрачати перевагу, яку отримали після успішних наступальних операцій, а комуністи були переконані, що тривала боротьба лише посилить їхні позиції.
Наприкінці вересня 1946 року урядові війська розпочали облогу Калгана — одного з найважливіших центрів комуністів у Північному Китаї. У відповідь головний представник КПК на переговорах Чжоу Еньлай залишив мирний процес.
Після падіння Калгана 11 жовтня 1946 року Чжоу погодився повернутися до Нанкіна для нових консультацій. Чан Кайші навіть оголосив умовне припинення вогню та відклав відкриття Національних зборів, сподіваючись залучити комуністів до політичного процесу.
Проте вже 20 листопада Чжоу Еньлай залишив Нанкін і повернувся до комуністичного центру в Яньані. 4 грудня 1946 року він повідомив Маршаллу, що переговори можуть бути відновлені лише за умови розпуску Національних зборів і повернення військ до позицій, які вони займали в січні 1946 року. Для уряду Чан Кайші такі вимоги були неприйнятними.
Чому місія Маршалла зазнала невдачі
Попри значні дипломатичні успіхи, місія Маршалла не змогла досягти своєї головної мети — запобігти громадянській війні. Головною причиною стала повна відсутність довіри між сторонами. Кожна нова мирна угода використовувалася насамперед для перегрупування військ і зміцнення власних позицій.
Додатковим чинником стала боротьба за контроль над Маньчжурією, яка мала вирішальне стратегічне значення. Водночас американське посередництво не супроводжувалося механізмами примусу до виконання досягнутих домовленостей. У результаті всі політичні рішення залишилися декларативними, тоді як військові дії дедалі більше визначали майбутнє країни.
Іван Гудзенко
