Після невдач британських військ під Газою у 1917 році командування в Єгипті було передано генералу Едмунд Алленбі. Це був досвідчений офіцер, який швидко зрозумів головну проблему попередніх кампаній: недостатню підготовку та прямолінійність атак. Прибувши на фронт, Алленбі негайно переніс свою штаб-квартиру з Каїра ближче до лінії бойових дій у Палестині. Літо 1917 року він присвятив ретельній підготовці нового наступу проти османських військ. Тим часом турецьке командування також готувалося до активних дій. Німецький генерал Еріх фон Фалькенгайн, який очолив османські сили в Алеппо, планував провести наступ через Синайський півострів і завдати удару по британських позиціях у Єгипті. Однак реалізувати цей задум турки не встигли. Алленбі вирішив діяти першим і нав’язати противнику власний темп війни.
Турецька оборонна лінія в Палестині
Османська оборона на півдні Палестини виглядала досить потужно. Турецький фронт простягався від міста Газа на узбережжі Середземного моря до фортеці Беер-Шева на сході. Центральною ділянкою оборони був район Абу-Хурейри, відомий також як Тель-Харор. Турки розраховували, що британці знову спробують прорватися через Газу, як це вже було раніше.
Саме цю впевненість противника Алленбі вирішив використати у власних цілях. Британський генерал розробив складну операцію з елементами дезінформації та маневру. Головний удар мав бути завданий не по Газі, а в районі Беер-Шеви та Абу-Хурейри. Однак для успіху потрібно було переконати турецьке командування, що британці готують черговий фронтальний штурм Гази.
20 жовтня британська артилерія розпочала інтенсивне бомбардування Гази. Турецькі генерали були переконані, що саме тут почнеться головна битва. У той час британські війська та кавалерія приховано концентрувалися на східному фланзі.
Прорив турецької оборони
6 листопада британська армія завдала головного удару в районі Абу-Хурейри. Ослаблена турецька оборона не змогла стримати наступ. Британці прорвали фронт і вийшли на рівнини Філістеї. Це означало фактичний крах усієї оборонної системи Османської імперії у південній Палестині.
Фалькенгайн спробував організувати контратаку біля Беер-Шеви, але ситуація вже виходила з-під контролю. Турецький центр розвалювався, зв’язок між частинами втрачався, а британська мобільна піхота та кавалерія швидко просувалися вперед. Османське командування було змушене наказати загальний відступ.
До середини листопада турецькі сили фактично розділилися на дві ізольовані групи. Британські війська зайняли порт Яффа, що значно покращило їхнє постачання та зміцнило контроль над узбережжям.
Шлях до Єрусалима
Після прориву фронту Алленбі змінив напрямок головного удару. Тепер його метою став Єрусалим — місто, яке мало величезне релігійне та символічне значення для християн, мусульман і юдеїв. Просування до Єрусалима було складним. Британцям довелося вести бої у важкій гірській місцевості, де турецькі війська намагалися затримати наступ. Однак моральний стан османської армії вже був підірваний попередніми поразками. Британські сили поступово обходили оборонні позиції противника та змушували його відступати.
9 грудня 1917 року британська армія увійшла до Єрусалима. Для Османської імперії це стало величезним ударом. Місто перебувало під турецьким контролем понад чотири століття — з 1517 року. Тепер влада Османів у Палестині почала стрімко руйнуватися.
Алленбі навмисно увійшов до Єрусалима пішки, а не верхи, демонструючи повагу до святого міста. Цей жест широко висвітлювався британською пресою та став важливим елементом воєнної пропаганди.
Перемога британців у Палестині восени 1917 року мала далекосяжні наслідки. Османська імперія втратила контроль над важливими територіями та більше не могла ефективно обороняти Сирію й Палестину. Кампанія також відкрила британцям шлях до подальшого наступу на Дамаск і остаточного розгрому турецьких сил на Близькому Сході.
Крім військового значення, падіння Єрусалима мало потужний міжнародний резонанс. У країнах Антанти цю подію сприймали як велику моральну перемогу. На тлі затяжної війни в Європі успіх Алленбі став одним із небагатьох яскравих тріумфів 1917 року.
Іван Гудзенко
