У серпні 1916 року новим головнокомандувачем британських військ став генерал Фредерік Стенлі Мод. Саме його поява стала переломним моментом у кампанії.
Генерал, який повернув армії віру в перемогу
Фредерік Мод швидко зрозумів, що британська армія потерпає не лише від військових труднощів, а й від морального виснаження. Солдати пам’ятали жахи облоги Аль-Кута, нестачу продовольства, хвороби та хаос у командуванні. Тому новий командувач почав із реформування тилу, покращення постачання та медичної служби. Він також приділив величезну увагу дисципліні та плануванню. На відміну від попередніх командирів, Мод не поспішав із ризикованими атаками. Його стратегія полягала у повільному, але методичному просуванні вздовж річки Тигр.
До кінця 1916 року британська армія була вже зовсім іншою силою. Вона отримала нове спорядження, кращу логістику та впевненість у власних можливостях. Саме тоді почалася операція, яка мала повернути британцям контроль над Аль-Кутом.
Наступ уздовж Тигру
Британський наступ розгортався дуже обережно. Замість прямолінійних атак Мод використовував серію обхідних маневрів. Війська поступово просувалися вгору по Тигру, змушуючи османські сили розтягувати оборону вздовж річки.
Османська армія, попри значний досвід, опинилася у складному становищі. Турецькі командири мусили одночасно стримувати британський тиск і утримувати довгі лінії постачання в суворих умовах месопотамського клімату.
22 лютого 1917 року британці завдали вирішального удару по Аль-Куту. Фронтальна атака поєднувалася з обходом позицій противника: британські частини вже переправлялися через Тигр на західному березі позаду міста. Османський гарнізон опинився під загрозою оточення. Через два дні Аль-Кут упав. Для Британської імперії це мало величезне символічне значення — поразка 1916 року була фактично реваншована. Проте значній частині турецького гарнізону вдалося вирватися з пастки та відступити на північ.
Шлях до Багдада
Після падіння Аль-Кута британський наступ уже майже неможливо було зупинити. Османські сили намагалися організувати нову оборонну лінію на річці Діяла, однак ситуація швидко погіршувалася.
Турецький командувач Казим Карабекір розумів, що утримати Багдад буде надзвичайно складно. Місто мало не лише стратегічне, а й величезне політичне значення для Османської імперії. Втрата Багдада означала серйозний удар по престижу Стамбула на всьому Близькому Сході.
У результаті турецькі війська почали евакуацію міста. 11 березня 1917 року британська армія урочисто увійшла до Багдад.
Захоплення Багдада стало однією з найбільших перемог Британської імперії у Першій світовій війні. Лондон використав цю подію для масштабної пропаганди, демонструючи успіхи британської зброї після важких боїв у Європі.
Після взяття Багдада кампанія не завершилася. Османські сили все ще залишалися небезпечним противником, а британці прагнули остаточно закріпити свій контроль над центральною Месопотамією.
У вересні 1917 року британські війська захопили місто Ар-Рамаді на Євфраті приблизно за 100 кілометрів на захід від Багдада. Це дозволило краще захищати підступи до столиці Месопотамії та контролювати важливі транспортні маршрути.
Невдовзі британці продовжили наступ уздовж Тигру. На початку листопада османські сили були вибиті з Тікріта — міста, розташованого між Багдадом і Мосулом. Таким чином британський контроль над центральною частиною Месопотамії став фактично беззаперечним.
Смерть Фредеріка Мода
Фредерік Мод перетворив британську кампанію в Месопотамії з майже безнадійної авантюри на серію блискучих перемог. За один рік він зумів відновити боєздатність армії, організувати успішний наступ і захопити Багдад. Проте сам генерал не побачив остаточного завершення кампанії. 18 листопада 1917 року він помер від холери. Його смерть стала шоком для британського командування, адже саме Мода вважали головним архітектором успіху на месопотамському фронті.
Новим командувачем став Вільям Маршалл, який продовжив наступальні операції проти Османської імперії.
Події 1916–1917 років у Месопотамії суттєво змінили ситуацію на Близькому Сході. Захоплення Багдада стало серйозним ударом по Османській імперії та посилило британський вплив у регіоні, який згодом перетворився на одну з головних сфер британської політики.
Месопотамська кампанія також продемонструвала, наскільки важливими у сучасній війні були логістика, медичне забезпечення та моральний стан армії. Після катастрофи в Аль-Куті британці зробили висновки зі своїх помилок, і саме це дозволило їм здобути перемогу.
Іван Гудзенко
