Події біля невеликого містечка Капоретто, яке нині відоме як Кобарид у Словенії, стали символом хаосу, помилок командування та нової тактики ведення війни. Саме тут німецькі та австро-угорські сили продемонстрували ефективність мобільних ударних груп, використання газових атак і швидких проривів, що стало передвісником нових методів війни ХХ століття.
Італійський фронт перед катастрофою
Протягом 1915–1917 років Італія вела виснажливі бої проти Австро-Угорщини вздовж річки Ізонцо. Головнокомандувач італійської армії Луїджі Кадорна вірив у тактику постійного наступу. Він був переконаний, що серія атак зрештою виснажить супротивника та принесе перемогу.
Однак реальність виявилася іншою. Більшість битв на Ізонцо завершувалися величезними втратами та мінімальними територіальними здобутками. У 10-й битві на Ізонцо, яка відбулася навесні 1917 року, італійці знову не змогли досягти вирішального успіху. Лише під час 11-ї битви в серпні–вересні 1917 року 2-га армія генерала Луїджі Капелло змогла захопити значну частину плато Байніцца на північ від Горіції.
Хоча це просування виглядало успіхом, воно створило серйозну небезпеку для Австро-Угорщини. Австрійська оборона опинилася під великим тиском, і командування у Відні почало побоюватися повного прориву фронту.
Німеччина приходить на допомогу Австро-Угорщині
Начальник німецького Генерального штабу Еріх Людендорф вирішив, що ситуацію необхідно рятувати негайно. Німеччина, попри напружені бої на Західному фронті, погодилася перекинути на італійський напрямок шість дивізій.
Наступ готувався надзвичайно ретельно. План передбачав раптовий удар у найслабше місце італійської оборони. Австро-угорські війська генерала Светозара Бороєвича фон Бойни мали атакувати з фронту, тоді як німецька 14-та армія під командуванням Отто фон Белова повинна була прорватися через Юлійські Альпи.
Особливу роль у підготовці операції відіграв начальник штабу Конрад Краффт фон Дельмензінген. Він використав новітні методи ведення війни: короткі, але надзвичайно потужні артилерійські удари, застосування отруйного газу та швидкі штурмові групи, які проникали в тил ворога, обходячи сильні оборонні позиції.
Раптовий прорив біля Капоретто
24 жовтня 1917 року почався наступ. Італійські війська були повністю заскочені зненацька. Густий туман, газові атаки та блискавичні удари штурмових підрозділів викликали паніку серед багатьох частин.
Німецькі та австро-угорські сили стрімко просувалися вперед. Вже за кілька днів вони захопили важливі позиції та прорвали центр італійського фронту. До 28 жовтня передові частини Белова досягли Удіне — колишньої ставки італійського командування. А до кінця жовтня війська Центральних держав вийшли до річки Тальяменто.
Успіх наступу навіть перевершив очікування самих німецьких командирів. Просування було настільки швидким, що тилові служби не встигали забезпечувати війська боєприпасами та продовольством. Через це австро-німецькі сили не змогли повністю знищити італійську армію.
Відступ Італії та величезні втрати
Попри хаос, Луїджі Кадорна зумів організувати відступ залишків армії. Італійські війська поспіхом відходили до річки П’яве, що розташовувалася неподалік Венеції. До 9 листопада там вдалося сформувати нову оборонну лінію.
Втрати Італії були катастрофічними. Близько 500 тисяч солдатів загинули, були поранені або зникли безвісти. Ще приблизно 250 тисяч потрапили в полон. Армія втратила величезну кількість гармат, спорядження та транспорту.
Поразка при Капоретто спричинила політичну кризу. Кадорну звинуватили у некомпетентності та жорстокому стилі командування. Його усунули з посади, а новим головнокомандувачем став генерал Армандо Діас.
Союзники рятують Італію
Крах італійського фронту серйозно занепокоїв держави Антанти. Існувала реальна загроза, що Австро-Угорщина та Німеччина прорвуться до Венеції або навіть виведуть Італію з війни.
Франція та Велика Британія терміново перекинули на Апенніни свої війська. Союзницькі підкріплення допомогли стабілізувати оборону на річці П’яве. Саме тут наступ Центральних держав був остаточно зупинений.
У листопаді 1917 року в місті Рапалло відбулася конференція союзників. Вона мала величезне значення для подальшого перебігу війни. Саме після цієї зустрічі було створено Верховну військову раду у Версалі, яка стала кроком до формування єдиного союзницького командування. Битва при Капоретто стала переломним моментом на Італійському фронті. Вона продемонструвала слабкість старих методів ведення війни та ефективність нової тактики мобільних ударних груп. Події 1917 року також показали, наскільки небезпечною може бути втрата координації між командуванням і військами. Для Італії ця поразка стала важким уроком, але водночас стимулом до реформування армії. Під керівництвом Армандо Діаса італійські війська зуміли відновитися та вже у 1918 році перейти до успішних дій проти Австро-Угорщини.
Сьогодні Капоретто залишається одним із найвідоміших символів воєнної катастрофи. У багатьох мовах навіть з’явився вислів «це справжнє Капоретто», який означає нищівну поразку або повний крах.
Іван Гудзенко
