У березні 1917 року імператор Микола II зрікся престолу. Так завершилася багатовікова історія російського самодержавства. На зміну монархії прийшов Тимчасовий уряд, який проголосив демократичні свободи та пообіцяв провести реформи. Однак реальна влада в країні одразу стала подвійною. Поряд із урядом виникли ради робітничих і солдатських депутатів — органи, які претендували на представництво народних мас і дедалі активніше втручалися у державне управління.
Для союзників Росії — Великої Британії та Франції — революція стала справжнім шоком. Російська армія все ще стримувала значні сили Німеччини та Австро-Угорщини на Східному фронті. Її вихід із війни означав би катастрофічні наслідки для Заходу. Натомість для Центральних держав революція відкривала величезні можливості.
Виснажена армія та руйнування дисципліни
До 1917 року російська армія перебувала у стані глибокої деморалізації. Війська страждали від нестачі зброї, боєприпасів, продовольства та медичного забезпечення. Командування часто діяло неефективно, а мільйони солдатів втрачали віру у сенс війни. Особливо руйнівним став знаменитий Наказ №1 Петроградської ради, виданий у березні 1917 року. Документ дозволяв солдатським комітетам контролювати зброю та фактично підривав авторитет офіцерів. У військах почалися масові випадки непокори, дезертирства та самовільного залишення позицій.
Російський фронт стрімко втрачав боєздатність. Попри це керівники Тимчасового уряду вважали, що поразка Німеччини є життєво необхідною для майбутнього Росії. Вони також не хотіли зраджувати союзників.
Наступ Керенського — остання спроба врятувати фронт
Влітку 1917 року військовий міністр Олександр Керенський вирішив провести масштабний наступ проти австро-угорських військ у Галичині. План передбачав відновлення бойового духу армії та зміцнення авторитету уряду.
1 липня війська генерала Лавра Корнілова розпочали наступальну операцію. Перші дні принесли успіх: російські сили прорвали фронт і просунулися вперед. Однак дуже швидко ситуація змінилася. Німецьке командування перекинуло підкріплення, а російські частини, виснажені революційною пропагандою та внутрішнім хаосом, почали втрачати контроль.
Наступ завершився катастрофою. Армія масово відступала, фронт розвалювався, а німецькі війська до осені 1917 року захопили значну частину території сучасної Латвії та наблизилися до Фінської затоки.
Розпад імперії та національні рухи
Паралельно з військовим крахом відбувався стрімкий розпад Російської імперії. Народи, які століттями перебували під владою Петербурга, почали вимагати автономії або повної незалежності.
Фінляндія, Польща, Литва, Латвія та Естонія дедалі активніше рухалися до створення власних держав. Потужні національні рухи виникли також в Україні, Грузії, Вірменії та Азербайджані.
Для багатьох народів революція стала шансом вирватися з-під імперського контролю. Німеччина активно підтримувала ці процеси, прагнучи послабити Росію та створити на її західних територіях держави, залежні від Берліна.
Прихід більшовиків до влади
Восени 1917 року Тимчасовий уряд остаточно втратив контроль над країною. Економіка руйнувалася, фронт розпадався, а політична боротьба ставала дедалі радикальнішою.
У листопаді 1917 року більшовики на чолі з Володимиром Леніним здійснили переворот у Петрограді та захопили владу. Вони обіцяли народові «мир, землю і хліб», що забезпечило їм значну підтримку серед виснаженого населення.
Одразу після приходу до влади Ленін видав Декрет про мир, закликавши всі воюючі держави до переговорів без анексій і контрибуцій. Також більшовики фактично дозволили селянам захоплювати поміщицькі землі. Це спричинило масовий відтік солдатів із фронту, які поспішали додому брати участь у земельному переділі.
Східний фронт фактично перестав існувати.
Брест-Литовський мир і вихід Росії з війни
15 грудня 1917 року між більшовицькою Росією та Центральними державами було укладено перемир’я у Бресті-Литовському. Мирні переговори виявилися надзвичайно складними.
Німеччина прагнула якнайшвидше завершити війну на сході, щоб перекинути війська на Західний фронт. Водночас Берлін хотів максимально послабити Росію та встановити контроль над величезними територіями колишньої імперії.
Більшовики ж намагалися виграти час для зміцнення своєї влади. Лев Троцький навіть висунув формулу «ні миру, ні війни», сподіваючись уникнути принизливих поступок. Але коли німецькі війська відновили наступ і почали просування в Україні, Білорусі та Балтії, Ленін наполіг на підписанні миру.
3 березня 1918 року було укладено Брест-Литовський мирний договір. Його умови стали надзвичайно тяжкими для Росії. Радянська влада визнавала незалежність України та Фінляндії, втрачала контроль над Польщею, Литвою, Латвією, Естонією та значною частиною Білорусі. Крім того, Туреччина отримувала Карс, Ардаган і Батумі.
Для Німеччини це була велика дипломатична перемога. Для більшовиків — вимушений крок заради збереження власного режиму.
Як революція змінила хід війни
Російські революції 1917 року кардинально змінили перебіг Першої світової війни. Зникнення Східного фронту дозволило Німеччині перекинути сотні тисяч солдатів на Захід. Саме це зробило можливим масштабний німецький наступ 1918 року у Франції.Водночас розпад Російської імперії відкрив шлях до формування нових незалежних держав у Східній Європі. Україна, Фінляндія, Польща та країни Балтії отримали шанс на власну державність, хоча багатьом із них довелося ще довго боротися за незалежність.
Революція також стала початком нової епохи глобального протистояння. Прихід більшовиків до влади започаткував історію Радянського Союзу та поширення комуністичних рухів у світі. Події 1917–1918 років вплинули не лише на завершення Першої світової війни, а й на весь політичний розвиток ХХ століття.
Іван Гудзенко
