Після Паризьких мирних угод
29 березня 1973 року останній американський бойовий підрозділ залишив територію В’єтнаму. Формально війна між Сполученими Штатами та Північним В’єтнамом завершилася, але на практиці бойові дії не припинилися.
Після підписання Паризьких мирних угод обидві сторони конфлікту продовжували звинувачувати одна одну в численних порушеннях домовленостей. Лінії контролю залишалися нечіткими, а збройні сутички тривали майже щодня. Попри офіційний мир, сотні людей продовжували гинути на фронті.
Журналісти того часу навіть почали називати цей період «післявоєнною війною». Хоча американські війська залишили країну, конфлікт між Північчю та Півднем фактично перейшов у нову фазу.
Політична криза у США та наслідки Вотергейту
У цей час становище уряду Південного В’єтнаму значною мірою залежало від підтримки Вашингтона. Проте внутрішньополітична ситуація у США різко змінилася.
Президент Річард Ніксон опинився в центрі Вотергейтського скандалу, який підірвав його авторитет і політичний вплив. У міру розвитку кризи Конгрес дедалі активніше обмежував можливості президента щодо використання американських військових сил за кордоном.
Улітку 1973 року було ухвалено закон, який забороняв будь-які військові операції США в Індокитаї після 15 серпня того ж року. А в листопаді Конгрес подолав президентське вето та затвердив Закон про воєнні повноваження, який суттєво обмежував можливість глави держави самостійно втягувати країну в нові воєнні кампанії.
Для уряду в Сайгоні це означало втрату головної гарантії виживання — можливості прямого американського військового втручання.
Ослаблення Південного В’єтнаму
Протягом 1974 року становище Південного В’єтнаму погіршувалося майже в усіх сферах. Хоча США продовжували надавати військову допомогу, Конгрес скоротив фінансування приблизно на третину. Водночас економічна ситуація ставала дедалі складнішою.
Країна страждала від високої інфляції, зростання безробіття та загальної суспільної апатії. Корупція, яка давно була однією з головних проблем режиму президента Нгуєна Ван Тхієу, продовжувала підривати ефективність державного управління. Не менш серйозною проблемою стало масове дезертирство в лавах Армії Республіки В’єтнам. Багато солдатів втрачали віру в можливість перемоги та залишали свої підрозділи. Це значно послаблювало обороноздатність країни саме тоді, коли Північний В’єтнам готувався до вирішального наступу.
Фуоклонг і зміна стратегічних розрахунків Ханоя
Важливим сигналом для керівництва Північного В’єтнаму стала кампанія в районі Фуоклонга наприкінці 1974 — на початку 1975 року. Комуністичні сили захопили провінцію без серйозної реакції з боку США. Для керівників у Ханої це стало доказом того, що Вашингтон більше не готовий втручатися у війну. Водночас слабка реакція армії Південного В’єтнаму продемонструвала вразливість сайгонського режиму.
Спочатку північнов’єтнамське командування планувало завершити завоювання Півдня протягом двох років. Проте подальший розвиток подій показав, що перемога може бути здобута значно швидше.
Весняний наступ 1975 року
На початку березня 1975 року Північний В’єтнам розпочав масштабний наступ, який став останньою кампанією війни. Вже в перші тижні стало очевидно, що сили Південного В’єтнаму не здатні організувати ефективний опір.
Особливо драматичною стала ситуація в Центральному нагір’ї. Після прориву оборони підрозділи Армії Республіки В’єтнам почали поспішний відступ. Відступ швидко перетворився на хаотичну втечу, що призвело до втрати величезної кількості техніки та озброєння.
Незабаром впали стратегічно важливі міста Хюе та Дананг. Тисячі солдатів і цивільних намагалися евакуюватися морем або сушею. Втрата цих центрів фактично означала руйнування всієї оборонної системи Південного В’єтнаму.
Останні спроби врятувати Сайгон
Після відставки Річарда Ніксона президентом США став Джеральд Форд. Він намагався переконати Конгрес надати додаткову військову допомогу Південному В’єтнаму.
Однак американське суспільство було виснажене війною. Більшість громадян і законодавців не бажали продовжувати участь у конфлікті, який тривав уже понад десятиліття та коштував десятків тисяч життів американських військовослужбовців. У результаті прохання адміністрації Форда не були задоволені. Південний В’єтнам залишився сам на сам із наступаючими військами Півночі.
Відставка Нгуєна Ван Тхієу
21 квітня 1975 року президент Нгуєн Ван Тхієу подав у відставку. У своєму прощальному виступі він гостро критикував Сполучені Штати за недостатню підтримку та звинувачував Вашингтон у зраді союзника.
Невдовзі після відставки Тхієу покинув країну та вилетів на Тайвань. Його від’їзд став символом остаточного краху політичної системи Південного В’єтнаму. Без сильного керівництва та зовнішньої підтримки уряд у Сайгоні вже не міг ефективно організувати оборону столиці.
Падіння Сайгона
Останні дні квітня 1975 року стали одними з найдраматичніших моментів усієї війни. Тисячі американців і в’єтнамців поспішали залишити місто, побоюючись приходу комуністичних військ.
29 квітня розпочалася масштабна евакуація американського персоналу та їхніх в’єтнамських союзників. Гелікоптери безперервно курсували між Сайгоном та кораблями Сьомого флоту США, які перебували в Південно-Китайському морі.
Особливо символічними стали кадри евакуації людей з дахів будівель у центрі міста. Саме ці фотографії згодом стали одним із найвідоміших образів завершення В’єтнамської війни.
30 квітня 1975 року залишки уряду Південного В’єтнаму оголосили беззастережну капітуляцію. Танкові колони Північного В’єтнаму без значного опору увійшли до Сайгона. Багаторічна війна завершилася перемогою комуністичних сил.
Об’єднання В’єтнаму та створення соціалістичної держави
Після захоплення Сайгона в країні було встановлено військове управління. Наступні місяці були присвячені інтеграції політичних, економічних та адміністративних структур Півночі й Півдня.
2 липня 1976 року відбулося офіційне об’єднання держави. Була проголошена Соціалістична Республіка В’єтнам зі столицею в Ханой.
Колишній Сайгон був перейменований на Хошимін на честь лідера в’єтнамського національно-визвольного руху та засновника сучасної комуністичної держави.
Іван Гудзенко
