Саме в цей період розпочався новий етап війни, який характеризувався спробами деескалації, дипломатичними переговорами та поступовим переходом до політики, відомої як «в’єтнамізація». Цей процес став одним із найважливіших поворотних моментів у всій історії конфлікту.
Антивоєнний рух і політична криза в США
Після Тетського наступу 1968 року американське суспільство дедалі більше втрачало віру в офіційні заяви уряду про успішний перебіг війни. Хоча комуністичні сили зазнали величезних втрат, сам факт масштабного наступу продемонстрував, що противник зберігає значний військовий потенціал.
Телевізійні репортажі із зони бойових дій щодня показували американцям загиблих солдатів, руйнування та страждання цивільного населення. Це сприяло швидкому зростанню протестного руху. У багатьох містах США проходили масові демонстрації проти війни, а вимоги негайного припинення бойових дій ставали дедалі популярнішими. Під впливом громадської думки та порад провідних політичних діячів адміністрація президента Ліндон Б. Джонсон почала переглядати свою стратегію.
Історичне рішення Джонсона
До весни 1968 року у В’єтнамі перебувало приблизно 550 тисяч американських військовослужбовців. Міністр оборони Кларк Кліффорд та інші впливові радники переконували президента, що подальше збільшення контингенту не принесе бажаних результатів.
31 березня 1968 року Джонсон виступив із телевізійним зверненням до нації, яке стало однією з найважливіших промов його президентства. Він оголосив про часткове припинення бомбардувань Північного В’єтнаму та заявив про готовність Сполучених Штатів розпочати переговори для мирного врегулювання конфлікту. Однак найбільшим шоком стала інша частина промови. Президент несподівано повідомив, що не буде висувати свою кандидатуру на новий термін. Це рішення стало символом того, наскільки глибоко війна у В’єтнамі вплинула на американську політику.
Початок Паризьких переговорів
Реакція Північного В’єтнаму була швидкою. Уже через три дні після виступу Джонсона керівництво в Ханої погодилося на переговори зі Сполученими Штатами.
13 травня 1968 року в Парижі розпочалися офіційні мирні переговори. Багато хто сподівався, що вони приведуть до швидкого завершення війни, однак реальність виявилася значно складнішою.
Північний В’єтнам наполягав на повному припиненні американських бомбардувань перед початком серйозного обговорення політичного врегулювання. Вашингтон не поспішав погоджуватися на такі умови, побоюючись втратити важливий інструмент тиску.
У результаті переговорний процес фактично зайшов у глухий кут ще до того, як почав приносити будь-які результати.
Найкривавіші бої війни
Поки дипломати сперечалися в Парижі, бойові дії на фронті лише посилювалися.
Комуністичне командування організувало нові наступальні операції в травні та серпні 1968 року. У відповідь американський командувач генерал Вільям Вестморленд наказав здійснювати максимальний тиск на сили противника.
Протягом лише восьми тижнів після виступу Джонсона загинуло близько 3700 американських військових, а ще понад 18 тисяч були поранені. Комуністичні сили також зазнали надзвичайно великих втрат. За американськими оцінками, кількість загиблих серед них сягнула приблизно 43 тисяч осіб.
Ці бої стали одними з найжорстокіших за весь час війни.
Стратегія Ніксона та Кіссінджера
Новий президент і його головний радник з питань національної безпеки Генрі А. Кіссінджер тверезо оцінювали ситуацію. Вони розуміли, що Сполучені Штати навряд чи здатні досягти повної військової перемоги. Водночас Ніксон категорично відкидав ідею негайного виходу з війни. На його думку, різке виведення військ могло серйозно підірвати міжнародний авторитет США та поставити під сумнів надійність американських союзницьких гарантій. Тому нова адміністрація поставила собі за мету досягнення так званого «почесного миру» — угоди, яка дала б Південному В’єтнаму шанс на подальше існування після відходу американських військ.
Політика в’єтнамізації
Однією з центральних ідей Ніксона стала політика в’єтнамізації війни.
Суть цієї стратегії полягала в поступовій передачі основного тягаря бойових дій армії Південного В’єтнаму. Американські війська мали поступово скорочувати свою присутність, тоді як сили ARVN отримували нове озброєння, техніку та підготовку. В’єтнамізація дозволяла Вашингтону зменшувати власні втрати та водночас уникати враження поспішної втечі з регіону. Однак успіх цієї політики значною мірою залежав від боєздатності південнов’єтнамської армії, що викликало серйозні сумніви навіть серед американських військових експертів.
Таємна війна в Камбоджі
Щоб посилити тиск на Ханой, Ніксон схвалив пропозицію нового американського командувача у В’єтнамі генерала Крейтон Абрамс щодо ударів по комуністичних базах на території Камбоджі.
Ці бази використовувалися для постачання військ і підготовки операцій проти американських та південнов’єтнамських сил. Формально Камбоджа залишалася нейтральною державою, але на практиці її прикордонні райони давно стали частиною воєнної інфраструктури Північного В’єтнаму.
Прем’єр-міністр Камбоджі Нородом Сіанук неофіційно погодився із завданням ударів, хоча це трималося в суворій таємниці. У 1969 році американська авіація почала серію секретних бомбардувань камбоджійської території. Операція мала залишатися прихованою як від громадськості, так і від Конгресу США.
Від секретних бомбардувань до Вотергейту
Таємниця виявилася недовговічною. У травні 1969 року інформація про бомбардування просочилася до преси та була оприлюднена американськими журналістами.
Ніксон сприйняв витік як серйозну загрозу своїй адміністрації. У відповідь він ініціював створення механізмів для боротьби з витоками інформації, які включали незаконне стеження, прослуховування та проникнення до приміщень політичних опонентів.
Саме ця система таємних операцій згодом переросла у відомий Вотергейтський скандал, який став однією з найбільших політичних криз в історії Сполучених Штатів і зрештою призвів до відставки Ніксона.
Іван Гудзенко
