Політична філософія        16 Липня 2018        228         Прокоментуй!

ОСТАТОЧНЕ ВИРІШЕННЯ НАЦІОНАЛ-«СОЦІАЛІСТИЧНОГО» ПИТАННЯ

Вище можемо побачити емблему антифашистської організації «Народні сміливці», що діяла в 1-й перш. полов. 1920-х рр. ХХ ст. в Італії. На червоному тлі (адже більшість її учасників були лівими) сокира розрублює фашистський (в даному випадку італійського) символ фасція (зв’язка). «Народні сміливці» були парамілітаризованими загонами, що протидіяли терору зі сторони прихильників Муссоліні, одна із назв яких – «сміливці». Її учасниками, практично всі, були адепти ленінізму, анархо-комунізму та демократичного соціалізму. Попри значні і навіть нездолані відмінності, активісти об’єдналися разом проти безчинств «чорнихрубашечників» та фашизму, що почав закріплюватися у Італії. Характеристика напрямів у соціалізмі

В міжвоєнній Німеччині відносини між НСДАП та компартією Німеччини були не кращі відносини. Їхнє офіційне протистояння закінчилося у 1933 році, коли компартія була розпущена за ніби підпал Рейхстагу.

Очевидно, що із самого початку відносини між соціалістами всіх мастей та фашистів/парафашистів[1] були відверто ворожими. І по сьогодні крайні ліві та так звані «крайні праві» залишаються антагоністами.

Але як виявилося, що синонім нацизму має назву «націонал-соціалізм». Чи має право, по-суті, а не по гаслам, дана політична філософія входити до, і так різношерстої, соціалістичної сім’ї ? І, якщо відповідь «Так», то чому соціалісти не приймають націонал-соціалістів, як своїх потенційних союзників ? Забігаючи, наперед, скажу однозначно : «Тому, що вони дотримуються протилежних поглядів мало не на все на світі». І, тому, цілком закономірно, не можуть бути об’єднанні спільними ідеями. Можуть бути об’єднанні подібними діями, але по-політиканським, а не по-світоглядним, причинам.

І. ІДЕОЛОГІЧНА ДОКТРИНА

Розглянемо з погляду політично-філософської причини : з однієї сторони – відмінність між соціалізмами та нацизмом, а з іншої – подібність між власне фашизмом та нацизмом. Під соціалістами я маю на увазі ті групи, що визнанні академічною наукою, як соціалісти : леніністи, демократичні та лібертіанські соціалісти, а також соціал-демократи в меншій мірі.

Другий момент, що вартий уваги, є те, що є академічні дискусії щодо співвідношення понять «фашизм» та «нацизм». Є розділення їх, як двох самостійних, хоч і друге є похідним першого. Або є широке поняття «фашизм» і нацизм, як його крайній різновид. Тому я введу поняття «класичний фашизм», як ідеологію, що ґрунтується на вченні Муссоліні. Спроба визначити фашизм.

  1. Визначення у лінії ліві-праві.

Слід вказати, що такий простий поділ, внаслідок своєї обмеженості, вже не використовується у політології. На разі є визнаною складніша хрестовидна схема, яка вводить два критерії : перерозподіл доходів та повноваження держави. Перший критерій описує відношення до розподілу суспільних благ : чим лівіші, тим за більше усуспільнення доходів; а чим правіші, тим за більшу індивідуалізацію доходів. Другий же критерій пропонує два підходи до контролю держави на суспільними процесами : або етатисти/авторитаристи, що за сильний , або тотальний контроль; або анти-етатисти/анти-авторитаристи, що за слабкий чи навіть відсутній контроль.

Соціалісти. Всі є, і визнають себе лівими. Правда відрізняється ступінь усуспільнення: від поміркованого у демократичних парламентських соціалістів, і аж до абсурдного у «аграрно-казарменого» Пол Пота.

Класичний фашизм. Не визнає ділення на ліві\праві, а називає себе прихильником «третього» шляху.

Нацизм. Подає себе, як ні як ліві, ні як праві. Вони теж прихильники синкретизму.

Ради справедливості, треба сказати, що традиційне «крайні праві» не відноситься до нацистів. Нацисти за певні, хоч і обмежені, соціальні програми. Правильніше їх навіть назвати, як не дивно, помірковано правими у чисто питанні розподілу доходів суспільства. Аналогічно до класичних фашистів.

  1. Соціалістично-вмістна ідеологія.

Класичний фашизм. Французький фашист Моріс Марруа стверджував : «Є форма соціалізму[2], котра позбавлена демократичних та космополітичних компонентів, яка підходить націоналізму, так само, як прекрасно зроблені рукавички – до руки». А французький парафашист Марсель Деа висловився чіткіше : «Я не буду намагатися зважувати, яку частину цього дійства займали національні чи соціальні питання …». Бачимо, що мова йде не про різновид соціалізму, а про синтез його із націоналізмом, що виливається у створенні третьої нової ідеології.

Нацизм. Один із ідеологів – Альфред Розенберг – писав у своїй статті «Національний соціалізм чи націонал-соціалізм» наступне: «Термін “націонал-соціалізм” представляє головне поняття нового синтезу, що позначає невіддільність обидвох понять, тоді як означення “національний соціалізм” в реальності окреслює або може окреслювати національний марксизм». Адольф Гітлер уточняє : «Ми вимагаємо виконання державою справедливих вимог трудящихся класів на основі расової солідарності.». Висновок очевидний : нацизм не новий вид соціалізму, а синкретична філософія.

Соціалісти. Вже своєю самоназвою говорять про причетність до соціалізму, а не до якогось синтезу, хоч яку би концепцію її не сповідували. Звісно, не рідко вони добавляли постулати із інших ідеологій, а завжди це, по-суті, є соціалізм. Також, будь-який соціалізм в кінцевому плані за демократію. Лібертіанський та демократичний з самого початку, а ленінізм (принаймні на словах) – згодом після диктатури пролетаріату.

Що не грішити проти істини, добавлю, що в нацизмі присутні деякі незначні елементи соціалістичних постулатів. Деяка частина нацистів, як і класичних фашистів, були в молодості у складі соціалістичних організацій. Одначе, соціалістичні ідеї не є їх серцевиною, а лише виступають, як додатковий чи другорядний елемент. Основним компонентом цієї політичної солянки є реакціонізм. Влучно висловилися австрійсько-американський психоаналітик Вільгем Райх щодо психології фашизму: «Реакційні концепції плюс революційні емоції виливаються у фашистський менталітет.».

  1. Соціальна чи національна група.

Класичний фашизм. Об’єктом політики та цінністю є політична нація без уваги на етнічне походження. Той же Марсель Деа визнав, що : «При розгляді всіх факторів я переконаний, що все зводиться до цього одного спостереження: ведуча сила революції більше не заключається в інтересах класу, але являється інтересом спільноти; ми перемістилися від поняття класу до поняття нації.».

Нацизм. Маленька різниця із попереднім пунктом лише у етнічності нації чи раси. Справді, Третій Рейх намагався задовольняти потреби мас. Метою цих дій, як висловився сам Адольф Гітлер, було привнести у робітничий рух національну думку, що би врятувати його від впливу «руйнівного інтернаціонального соціалізму».

Соціалісти. Сама назва ідеї прямо вказує на соціальний фактор, як певну первинність. Звісно це можуть бути і клас у розумінні Маркса, чи певні соціальні прошарки. Звісно є національні чи регіональні варіанти соціалізму (наприклад, африканський), але в такому разі мається на увазі особливості даної суспільної системи для конкретної групи, а не відкидання соціалізму для інших народів.

  1. Відношення до Маркса.

Класичний фашизм. Є відвертими антимарксистами.

Нацизм. Альфред Розенберг у вищевказаній статті заявляє: «Але нам не потрібен національний марксизм, нам не подобається марксизм як такий, в цілому.».

Соціалізм. Всі соціалісти в меншій, чи більшій мірі ґрунтуються на ідеях Маркса, чи визнають його певну історичну цінність. Вони можуть його «творчо розвивати», робити ревізію, реформувати його чи навіть змішувати із іншими ідеями. Одначе вони ні, аж ніяк не позиціонують себе, як антимарксисти.

  1. Етатизм та елітаризм.

Класичний фашизм. Виступає, як і за сильну державу (етатизм), так і за розділення на масу і еліту (елітаризм).

Нацизм. Аналогічно до попереднього пункту. Один із сучасних дослідників фашизму (шир. значен.) Метью Лайонс зазначає одну із його рис: «Фашистський підхід до політики є одночасно популістським … , і  елітариським – уявлення про те, що воля народу втілена в окремій групі, чи, зачасти, в одному верховному лідерові, влада якого поширюється зверху вниз.».

Соціалізм. Ідеологічно, метою є створення анти-етатиськго суспільства із рівними можливостями (егалітаризм). Правда, є зауваження щодо етатизму : демократичні та лібертіанські соціалісти відкидають його принципово, а леніністи визнають його необхідним на перших порах.

  1. Відношення до майбутнього та минулого.

Американець Метью Лайонс описує одну із особливостей фашизму (шир. значен.) : «підкреслення міфу про національне чи расове відродження після періоду занепаду чи руйнувань.».

Класичний фашизм. Наполягають на національному відродженні.

Нацизм. Сконцентровані на расовому відродженні.

Соціалізм. В меншій мірі романтизує чи представляє позитивним общинність безкласового суспільства у первіснообщинний період. А також ідеалізує майбутнє суспільство рівних можливостей.

  1. Зміна капіталізму.

Класичний фашизм та нацизм пропагують викорінити негативні сторони капіталізму, а не його, як систему. В плані суспільно-економічних формації обидва продукують так звану капіталістично-політарну формацію, де партійна верхівка та олігархія є партнерами у керуванні суспільством. Типи суспільно-економічних формацій

Соціалізм. В будь-якому разі, революційно чи еволюційно, але капіталізм має зникнути.

Думаю, слід за Лайонсом, варто виділяти не два полюса боротьби, як-то капіталізм-соціалізм, а три – капіталізм-фашизм-соціалізм.

  1. Ліва критика.

Власне соціалісти звісно теж критикують інші напрямки соціалізму. Вони, залежно від конкретної концепції, звинувачують один одного у ревізіонізмі, утопізмі, реформізмі, опортунізмі, лівацтві, політичному сектантстві чи якомусь «уклонізмі». Тобто хоч і визнається викривлення ідеї, але відхилення ідуть від соціалізму (в їх суб’єктивному розумінні). Такої критики зовсім немає у відношенні до класичного фашизму і нацизму, які критикуються, як сили, що навіть близько не мають спільного походження із ними. До прикладу заява ЦК КПН  у 30-х роках ХХ ст.. щодо соціал-демократів : «Часткові успіхи націонал-соціалістичної агітації є результатом двадцятилітньої зрадницької політики соціал-демократії, яка утримувала революційний рух».

Існує думка, що антифашизм щодо Третього Рейху був навмисно спланований СРСР. Ось, що говорить російський лівий націоналіст Андрій Борцов (Warrax) : «Давно зрозуміло, що гітлерівців назвали «фашистами» виключно тому, що говорити про війну між Союзом Соціалістичних Республік і націонал-соціалістичним Рейхом було якось не зручно.». Спростовуємо дану  нісенітницю. У пропаганді СРСР ще до радянсько-німецької війни НСДАП називали фашистами. Підконтрольна ними ЦК КПН ще у 1930 році офіційно називали НСДАП даним терміном: «Німецькі фашисти (націонал-соціалісти) в наш час здійснюють самі гострі нападки проти німецького робочого класу.».

Опозиційні до СРСР марксисти, типу Рози Люксембург, висловлювали теж саме. Для прикладу, непідконтрольний Союзу лівий націоналіст Отто Шстрассер у статті «Соціалісти виходять із НСДАП» критикує нацистів : «Ми відчували, що навмисно зайнята партійним керівництвом республікансько-монархічна половинчаста позиція, перебільшене захоплення фашистською авторитарною державою, яке все сильніше виступає з боку офіційних партійних інстанцій, є прямою загрозою для руху та зрадою ідеї.». Це була заява з якою частина лівих вийшла із партії у 1930-му році.

  1. Визначення соціалізму.

У нацизмі доволі дивні визначення соціалізму. Як наголошував Адольф Гітлер, що соціалізм в його розумінні – це в першу чергу усуспільнення душ, а не власності. Також існує його «арійське» визначення : «Соціалізм – древня арійська, німецька традиція. Наші предки використовували спільно деякі землі. Вони розвивали ідею про загальне благо.». Андрій Борцов погоджується із фюрером у тому, що «соціалізм – це лише ідея, як піклуватися про загальне благо.».

У соціалізмі, в не залежності від групи, все по-іншому. По-перше : все-таки усуспільнення є ключовим економічним поняттям, а між людьми має бути солідарність. По-друге : не варто плутати соціалізм із докласовим суспільством, а тим більше у всіх народів того періоду була общинність. По-третє : соціальні реформи чи програми не є визначальною ознакою соціалізму, бо Об’єднанні Арабські Емірати, несподівано для них самих і всіх, є соціалістами.

І ще раз варто нагадати, що соціалізм елігітарний, а отже вимагає доступу мас до управління. Напроти, як у класичних фашистів та нацистів, соціальна політика є, по-суті, опікою батька-держави над дітьми-народом, з покорою останніх.

  1. Символіка.

Знамените нацистське вітання було видозмінене з італійського фашизму, яке у них називається «римський салют». У соціалістів є зовсім інший жест, а саме «рот фронт», коли піднятий зжатий кулак від себе. І, саме головне, значення цих жестів є різним : перше – частина культу вождя, тоді, як друге – солідарність пролетарів всіх країн.

Символіка Третього Рейху теж частково здерта із італійських фашистів. Наприклад, використання орла. У бойового крила італійських фашистів був штандарт, де орел тримає у пазурах фасцію. Тоді, як партійна емблема нацистів аналогічна : орел тримає у пазурах свастику. Це символи культу сили, що є однієї із рис фашизму. Титул «фюрер», як і «дуче» в обидвох випадках перекладається, як «вождь», або «лідер». Тим часом, навіть у псведокомуністичних диктатурах до лідера зверталися просто «товариш».

Наявність слова «робітнича» чи половини слова «соціалістична» не робить НСДАП такою. Аналогічно, Трудова партія Кореї, що у КНДР, не робить її трудовою. Або ж Українська партія соціалістів-федералістів за часів громадянської війни була помірковано-консервативна, а «ліва» назва партії виникла внаслідок популярності соціалізму. Єврейський дослідник витоків фашизму та політолог – Зеєв Штернхел – вказує на те, що у міжвоєнний період у Європі були поширені партії, що поєднували ідеї націоналізму, антисемітизму та соціалізму.

ІІ. ПОЛІТИЧНА РЕАЛЬНІСТЬ

Одначе, є політична реальність, адже не завжди гасла сходяться із реальними справами політичних рухів чи режимів. Тай, варто нагадати, що нерідко люди, які пов’язані із певною ідеологією, просто не вірять в її, а доволі цинічно нею прикриваються.

  1. Соціальна база.

У нацистів та класичних фашистів подібний електорат : чиновники, дрібні власники, офіцерство, або ж безробітні із цих верств. Справедливо треба вказати, що дані режими не рідко обмежують діяльність олігархії в угоду даної соціальної бази.

Для різних соціалістів може розрізнятися електорат, але в основному це наймані робітники чи взагалі люди праці.

  1. Робітничий рух.

Класичні фашисти та нацисти виступають проти класової боротьби, так як це суперечить національній/расовій солідарності. Профсоюзи та страйки стали під забороною. Ілюстрацією того є Німецький Трудовий Фронт, який був створений партією, і вимагав наступне : залізна трудова дисципліна, а власники та керівники підприємств назначались «фюрерами».

У соціалізмі ідеологічно все навпаки. Навіть на практиці, у виродженому псевдосоціалістичному СРСР часів Сталіна, хай зрідка, але були можливості для страйку. Звісно, у країнах «соц»табору працюючі класи піддавалися експлуатації зі сторони партійно-державної верхівки, а профсоюз був лише імітацією. Одначе це говорить, що соціалізм там не був досягнутий, а було сформовано неополітарне суспільство.

  1. Робочий контроль.

Даним терміном позначають ідею, що трудовий колектив частково, або і повністю допускається до управління підприємством. Якщо це тотально, то це – робоче самоуправління.

Для класичних фашистів та нацистів робочий контроль неприпустимий. І поки йде співпраця із партією, доти остання не втручається у внутрішні справи підприємства. Також, можливий варіант, що керівник поставлений державою, але це не міняє ситуацію.

Для соціалізму, робоче самоуправління чи контроль – це необхідна вимога, адже таким чином ліквідовується експлуатація, як така. Може доповнюватися, що такий контроль є під координацією держави. В політичній реальності, «соціалістична» держава ставала монополістом, а робочий контроль був імітацією.

  1. Коаліції.

Як класичні фашисти, так і нацисти, блокуються із різними недемократичними правими силами. До прикладу, НСДАП входила у коаліцію із реакційною силою, як «Сталевий шолом». Також, союзниками до кінця Третього Рейху були реакційні режими по всій Європі. Про спорідненість даних ідеологій однозначно свідчить «Британський союз фашистів та націонал-соціалістів», що існував у міжвоєнний період.

Соціалісти однієї концепції можуть блокуватися із соціалістами другого напряму. Приклади із історії : вищезгадані «Народні сміливці» та тимчасові коаліції між леністами та іншими соціалістами у повоєнній центральній Європі. На сьогодні «Сіріза» об’єднує, як демократичних соціалістів та єврокомуністів, так і неомаоїстів та неотроцкістів. Ніколи не існувало парламентських коаліцій соціалістів із нацистами чи класичними фашистами.

Окремо, треба згадати тимчасовий союз СРСР та Третього Рейху. Їхня співпраця була зумовлена гострою економічною потребою обох сторін, а не ідеологічною близькістю. Щоб хоч якось стерти ідейний антагонізм, обом сторонам приходилось зводити пропаганду до абсурду. Наприклад, у анти-інтернаціональному Рейхові на газетах друкувалось інтернаціональне гасло «пролетарі всіх країн об’єднуйтесь !», а в анти-націоналістичному Радянському Союзові знімали євреїв із деяких високих посад, що б не дратувати нацистів.

  1. Відношення до правлячих класів.

Класичний фашизм. Визнає співпрацю із даними класами, але під керівництвом держави. Аристократія та капіталісти не зникають, а працюють на благо нації.

Нацизм. Подібні висловлювання. Колишній член НСДАП, той же Отто Шстрасер у своїй статті стверджував наступне: «Нас завжди сповнювало жалем і невдоволенням, коли Адольф Гітлер часто виступав перед провідними колами підприємців і капіталістів з питання цілей і завдань націонал-соціалізму, проте ніколи не використовував нагоди зробити те ж саме перед кращими представниками робітників і селян.». З іншої сторони правлячі класи старого суспільства підтримували нацистів та допомогли прийти їм до влади.

Соціалізм. В майбутньому будь-які експлуататорські класи не можуть існувати. Правда, це може робитися різними способами : від їх тотального знищення методом «масового терору» і до довготривалої їх безкровної трансформації в трудові класи.

  1. Тоталітаризм.

Тоталітарні режим теж не були тотожні. Одна із причин тому, не тільки національні особливості, а пряма відповідність між реальною політикою та ідеологією. Класичний фашизм та нацизм більш-менш діяли згідно свого світогляду, тоді як «леніністи» займалися імітацією соціалізму. Наприклад, хорватські фашисти – усташі – публічно робили геноцид сербів, тоді як сталіністи приховували національні репресії проти неросійських націй. Нацисти чітко визнавали, що вони однозначно за диктатуру, а маоїсти робили політичне шоу «імітаційна демократія».

Одначе, варто зауважити, що не всі правління соціалістів мають тоталітарний чи авторитарний характер. Нерідко це і демократія. До прикладу, мало не останні 25 років у індійському штаті Тріпур компартія була правлячою силою. Чи слабкі соціалісти, як-то Соціал-демократична робітнича партія Швеції більш, як півстоліття керує своєю державою.

  1. P. S. Можна багато ще знайти ідеологічних розбіжностей та політичних нюансів. Як-то, що соціалісти мали інтернаціональні мілітаризовані формування (інтернаціональні бригади під час іспанської громадянської війни), а класичні фашисти та нацисти набирали по етнічній приналежності (національні дивізії СС Третього Рейху). Можна звісно доказувати, що нацизм – це не крайній різновид фашизму, а просто похідна від нього ідеологія. Одначе, навіть при такому доволі короткому та не-академічному розгляді, можна сміливо говорити про остаточне вирішення «соціалізму» у нацизмі.

 

Дмитрук Андрій

 Джерела інформації.

www.vatra.cc : Отто Штрассер “Соціалісти залишають NSDAP”; Альфред Розенберг “Національний соціалізм чи націонал-соціалізм”.
uk.wikipedia.org : Нацистське вітання; Коаліція радикальних лівих; Українська партія соціалістів-федералістів; Соціал-демократична робітнича партія Швеції.
commons.com.ua : Захар Попович «Особливості соціально-класової структури радянського суспільства, витоків та характеру протестного руху в СРСР.»
warrax.net : Андрей Борцов «Социализм без ярликов ІІ : Третий Рейх».
ru.wikipedia.org : Национал-социализм; Народные смельчаки; Чернорубашечники; Герб Третього Рейха; Рот Фронт (привествие); Социализм ; Геноцид сербов (1941—1945).
         dic.academic.ru : Фашизм.
fmbooks.files.wordpress.com : стаття Мэтью Лайонс «Что такое фашизм ?».
rossaprimavera.ru : Коммунисты впервые за 25 лет проиграли в индийском штате Трипура.
www.marxists.org/deutsch : Programmerklärung zur nationalen und sozialen Befreiung des deutschen Volkes - Proklamation des ZK der KPD (24. August 1930) [нім.] .

rus.anarchopedia.org : Фашизм [сайт заблокований] .

[1] Парафашизм – група ідеологій, що поєднують елементи фашизму та реакціонізму. Наприклад, націоналістичний популізм, але відсутність революційної риторики та явного тоталітаризму.

[2] Мається на увазі парасоціалістична чи постсоціалістична ідеологія «жовті профсоюзи», які виступали за спільне керування підприємствами робітниками та власниками, але під контролем авторитарної держави.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Дмитрук Игорь о появлении и трансформации мистицизма

Рубрики
Ми у Facebook