Історія філософії        09 Вересня 2014        337         Коментування вимкнено

Короткий курс фашистознавства

------[На малюнку прапори Бразильської інтегралістської дії; Іспанської фаланги; Британського союзу фашистів та символ італійського фашизму.

\Вступ\

Безперечним фактом є те, що фашизм (далі – Ф.) – це ідеологія, яка найбільш демонізована з  усіх ідеологій, і жодна інша не може похвалитися такою негативною репутацією. Навіть різноманітні «секти» ленінізму, незважаючи на куди більш принесену катастрофу людству, незаслужено знаходяться в тіні «абсолютно чорного» Ф.

В наші дні розглядуване поняття вилізло із рамок політичної доктрини і стало невід’ємною частиною лайки. Дане слово використовується для очорнення чого-небудь, починаючи від ідеї і закінчуючи конкретною людиною. Прикладами можуть служити: мусульманський Ф. (експансіоніський фундаменталізм), червоний Ф. (більшовизм і ко), технофашизм (антигуманна технократія). Та й взагалі будь-які жорстокі дії стали синонімом цьому слову. Подібна доля спіткала і пограничне поняття, як «нацизм».

В безкрайніх інтернет-просторах використовується мем «наци-грамар». Останнє використовується для висміювання користувачів, що лише вказують на безграмотність написання чого-небудь, але при цьому не звертаючи уваги на саму суть.

Отож спробуємо хоч трішки розібратися із зловіщим Ф. та деякими суміжними поняттями.

\Визначення рис\

Перед тим, як дати визначення та показати ознаки Ф., подивимося на походження даного слова. Латинське «fascio» по-нашому буде «зв’язка», або ж «об’єднання». І це вже дає нам певне уявлення, а саме, що Ф. є колективісткою ідеологією, що ставить інтереси суспільства куди вище індивідуальних. Тим самим фундаментально суперечить лібералізму, а тим більше анархізму, які є найбільш ревними антифашистами.

Щодо самого визначення, то його в єдино правильному екземплярі просто не існує, так само, як із іншими політичними ідеологіями. Одначе автор ризикне дати своє визначення, зібравши його ознаки. Ф. – це відверто антидемократична та мілітаристська політична доктрина, якій притаманний елітаризм та етатизм.

Розглянемо поняття дещо детальніше.

– відверто антидемократична – означає, що фашисти (далі ф-ти) не те, що не сприймають демократію в будь-якому його форматі, а й не намагаються навіть нею прикриватися. Організація знизу, на їх переконання, є не тільки неможливою, а й і небезпечною.

– елітаризм – стверджує, що суспільство повинно бути поділеним на нерівноправні частини: еліту та масу. І рішуче засуджується всезагальна рівність.

– етатизм – пропагує абсолютизацію роль держави в суспільному житті, адже вона найкращий спосіб організації життя. «Все в рамках держави, нічого поза державою, нічого проти держави» – Беніто Муссоліні.

Поєднання трьох вище описаних ознак є унікальними та індетифікуючим для Ф.

Одначе є ряд інших рис, що також характерні і для інших ідеологій. Ф. експериментує із капіталізмом, навіть заявляє про свій антикапіталізм, але ніколи не виходить за його межі. Можна навіть зустріти термін, як «авторитарний капіталізм». В 1-й пол. ХХ ст. характерним було визнання практики державного капіталізму в економіці, тоді, як в часи холодної війни, частина ф-ів звернулася до ідей «вільного ринку».

У геополітиці Ф. притаманна експансіонізм та шовінізм, що призводить до мілітаризації всього суспільства. Національне питання може коливатися в межах від поміркованого націоналізму і до крайнього расизму, але ні в якому разі не інтернаціоналізм чи глобалізм. Релігійна сфера виключає секуляризацію і має тенденції до традиційних релігій, або ж створення своєї.

Також треба наголосити, що Ф. належить до так званих «єдиноправильних ідей», що живуть принципом: «хто не з нами – той проти нас». Тому їм притаманна однопартійна, рідше імітаційна багатопартійна, системи.

\Кандидати\

А зараз розглянемо режими, що найчастіше попадають в категорію Ф.

Першим ділом перша асоціація виникає із сумнозвісним Гітлером. Як тільки не називають його ідеологію: німецький Ф., нацизм, національний соціалізм, гітлеризм. Хоча його адепти і сьогодні не воліють називати себе ф-ми. Давайте порівняємо базові цінності ф. та ідеології Адольфа. В плані відвертого антидемократизму, елітаризму та не унікальних рис маємо практично одні співпадіння. Але варто тільки підійти до фундаментальної ознаки – етатизму, то знаходимо нюанси. В центрі гітлеризму стоїть не держава, а раса в його специфічному розумінні. Сильна держава не є самоціллю, а лише обслуговує інтереси раси. Тому варто нацизм розглядати, як специфічний різновид Ф., умовний Ф. чи навіть, як пост-Ф.

Режим Беніто Муссоліні вважається еталоном Ф., одначе це майже так. Власне дана ідеологія має деякий перегук із соціалістичною концепцією, як націонал-синдикалізм, прихильником якої певний час був сам дуче.

«Ф. зверху» країн Прибалтики, фалангізм Іспанії чи режим Салазара в Португалії скоріш є напівфашистськими чи то профашистськими. А країни, що підтримали Третій Рейх, як то Болгарія чи Румунія, взагалі були просто реакційними.

«Сферичним Ф. у вакуумі» можна вважати ідеологію бразильського інтегралізму, яка до Ф. не домішувала ні расизму (брали в ряди навіть негрів), ні реакційних ідей, ні псевдосоціалізму. Цікавим є те, що не зважаючи на ідейність спорідненість, Бразилія була учасником антигітлерівської коаліції.

Дивним у цій компанії виглядає «лівий Ф.», який етатизм поєднує із запереченням приватної власності. Таке поєднання також властиве для таких крайнє лівих, як сталіністів чи маоїстів.

І на кінець згадують режими «чорних полковників» в Греції та латиноамериканські військові хунти, типу Піночета. Хоча політично і культурно останні вірні власне Ф., але економічно прийняли доктрину неолібералізму, а саме його не втручанням в ринкову економіку.

\Місце Ф. в системі ідеологій\

Як бачимо чітко із попереднього пункту, будь-яка ідеологія не є замкнутою системою та пересікається із іншими, навіть ворожими, доктринами. Ф. не є виключенням, і тому на його рахунок є три думки:

  1. Ф. – самостійна політична ідеологія;
  2. різновид реакціонізму;
  3. вид соціалізму.

Пропоную почати із кінця. Існує навіть таке поняття, як «жовтий» соціалізм по відношенню до режимів Муссоліні та Гітлера. В підтвердження такої точки зору наводять наступне: обоє називали себе соціалістами; проводили масштабні соціальні реформи на благо суспільства; не-соціалістами їх зробили ленінці, а решта світу це підхопила.

Що ж тезисно розглянемо:

– самоназивання абсолютно нічого не доказує, бо більшовики по ті й же причині – демократи;

– соціальні реформи не є унікальною ознакою соціалізму. Напроти таких фундаментальних ознак, як суспільна власність, мінімізація експлуатації та елігатизм (рівність можливостей для всіх), там і близько немає;

– не зважаючи на зацікавленість леніністів не ділити соціалізм з будь-ким іншим та не мати в своїй компанії ф-ів, порівняння Ф. та соціалізму дає набагато відмінного, а ніж спільного.

Варто одначе зазначити, що деякі ідеї марксизму все-таки зробили свій невирішальний вплив на формування деяких фашистських концепцій, особливо його лівого різновиду.

На рахунок реакціонізму, то стає очевидним, що власне він є батьком Ф. Наочним прикладом того є політичні союзи ф-ів та реакціоністів; велика подібність поглядів та сприйняття ідей Ф. частиною реакційних кіл. Але говорити про їх тотожність не варто. Відмінним є наступне: реоакціонізм є більш традиціоналістським по відношенню до релігії, моралі, монархії чи соціальних реформ, тоді як Ф. виявляє певний модернізм; реакціонізм не такий етатиський і не має тоталітарних тенденцій. Як говорилося раніше, частина ф-ів є насправді реакційними адептами. Але в будь-якому разі реакційні ідеї був ґрунтом та формуючою складовою Ф.

Поверхнево спростувавши соціалістичну та реакційну гіпотези, доходимо висновку, що Ф. – окрема самостійна політична філософія.

\Ф. та ленінізм\

Існує така думка, що фашисти і комуністи, хоча правильніше говорити марксисти-леніністи, мало не одне і теж саме.

Порівняємо їх чисто ідеологічні засади. Перше, що впадає в очі, то це їх разюче різні погляди на питання світобудови, цінностей та суспільства. Ось різниця між ними:

– в одних економіка практично лише планова, а в інших або державний капіталізм, або вільний ринок;

– релігія для ленінців – зло, а для ф-ів – союзник;

– для одних інтернаціоналізм прийнятний, а для інших – ні;

– демократія в «червоних» приймається, а і в ф-ів відкидається;

– ціль в ленінців – побудова безкласового бездержавного суспільства, а в інших – збереження сильної держави із узаконеною нерівністю;

– «червоні» – за мир, а ф-ти – за постійні війни.

Чисто ідеологічно дві розглядувані ідеології є антиподами. Єдине дійсно спільне це принцип: мета виправдовує засоби, коли для досягнення абсолютно різних цілей використовувалися ті ж самі антигуманні методи.

Леніністів та німецьких ф-ів інколи поєднують тим, що і ті, і інші прагли світового панування. Ідеологічно це обґрунтовувалося по-різному: в перших – це визволення всіх експлуатованих з ліквідацією будь-яких держав; а в другому випадку – захоплення просторів для процвітання вищої раси. На практиці плани обох сторін були куди прагматичніші. Також порівняються поняття «національний соціалізм» та «соціалізм в окремо взятій країні», як синоніми. Але, по-перше: гітлеризм – це не соціалізм, бо національними соціалістами були шрасеристи з НСДАП; а по-друге: «соціалізм в окремо взятій країні» – це не визнання націоналізму, а лише формування з СРСР плацдарму для експорту світової революції.

Але то лише слова, бо в дійсності було та і є, куди менш різниця. Хоча етатизм в марксизмі несе тимчасовий характер, але набув ще глибших форм, ніж у ф-ів. Хоча «червоні» всюди кричали про мир, але їх режими були не менш мілітаризовані. Демократія в обох випадках просто не існувала. Інтернаціоналізм так і не був реалізований, натомість було замасковане національне гноблення. А найголовніше їх обох поєднує крайня жорстокість.

З цього можна зробити висновок, що ленінізму на практиці притаманний прихований антидемократизм. Останнє не дає права його Ф., бо повинен бути саме відверта антидемократія. Тобто ф-ти розправлялися із своїми ворогами навіть не імітуючи законність та рідко коли приховували свої злочини проти людства. Тоді, як ленінці робили демократичний цирк та приховували вбивства мільйонів, і досі це не визнають. Недарма ці дві людожерські ідеології називають близнюками(по ділах)–антиподами(по словам).

Дозволю собі дати емоційну оцінку. Ф-ти виглядають краще на фоні «червоних», бо не брехали про своє зневажливе ставлення до підлеглих; не прикривалися високими ідеалами; не досягли таких вершин тоталітаризму та не знищили таку колосальну кількість безневинного люду. Тому на Суді Історії ленінці повинні бути більшими злочинцями, а ніж ф-ти, а слово «ленінець» необхідно вважати, куди більшою лайкою, а ніж зараз Ф.

\бЕндеровці та путіністи\

А тепер спустимося із небес філософії/історії/політології на землю страшного нашого сьогодення.

Прокремлівські ЗМІ використовують крайнє негативне клеймо «ф-т» проти бендеровців. Попри явний ідіотизм та явне замовлення, спробуємо одначе побачите і так очевидні речі. Почнемо із того, що бендеровці на сьогодні – це будь-який патріот України. Звісно прирівнювати патріотизм, хай навіть і радикальний, до Ф. – абсолютно не логічно.

Раніше в російській/радянській пропаганді «бендеровець» – синонім українського націоналіста, що в свою чергу синонім всіх борців за Україну середини ХХ ст. Ось ми бачимо прийом «всіх собак до кучи», бо не всі були націоналістами (згадаймо Бульбу-Боровця та позапартійних) та і не всі націоналісти підтримували Степана Бандеру (нагадаймо про Андрія Мельника). Співставляючи погляди тіє ж ОУН (інтегральний націоналізм) та Ф., бачимо, що українські націоналісти скоріш за все близькі до реакціонізму. Одначе така ситуація була лише по 1943 рік і надалі відбулася демократизація та осоціалення ідей. Правда був Союз українських фашистів, але ми можемо похвалитися, що він був вкрай малочисленим в порівнянні із ф-ми інших «білих» народів.

Якщо знову вернутися у сьогодення, то накидання ярлика «Ф.» на ліберальну та іншу центриську публіку, що зараз при владі в Києві є просто смішною. А на рахунок страшка російськомовної України – Правого сектора, то – це неоднорідний союз автономних, соціальних і ще якихось націоналістів, можливо із крайнє малою часткою расистів.

А на рахунок путінізму, то порівняльний аналіз дає теж негативний результат. Правда путінський режим має певні тенденції до Ф., бо його реакційні ідеї – хороший грунт для фюрера «всея Руси».

Закінчимо тим, що антиукраїнський фронт може похвалитися низкою ф-ів в своїх рядах, що вбивають наших співвітчизників на Донбасі. Наприклад, РНЕ (Русское национальное единство) відверто заявляє про свій антифашизм по відношенню до міфічних українських ф-ів, а тим часом експертами політологами сама визнається неофашитьською. Пророчими виявилися слова Уїнстона Черчілля, як раз про нашу печальну ситуацію: «Фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами».

Дмитрук Андрій

Обговорення: Коментування вимкнено
  1. Анатолий М. сказав:

    Ещё Луначарский придавал национальностям громадное и живое культурное значение и приветствует столь широко развивающиеся процессы возрождения к самобытной жизни… так сказать, “обезглавленных национальностей”. Но “едва такое движение переступает известную границу, начинает гордиться своим, как чем–то исключительным, презирать и ненавидеть чужое и обесценивать колоссальные по форме своей интернациональные завоевания новейшего времени, так оно становится ни более, ни менее как видом ограниченности, коллективного идиотизма, достойного всякого порицания”.

  2. Анатолий М. сказав:

    Отмечая, что после 1905 г. в Украине национальное движение принимает все более массовый характер, приобретая различные формы, в том числе и отличающиеся «националистическим злопыхательством», Луначарский в этой статье высказывает пожелание «передовому украинству возможно больших успехов в деле предуказанного и Шевченко, и Драгомановым сочетания любви к своему народу и служения ему с духом гуманизма и служения общечеловеческим идеалам».
    Но послушаем самого Драгоманова: «…Наше национальство вовсе не такое уж и мирное [как говорят его апологеты]. Послушайте, с какой ненавистью говорят порой наши люди о москалях, поляках, евреях, и подумайте, что произошло бы с теми соседями нашими на Украине, если бы нашим национальникам удалось взять правительство на Украине в свои руки. Какую бы “обукраинизацию” они им прописали! А пока что подобное человеконенавистническое национальство наносит вред тем, что пробуждает к нам враждебные чувства и у наших соседей, в то время как сейчас даже на войне необходимо уменьшать ненависть между людьми, хотя бы так, как делает это всемирное товарищество “Красного Креста” на своем поле» {Драгоманов M П. Чудацькі думки… С. 20.}.

    1. Валентина сказав:

      Принципі на початку ХХ століття, ідеєю українського фашизму була пронизана більшість українофільської інтелегенції.

  3. Валерий сказав:

    Статья достаточно четко рассказывает об истории фашизма, но главное то, что статья написана простым языком, возможно автор в будущем станет хорошим пропагандистом

  4. Тарас сказав:

    Не скажу, що стаття погана, але вона занадто коротка. Можна було б написати про італійський фашизм окрему статтю, і про інші фашитські режими, тоді б ця стаття була б класним висновком чи вступом. Можливо автор продовжить досліджувати дану тематику.

    1. Ольга сказав:

      Тарас ви уважно читайте, назву статті. Назва “Короткий курс фашистознавства”. Тоді і зрозумієте усе.

  5. Георгій сказав:

    Дуже дякую за статтю. Пишіть і далі такі чудові статті!

  6. Автор статті сказав:

    Дякую за коментарі !!! Буду старатися писати краще.

  7. Іван сказав:

    Мені здається, Павле ви не розрізняєте, що таке фашизм, а що таке нацизм.
    Те, про, що ви пишете це нацизм.

  8. Vitalii сказав:

    Також варто було б розповісти про диктаторські режими в Румунії, Угорщині, Португалії (тут він взагалі був чи не ідеальний).
    Це лише порада, можливо, автор зацікавиться

Коментування закрито

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook