Альтернативні ідеї соціалістичного суспільства

 unnamed[На малюнку прапори та символи зеленого соціалізму, штрассеризму, сапатизму та боліваризму]

Розберімося із термінами

Всезнаючий та всепопулярний інтернет, при введені слова «соціалізм» (далі С.), може вибити наступне: С. – обозначение учений, в которых в качестве цели и идеала выдвигается осуществление принципов социальной справедливости, свободы и равенства. Це широке визначення, але Автор пропонує навколо марксистське визначення, і спробує цей вибір аргументувати.

Почнемо із того, що соціальна справедливість має дві сторони з однієї, легшої, – це розподіл доходів на користь всього суспільства. Звісно гроші забираються в багатих та заможних на користь незаможних і бідних. Одначе це не благодійність, бо всі матеріальні та нематеріальні цінності створенні простими людьми. І останні мають абсолютне моральне право користуватися плодами своєї праці, хоча багачі умудряються приховати або ж вивезти свої доходи. З іншої сторони, складнішої, – це контроль над виробничим чи іншим процесом самими трудівниками.

Таким чином ширше визначення С. розглядає лише першу частину, ігноруючи іншу. Подивимося, як це виглядає на конкретних ідеологіях. На сьогодні навряд чи знайдеться політична сила, щоб принаймні не говорила про хоч яку-небудь соціальну справедливість. Особливо це стосується передвиборчої компанії. Соціал-ліберали, соціал-демократи, соціал-націоналісти та навіть фашисти Третього Рейху в різній мірі, але все-таки проводять/проводили перерозподіл коштів від багатих до бідних. Одначе ніяким чином не зачіпають питання власності на засоби виробництва.

А от якщо під С. розуміти ідеологію про доречність групової та суспільної власності, то все стає на свої місця. Ті хто працює водночас контролюють, і процес роботи, і процес розподілу благ.

Існують десятки соціалістичних та навколо соціалістичних ідей, і тому цілком логічно[1], що відмінного в них більше, чим спільного. Одначе всі мають великі претензії до великої приватної власності, який при С. є не можливим. І тому С. не признає абсолютної непорушності приватної власності, як то стверджує лібералізм, і її можна порушувати заради загального блага чи законності. Також будь-які соціалістичні концепції пропонують, як найширший доступ простих людей до управління суспільством. Останнє може здійснюватися за допомогою держави, а також не обов’язково має заперечуватися малий та середній приватний бізнес. Згадаймо знамените: «від кожного – по можливості, кожному – по заслузі».

Варто зазначити, що деякі комуністичні ідеології не можуть розглядатися, як соціалістичні, так, як відкидають С., як стадію суспільства.

Три блоки соціалістичних ідей

Для певної зручності можна виділити три блоки соціалістичних ідей.

Перший блок. Назвемо його умовно псевдодемократичним. Ідеологія даного напряму найчастіше користується революційними методами, чи навіть терором у своїй політиці. Вказані соціалісти переконані, що до влади трудящі можуть прийти лише методом насильного захоплення влади. Це виправдовується її «монополією на істину». Їх поганою особливістю, є виправдання всіляких обмежень прав людини ради швидкого вирішення суспільних проблем. Представники даного блоку не переносять інші ідеї, окрім своєї, і гризуться по самих дрібніших питаннях. Держава у них здійснює сильний контроль над всім суспільством.

Сюди віднесемо марксизм-ленінізм у всіх його проявах: ортодоксальний марксизм (автентичне вчення Карла Маркса); троцькізм (Лев Троцький); маоїзм (Мао Цзедун); ходжаїзм (Энвер Ходжа); кастроїзм (Фідель Кастро);      ; тітоїзм (Брос Тіто); полпотизм (Пол Пот); чучхе (Ким Ір Сен); чегеваризм (Че Гевара); марксизм-ленінізм-маоїзм-Прачанда Шлях (Пушпа  Камал Дахал). Сюди належить більшовизм (Володимир Ленін), сталінізм та неосталінізм (епоха «застою»), але вони охарактеризовані в «совок – посібник, як не треба будувати суспільство». Також можна віднести всілякі національні адаптації, як то баасизм (Мишель Афляк), зелений С. (Муаммар Каддафі) чи штрассеризм (Отто Штрассер).

Всі вони в різній мірі винні в тому, що непогана ідея С. знеславилася великою кров’ю невинних людей. При них державна власність так і не стала суспільною, але лише була бюрократичною. І вина не лише у злочинцях, що були при владі, а й у внутрішніх протиріччях самої ідеології, що допускала створення справедливості за допомогою насильства.

Другий блок. Назвемо його власне демократичним. Ідеології даного напряму найчастіше користуються парламентськими методами. Вони переконанні, що С. не може виникнути при диктатурі, навіть якщо ця диктатура трудящихся. Держава у них здійснює поміркований контроль над суспільством. Всіляко пропагуються ідеї громадського контролю.

Сюди віднесемо: австромарксизм (Віктор Адлер); люксембургізм (Роза Люксембург); С. ХХІ століття (Уго Чавес); «гільдійський» соціалізм (Джордж Дуглас Ховард Коул); революційні соціалісти (есери); так званий «ринковий сталінізм» (КПУ та КПРФ) та інших парламентських комуністів/соціалістів. Єврокомунізм може вписатися в дану групу, але він описаний в совок – посібник, як не треба будувати суспільство.

Парламентська демократія позитивна тим, що відбувається хоч якась ротація еліти, та йде перешкода формуванню всіляких «отців нації». Але, на жаль, демократичні соціалісти, так і не змогли створити достатній опір недемократичним соціалістам.

Третій блок. Назвемо його ультрадемократичним. Ідеології даного напряму найчастіше користуються позапарламентськими та економічними методами. Вони переконанні, що парламент чи будь-який політичний істеблішмент ніколи не досягне соціальної справедливості. Тому держава в їх розумінні або повинна бути ліквідована, або ж мати мінімальніші важелі впливу. Надія покладається на громадські організації та професійні союзи. Управління суспільством повинно здійснюватися лише «знизу».

Сюди віднесемо представників лібертарного С.: автономні комуністи (Антоніо Негрі); революційні синдикалісти (Фернан Пеллутьє); ситуаціонізм (Гі-Ернст Дебор); комуністи робочих рад (Отто Рюле); умовно анархо-синдикалісти (Рудольф Рокер); делеонізм (Даніель Де Леон); націонал-синдикалістів (ранній Беніто Муссоліні). Можливо частина «нових лівих» (Йіппі), неомарксистів («Франкфуртська школа» Герберт Маркузе) і лівих комуністів («соціалізм або варварство» Корнеліус Касториадіс); та «соціалізм знизу» (Хел Дрейпер).

Стихійність та неорганізованість – основна вада такого С. Також їх можна звинуватити у надмірному революційному ідеалізмі, а деяких навіть у маргінальності чи політичному сектантстві.

Та не всі соціалістичні ідеї можна «впихнути» в три блоки. От, наприклад, сапатисти (субкоменданте Маркос), що в мексиканському штаті Чяпасе, використовують ідеїтрьох блоків. Варто зазначити, що є поєднання всіляких соціалістичних, націоналістичних, релігійних та екологічних ідей.

Класифікація нерадянських ідей С

Автор, на основі різноманітних даних, створив свою класифікацію соціалізмів. В даному підзаголовку йтиметься мова лише про ті концепції, що не мали місце в СРСР.

Класифікацію буде проводитися наступним чином: опишемо типи та види соціалізмі; визначимо приналежність блоків ідеологій до категорій. Також Автор вставить свій короткий коментар.

Перехід до соціалізму (тобто соціалістичного суспільства).

1) Революційний С. ставить за мету швидку та рішучу побудову соціалістичного суспільства. Напевно весь перший, частина другого та більшість третього блоків.

Як всім відомо, що революцію задумують генії, здійснюють романтики, а пожинають плоди негідники.

2) Еволюційний С. стверджує, що перехід до справедливого суспільства має бути довготривалим. Частина другого та меншість третього блоків. Також сюди можна віднести радикальних соціал-демократів, соціалістично-орієнтовану економіку В’єтнама та «Фабіанське товариство»[2].

Повністю погоджуюся із народним прислів’ям : «тихше їдеш – далі будеш».

Можливість комунізму.

1) Комуністичний С. розглядає соціалістичне суспільство лише, як перехідну чи початкову стадію до комунізму. Всі комуністи, не в залежності від блоку, відносяться саме сюди.

Ідеальне суспільство – це недосяжний … ідеал для людства.

2) Власне С. визначає соціалістичне суспільство, як кінцеву стадію розвитку суспільства, або як певний ідеал. Всі соціалісти не-комуністи належать даній категорії.

Кожен має право на свою думку, і Автор надіється, що за С. – майбутнє.

Приватна власність.

1) Лівий С. обмежує, або ж забороняє приватну власність. Більшість соціалізмів є лівими.

На сьогодні обмеження приватної власності дає змогу для хоч якоїсь соціальної справедливості. Одначе її заборона – це крайність.

2) Правий С. визнає недоторканість приватної власності. Баасизм та незначні представники другого блоку.

На даний час приватна, особлива крупна, власність приносить соціальне розшарування. В широкому значенні С. в дану категорію попадають фашисти Німеччини та Італії. Одначе вони за недоторканість великої приватної власності. А так, як остання є домінантною є при капіталізмі, то не доречно вказані ідеології вписувати до С.

Тип економіки.

1) Плановий, він же державний С. стверджує про необхідність планування для вирішення суспільних проблем.

– Командно-адміністративний плановий С. наполягає на державному плануванні («зверху»). Переважна частина першого та меншість другого блоків.

ХХ ст.. доказало нежиттєздатність командно-адміністративної економіки. Правда це стосується радянського зразка, тоді як проект кіберсін[3] ще не був достатньо застосований.

– Децентралізований плановий С. стверджує про громадсько-виробниче планування («знизу»). Майже весь третього та деякі із другого блоків.

Хто знає, можливо за такою економікою майбутнє. Але наразі – це лише красиві гасла.

2) Ринковий С. заявляє про недоцільність та неефективність планової, та за ринкові механізми.

– Державно-капіталістичний[4] С. виступає за роль держави, як капіталіста-монополіста. Можливо тітоїзм, баасизм та частина другого блоку.

Державний капіталізм не одну країну витяг із післявоєнної розрухи, але в мирний час лише призводить до застійних явищ.

– Зарегульований ринковий С. говорить нам про державне втручання в економіку. Незначна частина другого блоку.

Соціальна ринкова та економіка перерозподілу доходів доказали можливість поєднання ринкових механізмів та соціальної політики держави.

– Вільний ринковий С. (гіпотетичний) наполягає на «дикій» ринковій системі. Можливо ринкові анархо-соціалісти.

3) С. із елементами традиційної економіки[5]. Африканський та меленазійський (Океанія) С.

Така система має потребу лише там, де збереглися майже первісні порядки.

Стадія суспільства.

1) Доіндустріальний С. зосереджується на аграрному секторі. В крайній формі не визнає доцільність існування промисловості. Полпотизм та аграрний С. Умовно маоїзм.

«Двічі в одну річку не увійдеш».

2) Індустріальний С. акцентує на промисловому секторі. Переважна більшість першого та частини другого та третього блоків.

Такі ж претензії, як і до попереднього пункту. Плюс ще масове руйнування довкілля.

3) Пост-індустріальний С. базується на секторі послуг. Решта другого та третього блоку. Цікавим варіантом є «офісний неомарксизм», який пропонує замінити пролетаріїв-робітників на офісний «планктон» в ролі сили, що змінить суспільство.

На даний час в нас постіндустріальна епоха, і тому це необхідно враховувати у суспільстві.

4) Інформаційний С. В сучасному світі вже на Заході формується інформаційне суспільство. Можливо варто написати про наносоціалізм, що покладає великі надії на вирішення економічних та соціальних проблем на нанотехнології.

Поживемо – побачимо.

Доцільність держави.

1) Державницький С. виступає за існування держави, принаймні в найближчій перспективі. Перший і другий повністю, та меншість третього блоків.

Держава більш організована, ніж будь-яка громадська мережа. І тому більш ефективна.

2) Анархістський С. навпаки наполягає на тому, що держава несумісна із соціалістичним суспільством. Практично весь третій блок.

Анархізм, як на погляд Автора, – річ утопічна.

Політичний режим. Всі без виключення соціалістичні ідеології за демократію, тоді як на ділі – це далеко не завжди так.

1) Тоталітарний С. Держава в такому випадку прагне до повного контролю над суспільством. Більшість першого блоку.

Тоталітаризм творить просто чудеса на вузьких ділянках суспільного життя, що і не снилося демократії. Але досить швидко стає причиною застою.

2) Авторитарний С. Контроль держави сильний лише в деяких питаннях. Частина першого та можливо одиниці другого блоків.

Авторитаризм в критичних ситуаціях ефективніший, а ніж демократизм. Та з часом гальмує суспільний прогрес.

3) Демократичний С. Держава або ж має слабкий контроль, або ж відсутня. Другий та третій блок.

Як казав Уїнстон Черчіль: «демократія —найгірша форма правління, за  виключенням всіхінших, які пробувалися час від часу».

Національне питання.

1) Інтернаціональний С. нівелює національні особливості та пропонує універсальні правила життя для всіх народів. Меншість всіх трьох блоків.

Країни так званого «соцтабору» хоча і сповідували інтернаціоналізм, але на ділі менталітетні відмінності впливали на соціальний устрій. Та й і титульні нації не рідко прибігали до національного гноблення.

2) Не-інтернаціональний С. враховує місцеву специфіку народів. Більшість всіх трьох блоків.

– Універсальний не-інтернаціональний С. поширюється на всіх, без концентрації на конкретних народах. Приклади: сучасний націонал-комунізм, націонал-синдикалізм та сучасне штрасерство.

– Регіональний С. стосується лише певної групи народів пов’язаних спільною історією та/чи кровною спорідненістю. Приклади: арабський, африканський, мелазенійський, боліваризм (Латинська Америка). Перший націонал-комунізм був адаптованим марксизмом для неросійських народів Російської імперії.

– Моноетнічний С. зосереджується лише на одному народові. Приклади: чучхе (Північна Корея); марксизм-Прачанда шлях (непальський комунізм); штрасеризм спочатку був німецькою моделлю С.; націонал-більшовизм (російський націоналізм + марксизм) та російський С.

Як не крути, але приходиться враховувати національну специфіку. Можливо прийшов час сформувати і український С. ?

Релігійність.

1) Нерелігійний С. не відводить релігійній діяльності значної суспільної ролі.

– Антирелігійний, він же антитеїстичний С. всіляко обмежує, або ж у крайньому випадку забороняє всіляку релігію. Більшість першого блоку.

Обмеження хоч одного права тягне за собою виправдання обмежити інші права людини.

– Помірковано-світський С. не допускає репресій проти віруючих, але відсторонює церкву від освіти та держави. Більшість другого та третього блоків.

Як на мене найкращий варіант, адже світське суспільство і захищає невіруючих, і добре ладнає із науково-технічним прогресом.

2) Релігійний С. поєднує соціалістичні погляди та доктрини конкретної релігії. Може бути, як поміркованій, так і в фундаменталістській формах. Приклади: християнський; мусульманський, зокрема «зелений С.» Кадафі чи баасизм; буддійський; ведичний; іудейський.

Ортодоксальна релігія – застійне явище. Поміркована релігія необхідна, там де висока частка віруючих.

Екологія.

1) Неекологічний С. не приділяє великої уваги захисту довкілля, або ж і взагалі ігнорує. Абсолютна більшість другого і третього, та весь перший блоки.

Щоб добре жити людині необхідно тримати в порядку спільний дім – Землю.

2) Екологічно-виражений С. навпаки питанню збереження природного середовища приділяє першочергову увагу. Безперечно екосоціалізм. Можливо частина «нових лівих», африканський та меланезійський С.

Автор, як і більшість людей, бажає жити на чистій живій планеті, а не на смердючому сміттєзвалищі.

[1] Логічний закон про обернене співвідношення об’єму і змісту поняття: чим ширший об’єм поняття, тим бідніший його зміст; тим більший зміст поняття, тим менший його об’єм.

[2]Фабіанське товариство – британська політична група, що ставить за мету поступовий перехід до С.

[3]Проект кіберсін – централізоване комп’ютерне управлінняекономікою, реалізоване в Чилі припрезиденті Альєнде (1970—73).В системі було чотири рівня управління (підприємство, галузь, сектор економіки, глобальний рівень). Якщо проблема не вирішивалася на нижчому рівні за певний час, то автоматичнопереходила на більш високий рівень прийняття рішення.

[4]Не варто ототожнювати із капіталізмом, як суспільно-економічною формацією.

[5]Традиційна економіка – економічна система, де панує мале приватне виробництво і натуральне виробництво. Останнє засноване на колективному виробництві та присвоєнні продуктів праці, без їх продажу на ринку

Андрій Дмитрук

Обговорення: Коментування вимкнено
  1. Микола сказав:

    мені сподобалася ваша стаття, відображає реальний відбиток

  2. Микола сказав:

    відображає реальність з філософської точки зору ))

  3. Дмитрук Андрій (Автор) сказав:

    В статті помилка. “Кастроїзм” – немає такої іделогії. Кубинська компартія сповідує чегеваризм.

Коментування закрито

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook