Якщо фрейдизм — систематизоване обґрунтування несвідомих зав’язків через асоціативний процес, то неофрейдизм – суспільно-культурні процеси. А тому на думку неофрейдистів, такі процеси здійснюють суттєвий вплив на виникнення внутрішньо особистих конфліктів індивіда. В теоретичній побудові неофрейдизму покладені поняття несвідомого та принципіальних конфліктних відносин особистості та суспільства.
Неофрейдизм представлений Салліваном, Хорні, Фромом. Найчастіше сюди додають Кардінера, Александера з іншими представниками психоаналізу. Наприклад Хорні помітила відрізнення невротичних конфліктів між пацієнтами Нового світу, Німеччини та Австрії. Після переосмислення фактів, Хорні відмовилася від теорії Фройда щодо інстинктів, визнаючи суспільно-культурну обумовленість психопатології.
Відтак, неофрейдистами підтримується несвідома емоційна мотивація людської діяльності, а також висувається твердження відносної та специфічної патології щодо культури.
Послідовниками фрейдизму Адлером та Юнгом підтримувалися ідеї Зігмунда Фройда. Так першим зміщується акцент з сексуально-несвідомого на несвідоме прагнення до влади, що є по суті основним спонуканням людей, котрі проявляються в сімейних поведінках, через міжособистісні відносини та взаємовідносини соціальної групи. А Юнг займався розвитком вчення колективного несвідомого як сукупність архетипів, які визначають поведінку окремої людини так і соціальної групи.
Пегас
