ЕСЕ, Історія філософії        30 Квітня 2017        388         Прокоментуй!

Дескрипція архетипів Карла Юнга в творі Германа Гессе «Степовий вовк»

Німецький письменник і мислитель Герман Гессе був знайомий з одним із найпередовіших психологів свого часу – Карлом Густавом Юнгом. Вони проводили свої зустрічі в діалогах, ділилися ідеями та сперечалися. Вперше познайомилися ці видатні люди в 1917 році.

До цієї події він знав учня Юнга, Йозефа Ланга. Війна, смерть батька – всі ці обставини підірвали здоров’я письменника, що призвело до 60 сеансів психоаналізу. Герман Гессе старанно вивчав праці психолога, особливо його теорію архетипів колективного несвідомого. Результатом духовного одужання став роман «Деміан». Потім психічна хвороба дружини змусила Германа Гессе звернутися безпосередньо до психотерапії Карла Юнга. Після покращення здоров’я була створена притча «Сіддхартха».

Дескрипція архетипів Карла Юнга в творі Германа Гессе «Степовий вовк»

У 1925-1926 році письменник переживає сімейну кризу, він востаннє звертається за допомогою до психоаналізу. Зціленням особистості митця займається Йозеф Ланг. У 1927 році виходить «Степовий вовк», твір, який одразу занурює читача в глибини колективного несвідомого, заповненого багатозначними образами. Роман був результатом психотерапії в житті письменника. Сутність персонажів твору віддзеркалює архетипи колективного несвідомого: Тінь, Аніму, Персону, Духа. Розділення особистості на частини і формування себе по-новому – це художнє зображення того процесу, що Юнг називає індивідуацією (становлення особистості).

Провести межу в творі між свідомим персонажем і його образами важко. Герман Гессе вводить текст «Записки Гарі Галлера. Тільки для божевільних», який залишив після себе головний герой Гарі Галлер. Твір розповідає про книгу, яку знаходить Гарі «Трактат про Степового Вовка. Не для всіх». Там описується внутрішнє і зовнішнє життя Гарі Галлера і його другого «Я» – Степового вовка. Важливою частиною літературного твору Германа Гессе є магічний театр, «де немає дійсності, тільки образи». Головний персонаж роману розчарований, він меланхолічний, відчуває втрату цілісності.

Допомагають герою пізнати себе жінки Герміна і Марія, які, на наш погляд, є втіленням Аніми (жіночої частини свідомості чоловіка) – єдність душевно-вітальних процесів. Про те, що подруги Галлера є частиною його самого, він здогадується сам, коли описує погляд Герміни, який ніби  виходив із власної душі. Вони вчать Гарі поєднувати поверхневе (зовнішнє) із внутрішнім (духовним). Карл Юнг так визначає цей архетип: Аніма є архетипом життя, він являється чоловікові через Аніму, хоч він і вважає, що це відбувається завдяки розуму (intelectus).

Другий наставник Галлера – джазовий музикант Пабло, який є втіленням архетипа Духа або Мудреця. Він веде героя через магічний театр, перетворюється в Моцарта, розділяє головного персонажа на десятки частин його душі, щоб Гарі зміг сам їх скласти і стати цілим. Головному героєві роману постійно натякають, що він занурений у несвідоме, а всі персонажі, які з ними взаємодіють – архетипи. Йому не можуть дати нічого іншого, крім того, що вже існує в ньому, відкривають перед ним тільки галерею образів, що є у його душі.

Найбільше в «Степовому вовкові», крім «Духа», який є втіленням колективного несвідомого (ми назвали його, всупереч психоаналізу Карла Юнга, частиною надсвідомого або трансперсонального несвідомого) проявляється архетип Персони. Юнгіанська психологія дає визначення архетипу Персони. (Вона є пристосувальною системою або манерою поводження, за допомогою якої ми спілкуємося зі світом. Тобто вона є тим, чим людина насправді не є, але про що  вона сама й інші люди говорять, що це справді вона. Гарі Галлер бачить своє повсякденне життя через дзеркало в магічному театрі. Герой відчуває до себе огиду, на нашу думку, це відраза до маски, яку він носить або до архетипу Персони.

Другим образом, який навіть важливіший за перший, є образ Тіні. У творі головний персонаж називає його Степовим Вовком. Карл Юнг у багатьох працях визначає цей архетип. Психолог стверджує, що фігура Тіні персоніфікує собою все, що суб’єкт не визнає в собі, виринає в його свідомості, наприклад, неприємні риси характеру, неприпустимі тенденції. Слід зазначити, що, згідно з юнгіанською психологією, Тінь не лише уособлює собою всі темні, злі задатки або аморальні прояви людини. Вона знаходить у собі й хороші якості – нормальні інстинкти, цілевідповідні реакції, сприйняття, які відповідають реальності, творчі імпульси і тому подібне .

Герман Гессе описує взаємодію всередині Гарі Галлера, між Гарі і Степовим Вовком. Він бачить світ думок, почуттів, культури, одомашненої і витонченої природи «вовка», тобто темний світ інстинктів, дикості, жорстокості, брутальності, необтесаної природи». Хоч ці протилежності ворожі одна до одної, вони не є абсолютними антагоністами. Герман Гессе вважає, що трапляються моменти, коли «вовк» і людина «взаємодіють». Зазначимо, що в творі наголошується на хибності уявлення Галлера про власну дволикість. Германа Гессе припускає, що існує велика кількість різноманітних архетипів і їхніх проявів у глибинах свідомості кожної людини.

Тільки пройшовши через пекло своєї душі, відбудеться «формування особистості». У книзі «Степовий вовк» воно описується як шлях до безсмертних, атрибутом яких є сміх над всіма ситуаціями і вчинками повсякденного існування. Карл Юнг називає його індивідуацією, або шляхом до Себе. Він стверджував, що індивідуація є становленням єдиної, глибинної, внутрішньо надмежової сутності і ні з чим не схожої унікальності. Всі архетипи ведуть до центрального архетипу Самості, яка включає в себе і свідоме, і несвідоме. Таким чином, Самість – початок і завершення людської сутності, яку ми не зможемо остаточно збагнути, але до якої маємо прагнути.

Твір Германа Гессе «Степовий вовк» – яскраве явлення образів колективного несвідомого. Роман не тільки був для письменника психотерапією, в ньому здійснене літературне оформлення ідей аналітичної психології Карла Юнга. Крім того, письменник розповів безпосередньо власний, неповторний досвід занурення в глибини несвідомого. Герман Гессе намагався скласти частини своєї свідомості та об’єднати  їх в гармонійну цілісність. Ми не будемо робити висновки, чи вдалося письменнику повністю пройти індивідуацію, адже головним в «Степовому вовкові» є те, що, незважаючи на власну неповторність, він завжди був, однією з кращих дескрипцій архетипів Карла Юнга в художній літературі.

Тарас Клок

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook