Ми ніколи не замислювалися над тими речами, які постійно існують людському житті, часто непомітні, випущені з уваги. У світі віроломства, брехні, підступництва, відчаю, постають вічні  цінності, котрими заміняється усе матеріальне. І там де програє людська зарозумілість, намагання виставити себе «святим» перед іншими, сила Божа є вищою.

Як іноді виглядає наша молитва перед Богом: богомольців, хоч греблю гати, усі стоять як стовпи соляні, язик говорить одне, а в думках футбол, закрутки, літаки, їжа і багато-чого перераховано, проте серед тисячі є хоч один, що думає про Бога, любить Його і просить врятувати життя рідної людини. А ти хоч бийся лобом об землю кілька разів, роби поклони, без відсутності любові – не вартий нічого. Лише молитви, які виходять з чистого серця чує Всевишній.

За звичай можна говорити про безліч речей, оскільки на себе часу в людини завжди вистачає, тільки не на Бога. Такі усі правильні, побожні, але коли стаються такі ситуації як з хлопцем – сиротою, то водночас втрачають вигляд «тимчасової святості» (так її можна назвати), а інший не застеляє святкових столів з усякою поживою і питтям, а приймає скривдженого, жебрака, жінку з дитиною. І в  той момент, коли зранку божественне світло спрямовує твій погляд, не знаєш, куди й очі подіти від Господа, це змушує говорити правду.

І звідси можна винести моральний висновок: усе наше життя є просто неможливим без води, повітря, тепла, їжі, так само ж і Бога. Заглиблюючись у притчі, бачимо там себе самих, помічаємо важливі недоліки, намагаємося зрозуміти, що є важливим для нас: купа грошей, якими продається людський вигляд, совість, занапащається і черствіє душа,  кам’яніє серце.

Відтак, де б ми не знаходилися залишаймося людьми, тому що за свої дії, вчинки даватимемо відповідь перед Богом.

Пегас