За визначенням німецького соціального філософа Карла Маркса ςόφος – перший образ, під яким перед нами постає грецьке φιλόςοφος. Такий міфологічний образ віднаходимо в семи мудрецях. Це можна побачити в Сократа, стоїків, епікурейців, платоніків, скептиків. З позиції кініків стає зрозумілим те, що мудра у своїй поведінці людина повинна керуватися законами добродійства, а не якимись порядками. Антисфен, учень Сократа стверджує, що тільки мудра людина знає, кого належить любити.
За піфагорейською концепцією людини, мудрець ніколи з необережністю не відноситься до свого здоров’я, бо тіло – самий головний об’єкт уваги, який скеровує душу. У стародавньому світі проводилися аналогії стосовно поняття «мудрець», з ним ототожнювали «науковця». У Стародавній Індії, в традиційній її культурі філософії, важливу ключову роль відгравала особистість мудреця, якого називали «ріша» , а великого мудреця – махарішою. В буддійському каноні «Дхаммапада» знаходимо такий вислів: «Навіть боги завидують мудрецям».
Образ мудреця уявляли так: людина похилого віку, яка має довге сиве волосся та бороду. З такого образу навіть глузували в античності: якщо ж премудрість дана з бородою, то бородатий козел є справжнім Платоном.
У філософії поняття «мудреця» стало одним із культурологічних архетипів.
Пегас
