Це один із термінів, які вживаються у філософії . Ним позначають людину, яка здатна мислити та діяти згідно вищої життєвої мети. Суб’єкт возноситься над обмеженими приватними і минущими інтересами, своїми власними. Насамперед  під мудрістю до того ж слід розуміти початковий імпульс розвитку самої філософії, кінцевий синтез її напрямків. Наука, яка навчає любові до мудрості стала називатися філософією.

Як бачимо, протягом трьох століть  філософія все менше займається  питанням мудрості. Сюди ж можемо віднести сучасну філософію: англоамериканську, континентальну, соціально-ращдикальну, лінгвістично-герменевтичну, а також інші напрямки, які не не проявляють інтерес до софії (мудрості).

Мудрість

Посткласична західна філософія приділяла менше уваги цьому компоненту.  Та й навіть в більшій частині  енциклопедій  мудрість як філософське поняття  відсутнє або ж може займати непропорційне скромне місце. Якщо ж в психології  для поняття «душа» не залишилося місця, то що вже казати про філософію. В тім  історично дисципліни власне і будувалися на цих двох поняттях: «душа» (психологія), «мудрість» (філософія).

Післякантівська епоха теорії філософії як знання зазнала краху, з’являється інша категорія «думка».  Коли в античності знання і думка протиставлялися,  то в період розвитку кантівської та ніцшевської філософії пізнавального конструктивізму знання сприймалося як різновид думки, факт – інтерпретація, відкриття – винахід, постало таке питання: якщо ж думки дійсно залежать від суб’єкта та контексту висловлювання, то на якому підґрунті потрібно надавати  перевагу іншій думці? Знову ж таки ми прийшли до того, що мудрість виступає саме тим об’єднуючим елементом думок у філософії при відсутності  точних знань. Тобто ми повернулися до початкового стану філософії, в якому вона і перебувала. Мудрість як термін філософії чомусь опиняється в ній, не поза її межами. Це є своєрідний вибір серед інших думок, що ґрунтується на твердому знанні.

Відповідно, філософія, яка як дисципліна об’єктивного знання не відбулася, а тому змушена була повернутись до самої основи, кореня σοφία – мудрості. А тому мудрість потрібно визначати не знанням фактів, які вони насправді,  а взаємодією людей, якими вони можуть бути насправді. Мудрість є таким розумом, яким сприймаються власні межі і свідомо ним заміняється  дія розуму дією серця або  тіла. Мудрість має перевагу над розумом, розуміючи місце розуму у світі, обмеження його ж самого бажанням, волею, нісенітницею.

Пегас