Наука дає закони свІту; вона (потенційно) може прояснити все існуюче, всю реальність. Метафізика ж дає СВОБОДУ від законів, “відрив від реальності”
Лише ставши “збоку від світу” (зайнявши позицію метафізики), ми можемо побачити, наприклад, красу, добро, істину (приблизно ЦЕ у С. Симоненка було представлено Образом “бджоли”, яка літає над різними кущами і збирає з їхніх квіток різний мед, і каже, що світ – різнобарвний, красивий і те де). В підняттІ до загальних “начал” сущого метафізика мені дає перевАгу перед таким же, як я, одинИчним, дає можливість оцінки, а головне – ВИБОРУ; вона ставить нас в відмінну від реальності площину, аби нам знайтИ собі “місце в світі”.


Нас не втішить версія “ми від пітекантропа” (у С. Симоненка то є Образ “мухи”, яка літає близько до землі, попід квітучими кущами, не піднімаючись у небо, і бачить скрізь тільки гній, яким удобрюють кущі); ми не згідні бути лише “річчю серед речей”, – і цю незгОду спочатку, в дитинстві, нам насильницьки заштовхали в свідомість ті, які самІ не згідні на це. І якщо нівелювати метафізику на користь науки, то, як я вказала, зникне смисл життя, свобода і те де, – залишиться лише необхідність (ФАТАЛЬНІСТЬ).
Ми і спрАвді не мОжем без метафізики? – Ймовірно, так.

Причина цього та, що людина, за підручником Петрушенка, не має “вродженої [біологічної] програми”, є надто слабкою і беззахисною, і тому не може вижити без колективу, в якому неодмІнно формується в людИни ільєнківський “ідеальний вимір” (від слова “ідея”), – а тому людина з необхідністю отримує свідомість – “со[вместное]знание”. А є свідомість – отже, є передумова її (як і передумова “ідеального”) – уява – бачення інакшого, неочевидного, нереального – наприклад, кентаврів, Бога. Отже, “ідеальне” (метафізичне) не може не виникнути для людського ВИЖИВАННЯ.
І от ми бАчим це неочевидне, а йому нема мІсця в реальності. ТІсно в неминучості реального світу жИти, бо людина вимагає собі прАва на більше, ніж є.

От людина і визнаЄ існування “іншої реальності” – метафізичної. Метафізика – це бунт проти необхідної ОЧЕВИДНОСТІ – як в Достоєвського – “разрушение стеклянного дворца” (в “Записках из подполья”), – або: “Тварь я, дрожащая [перед необходимостью], или право имею [на СОБСТВЕННОЕ действие]?” [див.: “Преступление и наказание”] – тобто право на починання нового причинОво-наслідкОвого ряду, як сказав би Кант. Тобто метафізика для світу НЕ ПОТРІБНА, їй НЕМА МІСЦЯ в реальності, але ми не можем просто тАк змирИтися з голою необхідністю, бо в нас необхІдно зародилася свідомість.
Реальність набуває “бджолиного” забарвлення лише з точки зору ідеологій (метафізики).

Метафізична ідеологія формує лінію ставлення до діяльності, до світу, створює “паралельну”, особисту чи колективну, шизофренічну реальність, задаЄ ТЕЛЕОЛОГІЧНИЙ ХАРАКТЕР існуванню – відриває людину від даного (грубо, дУуже грубо кажучи – від Теперішнього), спрямовує її погляд в нереальне – в світ мрій, очікувань, можлИвостей, а не дійсності, – в безконечне, в досконале, в “есхатологічне” (в певному сенсі, дуже віддаленому) майбутнє. Неможливо побачити реальний світ чи реальну людину, іншу людину, живучи в своЇй “метафізиці”: опосередкування світу моїми власними упередженнями й ілюзіями викрИвлює реальність, на відміну від прозОрих “окулярів” науки, яка є точною в пізнанні дісності (світу) засобами і логікою самого ж світу.
Без метафізики життя виглядатиме приреченим, безпросвітним, некрасивим, , недобрим, НЕСТЕРПНИМ [,як то здається людям-метафізикам], але, насправді, більше того – ніЯким. Ну а хто готовий жити сІро і витримувати реальне життя (той, хто не вірить), – тОму метафізика, ймовірно, не потрібна.

РеАльна, а не вигадана дісність (світ) для всіх і для всьОго існуючого одинакова; але в такій дійсності нема ні твоєї точки зору, ні екзистенційного відчуття “присутності”, тому той, хто “живе реальним життям”, позбавлений “свого”, егоїстичного; він і не вірить, і не любить, і взагалі не відчуває своєї “присутності” інАкше, аніж фізично. Тобто людина-реаліст повністю НЕЙТРАЛЬНА, стерильна, наприклад, щодо тих же “екзистенціалів”.
Свідомість, яка існує лише з фізичної необхідності, з необхідністю не має місця в фізичному світі, а тому її свобода в цій суперечності – не мати упередження, тобто для людини це – не бути рабом своєї ОСОБИСТОЇ точки зору на світ, рабом ідеології. Інакша річ – чи необхІдна нам ця свобода, ця “незаангажованість”, буддистська порожність? – Думаю, то є справа смаку.

В підсумку, метафізика – це опір пан-НАУКОВОСТІ, тобто фатальності; це бунт проти необхідності, хоча може й ПІДЛІТКоВИЙ, адже бунт проти БЕЗСИЛЛЯ ПЕРЕД “ОБЛИЧЧЯМ” НЕОБХІДНОСТІ, пануючої в реальності, обертається безсиллям В реальності. З інакшого боку, нам невідомо: “нірвана” – це насолода чи жахлива порожнеча?

З точки зору №1, метафізика, відносно людини, мАє право на існування (право на мою боротьбу за свободу – з допомогою створення “паралельної реальності”), адже “порожня” людина – то не є людина: вона не Є, а ІСНУЄ (і НЕ В ФАЙНОМУ сенсі). З точки зору №2, депресивна ніЯкість світу ДЛЯ ТЕБЕ – то природний людині стан, від якого ми типу-за-Біблією, “відпали” і в який варто повернутись; така ніЯкість і тебЕ, і свІту для тЕбе – то стан звільнення від метафізичних ілюзій. Отже, боротьба за метафізику (і метафізика як боротьба) – то боротьба за ДУХ; боротьба прОти метафізики – це падіння з ідеальних вершин – в РЕАЛЬНІСТЬ. Тому все дуже і дуже складно.

Тетяна Горщар