Це не була організація на кшталт сучасної міжнародної установи. Великі держави просто домовилися регулярно проводити консультації та разом обговорювати найнебезпечніші проблеми. В основі системи лежала ідея балансу сил: жодна держава не повинна була стати настільки сильною, щоб диктувати свою волю іншим.
Віденський конгрес і новий порядок
Важливу роль у створенні нового порядку відіграв Віденський конгрес 1814–1815 років. Дипломати переможців Наполеона намагалися перекроїти політичну карту Європи так, щоб зменшити ризик нової великої війни.
Одним із провідних британських дипломатів був Роберт Стюарт, віконт Каслрі. Він підтримував ідею постійних консультацій між великими державами. До головних учасників системи належали Велика Британія, Австрія, Росія та Пруссія. Згодом до них приєдналася Франція.
Концерт мав важливу особливість: великі держави вважали, що мають право спільно реагувати на події, які загрожували європейському порядку. Особливо це стосувалося революцій і повстань.
Придушення революцій в Італії
Одним із перших випробувань системи стали революційні виступи в Італії у 1820 році. Італійський півострів тоді складався з кількох держав, а значна частина регіону перебувала під австрійським впливом.
Революціонери вимагали конституційних реформ і обмеження влади монархів. Для консервативних урядів це було небезпечним прикладом, який міг поширитися на інші країни. Австрійські війська втрутилися в ситуацію та придушили повстання.
Цей випадок добре показав суперечливість Концерту Європи. Великі держави прагнули зберегти мир, але водночас були готові застосовувати військову силу для захисту існуючих монархічних режимів.
Іспанія та боротьба з революцією
У 1820-х роках революційні події охопили й Іспанію. Там прихильники конституційного правління виступили проти абсолютної влади монарха.
Європейські монархії побоювалися поширення революційних ідей. У 1823 році французька армія втрутилася в іспанські події та допомогла відновити абсолютну владу короля.
Таким чином, на початку свого існування Концерт Європи часто виступав на боці консервативного порядку. Однак із часом ситуація змінилася.
Бельгійська революція 1830 року
У 1830 році спалахнуло повстання в Бельгії. Його результатом стало відокремлення країни від Нідерландів і проголошення незалежності.
Цього разу великі держави не стали придушувати революцію. Навпаки, вони погодилися з новою ситуацією та міжнародно визнали незалежність Бельгії.
Цей приклад показав, що Концерт Європи не був системою, яка автоматично виступала проти будь-якої революції. Великі держави могли прийняти зміни, якщо вважали, що вони не створюють серйозної загрози загальному балансу сил.
Революції 1848 року
Ще більшим випробуванням стали революції 1848 року. Вони охопили Францію, італійські та німецькі землі, Австрійську імперію та інші частини Європи.
Люди вимагали конституцій, політичних свобод, соціальних змін і національного самовизначення. Деякі повстання були придушені, але повернути Європу до політичної системи 1815 року вже не вдалося.
Націоналізм ставав дедалі сильнішою політичною силою. Італійці та німці прагнули об’єднання своїх земель, а старі монархії вже не могли повністю контролювати цей процес.
Об’єднання Італії та Німеччини
У другій половині XIX століття політична карта Європи змінилася ще сильніше. Італійські держави поступово об’єдналися в одну країну. У 1871 році завершилося й об’єднання Німеччини під проводом Пруссії.
Поява об’єднаної Німеччини особливо сильно змінила баланс сил. У центрі Європи виникла нова потужна держава. Старий порядок, створений після падіння Наполеона, уже не відповідав новій політичній реальності.
Великі держави продовжували зустрічатися та вести переговори, але спільного бачення європейського порядку ставало дедалі менше.
Чому Концерт Європи занепав
Концерт поступово втрачав ефективність через суперечності між самими великими державами. Їхні інтереси розходилися, а національні та ліберальні рухи ставали сильнішими.
Система, створена після 1815 року, була пристосована до Європи монархій. Проте протягом XIX століття суспільства змінювалися. Зростали вимоги політичного представництва, поширювалися ідеї національної держави, а старі імперії дедалі частіше стикалися з рухами за самовизначення.
Тому до кінця XIX століття Концерт уже не існував у своєму первісному вигляді. Його місце поступово зайняла складніша система союзів і суперництва між державами.
Його історія охоплює більшу частину XIX століття — від післянаполеонівської реставрації до революцій, об’єднання Італії та Німеччини. Саме ці події поступово змінили Європу настільки, що система, створена у 1815 році, більше не могла залишатися незмінною.
Іван Гудзенко
