Велика Британія встановила контроль над архіпелагом у 1833 році та відтоді послідовно відкидала аргентинські претензії. У XX столітті обидві країни неодноразово намагалися вирішити суперечку дипломатичним шляхом, але переговори так і не привели до домовленості. До 1982 року питання островів стало для аргентинського суспільства символом національного суверенітету, тоді як британська влада розглядала їх як свою заморську територію.
На початку 1980-х років територіальна суперечка опинилася в особливо складній політичній ситуації. Аргентиною керувала військова хунта, яка прийшла до влади внаслідок перевороту та зіткнулася з серйозними економічними проблемами, суспільним невдоволенням і критикою через репресивну політику. На чолі країни перебував генерал-лейтенант Леопольдо Гальтьєрі. Для військового керівництва «повернення» Мальвінських островів могло стати способом посилити патріотичні настрої та відновити довіру до режиму. У результаті аргентинське керівництво поступово відмовилося від надії на дипломатичне вирішення питання й почало готувати військову операцію. Розрахунок значною мірою будувався на припущенні, що Велика Британія не піде на масштабну війну за віддалений архіпелаг у Південній Атлантиці. Саме ця оцінка згодом виявилася однією з найбільших стратегічних помилок аргентинської хунти.
Як виник привід для вторгнення
Безпосередня криза розгорнулася в березні 1982 року на острові Південна Джорджія, який разом із Південними Сандвічевими островами був пов’язаний із британською адміністрацією в Південній Атлантиці. 19 березня на Південну Джорджію прибули аргентинські робітники, пов’язані з операцією з демонтажу металобрухту. Вони підняли аргентинський прапор, що стало серйозним дипломатичним інцидентом. Британська сторона розцінила присутність як порушення встановленого порядку, а подальше загострення змусило Лондон і Буенос-Айрес швидко перейти від дипломатичних заяв до військових приготувань. За даними історичних матеріалів, аргентинська операція на Фолклендах уже готувалася, а події на Південній Джорджії прискорили розвиток кризи.
Британія намагалася відреагувати дипломатично, але ситуація стрімко виходила з-під контролю. Аргентинське військове керівництво вже готувало сили для захоплення островів, а після загострення на Південній Джорджії військово-морські сили почали активно мобілізуватися. У Лондоні ще не було повної впевненості, що Аргентина справді розпочне повномасштабне вторгнення, але часу для дипломатичного маневру залишалося дедалі менше. У результаті 2 квітня 1982 року аргентинські війська розпочали операцію із захоплення Фолклендських островів.
Вторгнення Аргентини 2 квітня 1982 року
На світанку 2 квітня аргентинські сили висадилися на Фолклендах і атакували британські позиції. Основним центром операції став Порт-Стенлі — головне місто та адміністративний центр архіпелагу. Британський гарнізон був невеликим: оборону островів забезпечували переважно військовослужбовці Королівської морської піхоти Naval Party 8901 та місцеві сили оборони. Протистояти масштабній аргентинській операції вони не могли. Британці чинили опір, але зрештою були змушені капітулювати. При цьому аргентинські командири отримали наказ уникати британських втрат, хоча самі аргентинські війська під час операції зазнали загиблих і поранених. Після захоплення Порт-Стенлі британська адміністрація була усунена, а Аргентина встановила контроль над островами.
Аргентинська влада сприйняла операцію як історичне повернення території. Звістка про захоплення островів викликала в Аргентині масштабні патріотичні демонстрації та підтримку уряду. Для хунти це спочатку виглядало як великий політичний успіх: операція пройшла швидко, британський гарнізон капітулював, а Аргентина фактично встановила контроль над територією, на яку претендувала десятиліттями. Проте аргентинське керівництво не врахувало головного — Велика Британія не погодилася змиритися з окупацією. Уже за кілька днів Лондон розпочав масштабну військову операцію для повернення островів.
Захоплення Південної Джорджії
Наступного дня після висадки на Фолклендах аргентинські сили зайняли Південну Джорджію. Ця операція мала важливе символічне значення, оскільки продемонструвала масштаб аргентинських претензій у Південній Атлантиці. Проте Південна Джорджія була ізольованою територією, і британці могли організувати там окрему операцію. Наприкінці квітня британські війська повернули контроль над островом, а аргентинський гарнізон капітулював 26 квітня. Це стало першим серйозним сигналом для аргентинського керівництва, що Велика Британія готова не просто протестувати дипломатично, а вести повномасштабну війну.
Аргентина готується обороняти острови
Після захоплення Фолклендів аргентинське командування почало перекидати на архіпелаг значні військові сили. До кінця квітня на островах перебувало понад 10 тисяч аргентинських військовослужбовців. Здавалося, що така чисельність створює серйозну перевагу над британськими силами, які ще тільки прямували до Південної Атлантики. Проте кількість солдатів сама по собі не гарантувала ефективної оборони. Значну частину аргентинського контингенту становили строковики, багато з яких були молодими новобранцями з обмеженим бойовим досвідом. Крім того, війська зіткнулися з проблемами постачання, харчування, одягу та облаштування позицій напередодні холодної зими.
Особливо важливою проблемою стала організація оборони. Аргентинці мали час укріпити район Порт-Стенлі, однак ефективність цих заходів була неоднаковою. Військові частини походили з різних регіонів Аргентини, мали різний рівень підготовки й не завжди діяли як єдина система. Британці, навпаки, готувалися до конкретної експедиційної кампанії та мали професійні підрозділи, здатні діяти в складних умовах. Imperial War Museums зазначає, що британські війська були добре підготовленими професійними військовослужбовцями, тоді як аргентинські сили значною мірою складалися з менш підготовленого особового складу.
Чому Аргентина вирішила, що Британія не воюватиме
Однією з головних причин, яка підштовхнула хунту до вторгнення, стала помилкова оцінка політичної та військової волі Великої Британії. Фолкленди знаходилися приблизно за 8 тисяч миль від британських берегів, а тому аргентинські генерали могли припускати, що Лондон не захоче витрачати величезні ресурси для повернення віддаленої території. Водночас британське керівництво розглядало захоплення островів як серйозний виклик державному суверенітету та міжнародному авторитету. Прем’єр-міністр Маргарет Тетчер вирішила відповісти силою. Уже 5 квітня британська оперативна група вирушила до Південної Атлантики.
Це рішення докорінно змінило характер конфлікту. Аргентина планувала швидке захоплення островів, після якого, як очікувалося, суперечка мала перейти на дипломатичний рівень. Велика Британія фактично відмовилася приймати нову ситуацію як доконаний факт і розпочала підготовку до повернення території. Таким чином, операція, яку аргентинська хунта розглядала як коротку військово-політичну акцію, перетворилася на справжню війну між двома державами.
Перші тижні окупації
Після встановлення контролю над Фолклендами аргентинські військові почали організовувати оборону. Генерал Маріо Менендес був призначений губернатором островів і командувачем аргентинських сил. Основна увага приділялася Порт-Стенлі, де концентрувалися значні сили. Для Аргентини було принципово важливо утримати столицю та не дозволити британцям висадитися й створити плацдарм. Однак географічне положення островів створювало для оборонців серйозні проблеми. Постачання з материка залежало від морських і повітряних шляхів, які могли бути порушені британськими військово-морськими силами.
Тим часом британська оперативна група рухалася через Атлантичний океан. До неї входили авіаносці, есмінці, фрегати, підводні човни, десантні кораблі та допоміжні судна. Частину цивільних кораблів поспіхом переобладнали для військових потреб. Завдання британців полягало не просто в тому, щоб досягти островів, а в тому, щоб забезпечити контроль над морем і повітрям, висадити сухопутні війська та провести наступ проти аргентинського гарнізону. Для країни, віддаленої від театру бойових дій на тисячі кілометрів, це було величезним логістичним викликом.
Початок справжньої Фолклендської війни
Захоплення островів 2 квітня стало лише початком конфлікту. У наступні тижні протистояння поступово перетворилося на складну військову кампанію, в якій одночасно діяли сухопутні війська, авіація та військово-морські сили. Велика Британія встановила морську зону навколо островів і направила до регіону значну частину своїх військово-морських можливостей. Аргентина, своєю чергою, намагалася використати близькість материка та свої повітряні сили. Майбутній результат війни мав залежати від того, чи зможе Велика Британія подолати величезну відстань, встановити контроль над районом бойових дій і висадити війська.
На цьому етапі ще ніхто не міг точно передбачити результат. Аргентина мала чисельну перевагу на самих островах і могла завдавати ударів із материкових аеродромів. Британія мала професійні війська, потужний флот і значний досвід проведення експедиційних операцій, але діяла далеко від власних баз. Саме тому початок Фолклендської війни був не просто боротьбою за віддалений архіпелаг, а масштабним випробуванням військової, політичної та логістичної спроможності двох держав.
Чому вторгнення стало політичною помилкою хунти
Рішення Леопольдо Гальтьєрі та аргентинської хунти розпочати вторгнення стало одним із найбільш ризикованих зовнішньополітичних кроків аргентинського військового режиму. Початковий успіх справді приніс уряду величезну хвилю патріотичної підтримки, однак ця підтримка виявилася нетривкою. Хунта недооцінила готовність Великої Британії застосувати військову силу, переоцінила здатність Аргентини швидко закріпити контроль над островами та не передбачила масштабів британської експедиційної операції. Коли війна почалася, початкова політична перевага поступово перетворилася на серйозну проблему для самого режиму.
Фолклендська війна стала прикладом того, як політичний розрахунок може призвести до непередбачуваної військової ескалації. Аргентинське керівництво хотіло використати територіальну суперечку для зміцнення влади, але зрештою поставило під загрозу саме існування військової хунти. Поразка в червні 1982 року підірвала авторитет режиму, а Леопольдо Гальтьєрі невдовзі був усунутий від влади. У наступні роки Аргентина повернулася до демократичного правління.
Іван Гудзенко
