Як Асмера перетворилася на місто
Однією з найпомітніших змін колоніального періоду стало перетворення Асмери. У доколоніальну епоху на Еритрейському плато не існувало великих міст у сучасному розумінні. Найважливіші міські центри розташовувалися переважно біля узбережжя Червоного моря, де торгівля створювала умови для розвитку портових поселень. Італійці змінили цю ситуацію. Асмера завдяки своєму розташуванню на високогір’ї мала сприятливіший клімат, ніж спекотна прибережна зона, а її положення дозволяло контролювати шляхи між узбережжям і внутрішніми районами. Колоніальна адміністрація почала активно розбудовувати місто. Вулиці планувалися за європейськими принципами, з’являлися адміністративні будівлі, житлові квартали, магазини, ресторани, кінотеатри та підприємства. Значний приплив італійців вплинув на повсякденне життя міста: поширювалися нові форми архітектури, харчування, торгівлі та дозвілля. Асмера поступово набула виразного середземноморського характеру, хоча за фасадом модернізації залишалася колоніальним містом, де можливості європейських поселенців і місцевих жителів істотно відрізнялися.
Массавa та Ассеб: порти колонії
Якщо Асмера стала адміністративним і міським центром, то Массава та Ассеб виконували роль морських воріт Еритреї. Массава мала давню історію як порт Червоного моря, однак за італійського правління її інфраструктура була значно модернізована. Порт використовувався для прибуття людей, товарів, будівельних матеріалів і військових вантажів. Через нього здійснювався зв’язок між колонією та зовнішнім світом. Ассеб, який перейшов під контроль Італії ще до створення колонії, також отримав нове значення. Його портові можливості розширювалися, а навколишня територія включалася до колоніальної транспортної системи. Водночас різниця між прибережними містами та Асмерою залишалася значною. Массава розвивалася як портовий центр, пов’язаний із морською торгівлею, тоді як Асмера поступово стала місцем концентрації адміністрації, промисловості, торгівлі та європейського населення. Саме зв’язок цих центрів визначив структуру колоніальної Еритреї: товари та люди прибували через Червоне море, а далі залізницею й дорогами прямували на плато.
Дороги та залізниці як основа колоніальної системи
Розвиток транспортної інфраструктури став одним із головних напрямів італійської політики в Еритреї. Будувалися дороги та залізничні лінії, які з’єднували узбережжя з високогір’ям і різні райони колонії між собою. Для місцевого населення це означало появу нових можливостей пересування та торгівлі, але головною метою транспортного будівництва залишалися інтереси колоніальної адміністрації. Італійцям потрібно було швидко переміщувати війська, сировину, продовольство та обладнання. Особливого значення транспортна мережа набула в 1930-х роках, коли Еритрея стала головною базою для підготовки італійського вторгнення до Ефіопії. Транспортна система дозволяла доставляти до внутрішніх районів величезні обсяги військових матеріалів, а порти Массави й Ассеба забезпечували зв’язок із метрополією. Водночас дороги та залізниці мали й довгостроковий економічний ефект: вони полегшили пересування людей, сприяли розвитку внутрішньої торгівлі та пов’язали між собою райони, які раніше були значно менш доступними.
Поява промисловості та нового робітничого класу
Разом із розвитком міст та інфраструктури в Еритреї почав формуватися невеликий промисловий сектор. Колоніальна економіка потребувала майстерень, будівельних підприємств, транспортних служб та інших виробництв, необхідних для функціонування міст і військової інфраструктури. Для частини еритрейців це стало можливістю отримати нові професійні навички. Люди, які раніше працювали переважно в сільському господарстві або традиційних видах господарства, поступово освоювали промислові професії. Разом із цим виникало міське робітництво — соціальна група, якої в доколоніальній Еритреї практично не існувало в сучасному розумінні. Робітники були потрібні на підприємствах, будівництві, транспорті та в портах. Проте їхнє становище залишалося підпорядкованим колоніальній системі. Європейці займали привілейовані позиції, тоді як еритрейці здебільшого виконували нижчі за статусом роботи. Таким чином, економічна модернізація одночасно створювала нові професії та закріплювала нерівність між колонізаторами й місцевим населенням.
Італійські поселенці та новий спосіб життя
Однією з характерних рис італійського правління стала міграція європейського населення до Еритреї. Десятки тисяч італійців прибули до колонії, особливо в період активного розвитку інфраструктури та підготовки до експансії в Ефіопію. Вони жили переважно в містах, де створювали власні квартали, підприємства та соціальну інфраструктуру. Разом із ними поширювалися європейські моделі міського життя. Асмера поступово стала найбільш виразним прикладом такого середовища. У місті працювали кафе, ресторани, магазини, кінотеатри та інші заклади, орієнтовані значною мірою на європейське населення. Однак колоніальне місто було простором соціального поділу. Європейці мали значно ширший доступ до землі, якісного житла, освіти, адміністративних посад і підприємницьких можливостей. Еритрейці могли працювати в економіці колонії, але їхній доступ до ключових позицій був обмежений. Тому італійська модернізація створювала своєрідну подвійність: зовні міста ставали сучаснішими, але суспільство залишалося побудованим на колоніальній нерівності.
Земельна політика та становище селян
Одним із найбільш суперечливих аспектів італійського правління стала земельна політика. Значна частина найкращих сільськогосподарських земель Еритреї була зарезервована для італійських фермерів. На практиці далеко не всі вони фактично оселилися на отриманих землях, однак саме вилучення або резервування земель обмежувало можливості місцевих селян. Колоніальна влада також сприяла створенню невеликого плантаційного сектору, орієнтованого на виробництво сільськогосподарської продукції для міських ринків. Для італійської адміністрації це було частиною спроби перебудувати місцеве господарство відповідно до колоніальної економічної моделі. Для еритрейських селян наслідки були складнішими. Земельні ресурси були обмеженими, а населення швидко зростало. У результаті конкуренція за придатні для обробітку землі посилювалася. Селяни, які втрачали доступ до землі або не могли забезпечити достатній рівень життя в сільській місцевості, дедалі частіше переїжджали до міст. Так економічні зміни на селі безпосередньо впливали на урбанізацію Еритреї.
Зростання населення та урбанізація
Колоніальний період став часом швидкого демографічного зростання Еритреї. Саме по собі збільшення населення могло бути природним процесом, але в умовах обмежених земельних ресурсів воно створювало додаткове навантаження на сільське господарство. Водночас італійська політика резервування земель для європейського населення ще більше звужувала можливості місцевих фермерів. У результаті частина населення почала шукати роботу за межами традиційного сільського господарства. Найпривабливішими місцями ставали Асмера, Массава та інші міські центри, де були потрібні робітники на будівництві, транспорті, підприємствах і в портовому господарстві. Так формувався новий міський прошарок, а частка населення, пов’язаного з містами, поступово збільшувалася. Для історії Еритреї це мало далекосяжні наслідки. Міста ставали не просто адміністративними центрами, а місцями, де різні соціальні групи зустрічалися, де поширювалися нові ідеї та де поступово формувалася модерна еритрейська міська культура.
Освіта для еритрейців залишалася обмеженою
Модернізація міст і транспортної системи не супроводжувалася аналогічними інвестиціями в освіту місцевого населення. Для еритрейців існувало небагато шкіл, а доступна освіта здебільшого обмежувалася початковим рівнем. Така політика була характерною для колоніальних систем, у яких влада не прагнула створити численний місцевий прошарок освічених людей, здатних претендувати на управлінські та професійні посади. В Еритреї це проявлялося особливо виразно. Колоніальна адміністрація потребувала робітників, солдатів та обслуговуючого персоналу, але значно менше була зацікавлена у підготовці еритрейців до роботи в самій колоніальній адміністрації. Через це економічні зміни та освітні можливості розвивалися нерівномірно. Еритрейці могли набувати технічних і промислових навичок, але шлях до вищої освіти та державної служби залишався для них значно складнішим.
Еритрейці в колоніальній адміністрації
Обмеження стосувалися не лише освіти, а й державної служби. Еритрейці практично не допускалися до повноцінної роботи в колоніальному адміністративному апараті, за винятком нижчих посад, пов’язаних із виконанням робітничих або допоміжних функцій. Це створювало чітку ієрархію колоніального суспільства. На верхівці перебували італійські чиновники, військові та підприємці, нижче — місцеві працівники, які забезпечували функціонування створеної ними системи. Така модель обмежувала можливості формування власної еритрейської адміністративної еліти. Водночас саме нерівність колоніального суспільства в майбутньому стане одним із факторів формування політичної свідомості еритрейців. Міське населення, робітники, освічені люди та колишні військовослужбовці поступово отримували досвід життя в умовах окремої територіальної адміністрації. Це сприяло формуванню специфічної ідентичності, яка згодом матиме велике значення у боротьбі за політичне майбутнє країни.
Еритрейські солдати та італійська армія
Особливе місце в колоніальній системі займали еритрейські військовослужбовці. Італійці активно використовували місцеве населення для комплектування колоніальних військових формувань. Еритрейці служили в армії та набували військового досвіду, який пізніше матиме важливе значення в історії країни. У середині 1930-х років Італія почала масштабну підготовку до вторгнення в Ефіопію. Еритрея стала головною базою цієї операції. Через її порти та транспортні шляхи перекидалися війська, техніка, зброя та інші матеріали. Кілька тисяч еритрейців були завербовані до складу армії вторгнення. Для Італії це було способом використати місцеве населення у власних військових цілях, а для самих еритрейців військова служба ставала одним із небагатьох шляхів отримати стабільний дохід, професійні навички та соціальний статус. Водночас участь еритрейців у завоюванні Ефіопії була складною сторінкою історії, адже вони опинилися в армії колоніальної держави, яка використовувала їх проти сусідньої країни, з якою значна частина населення Еритреї мала давні історичні та культурні зв’язки.
Еритрея напередодні війни з Ефіопією
До середини 1930-х років колонія вже істотно відрізнялася від Еритреї кінця XIX століття. Асмера стала великим міським центром, Массава й Ассеб були модернізовані, а мережа доріг і залізниць пов’язала різні частини країни. Виникли підприємства, сформувався робітничий клас, а частина населення перейшла від традиційного сільського господарства до міської економіки.
Колоніальна модернізація та її суперечності
Італійський період залишив після себе неоднозначну спадщину. З одного боку, саме тоді в Еритреї з’явилася сучасна міська інфраструктура, були побудовані дороги й залізниці, модернізовані порти, виникли промислові підприємства, а Асмера перетворилася на місто з унікальною архітектурою. Частина еритрейців отримала нові професійні навички, а населення стало значно більше пов’язане з містами. З іншого боку, ці зміни відбувалися в умовах колоніальної нерівності. Земля вилучалася або резервувалася для італійців, освіта для місцевого населення залишалася на низькому рівні, а еритрейці мали обмежені можливості для кар’єри в адміністрації. Економіка колонії не була самодостатньою і значною мірою залежала від коштів Італії. Тому говорити про італійську модернізацію Еритреї лише як про позитивний процес було б неправильно. Вона створила нову інфраструктуру та змінила суспільство, але зробила це в інтересах колоніальної держави. Саме ця суперечність — між модернізацією та нерівністю — є ключем до розуміння італійського періоду в історії Еритреї.
Іван Гудзенко
