Аксумське царство та рання історія Еритреї
Однією з найважливіших держав стародавнього Африканського Рогу стало Аксумське царство, центр якого розташовувався на територіях сучасної північної Ефіопії та Еритреї. Аксум сформувався як потужна держава завдяки контролю над торговельними шляхами між внутрішніми районами Африки та Червоним морем. Через порт Адулис, розташований на території сучасної Еритреї, Аксум підтримував зв’язки з Єгиптом, Римською імперією, Аравією та іншими регіонами стародавнього світу. Аксумські правителі карбували власні монети, контролювали значні території та брали участь у міжнародній торгівлі. Важливою подією стало прийняття християнства в IV столітті за правління царя Езани. Християнська традиція, що сформувалася в Аксумі, згодом стала фундаментальною для культури народів Еритрейського та Ефіопського нагір’я. Поступово, однак, політичне та економічне становище Аксуму змінилося.
Середньовічна Еритрея та поширення ісламу
Після занепаду Аксумського царства територія сучасної Еритреї не перетворилася на єдину державу. Тут існували різні політичні утворення, місцеві князівства та мусульманські султанати, а прибережні райони дедалі тісніше включалися до ісламського торговельного світу. Важливу роль відігравали острови Дахлак, розташовані неподалік узбережжя Червоного моря. Через них проходили торговельні маршрути, що поєднували Африку з Аравійським півостровом. На узбережжі поширювався іслам, тоді як у високогірних районах зберігалися християнські традиції, пов’язані з історичною спадщиною Аксуму та ефіопських держав. Таке поєднання культур стало однією з характерних рис Еритреї. Протягом століть території навколо Червоного моря залишалися ареною боротьби за контроль над торгівлею. У XVI столітті значна частина узбережжя потрапила під вплив Османської імперії. Османи прагнули контролювати морські шляхи Червоного моря та важливі порти, а Массава стала одним із ключових пунктів їхньої присутності. Водночас влада над внутрішніми районами залишалася обмеженою, а високогірні території продовжували бути пов’язаними з ефіопськими державами.
Єгипет і європейське проникнення
У XIX столітті значення Еритреї різко зросло через посилення міжнародної конкуренції за контроль над Червоним морем. Єгипет, який перебував під владою династії Мухаммеда Алі та формально залишався частиною Османської імперії, намагався розширити свої володіння вздовж африканського узбережжя. Однак невдовзі в регіоні з’явилася нова сила — Італія. Після відкриття Суецького каналу в 1869 році Червоне море набуло ще більшого стратегічного значення, адже стало найкоротшим морським шляхом між Європою та Індійським океаном. Італійські підприємці та уряд побачили в еритрейському узбережжі можливість створити опорну базу для торгівлі та майбутньої колоніальної експансії. У 1869 році італійська компанія придбала територію навколо Ассаба, а згодом італійський уряд почав безпосередньо розширювати свій контроль.
Італійська колоніальна Еритрея
Італійське панування докорінно змінило вигляд Еритреї. Колоніальна адміністрація розвивала дороги, залізниці, порти, системи зв’язку та адміністративну інфраструктуру, насамперед для забезпечення власних військових і економічних інтересів. Особливе значення отримала Асмера, розташована на Ефіопському нагір’ї приблизно за 65 км від узбережжя Массави. Завдяки висоті та сприятливішому клімату місто поступово стало головним адміністративним центром колонії. Італійці активно забудовували Асмеру, і саме тоді сформувався її унікальний архітектурний образ. У місті з’явилися будівлі в стилях модернізму, ар-деко, раціоналізму та футуризму, які сьогодні вважаються однією з найважливіших культурних спадщин Еритреї. Массава, своєю чергою, залишалася головним портом країни та сполучною ланкою між морем і внутрішніми районами. Італійська влада використовувала Еритрею також як військову базу для реалізації своїх планів у Східній Африці. У 1935 році Італія розпочала вторгнення до Ефіопії, і значна частина військ та матеріальних ресурсів для цієї кампанії проходила через Еритрею. Після захоплення Ефіопії у 1936 році Італія створила Італійську Східну Африку, до складу якої увійшли Еритрея, Ефіопія та Італійське Сомалі.
Друга світова війна та британська адміністрація
Італійське панування в Східній Африці завершилося під час Другої світової війни. У 1941 році британські війська розгромили італійські сили в Еритреї, після чого країна перейшла під британську військову адміністрацію. Поразка Італії відкрила питання про майбутній статус Еритреї. Після війни існувало кілька варіантів: поділ території, передача її іншій державі, незалежність або об’єднання з Ефіопією. Серед самих еритрейців також не було єдності. Частина населення підтримувала незалежність, інші сили виступали за тісніший зв’язок з Ефіопією. Релігійні, регіональні та політичні відмінності робили питання майбутнього країни особливо складним. Велике значення мали й міжнародні інтереси, адже контроль над еритрейськими портами був важливим для стратегічного балансу в Червоному морі. У 1952 році Організація Об’єднаних Націй ухвалила рішення про створення федерації Еритреї з Ефіопією. Еритрея отримала власну адміністрацію та певну автономію, але її зовнішня політика та оборона передавалися федеральному рівню. На практиці ця система поступово почала руйнуватися.
Федерація з Ефіопією та початок боротьби за незалежність
Ефіопський уряд поступово посилював контроль над Еритреєю, обмежуючи її автономні інституції. У 1962 році федерація була остаточно ліквідована, а Еритрея перетворилася на провінцію Ефіопії. Для багатьох еритрейців це означало втрату політичної автономії, яку вони вважали гарантованою рішенням ООН. Ще в 1961 році почалася збройна боротьба за незалежність, а після ліквідації федерації конфлікт набув ще більшого масштабу. У наступні десятиліття війна стала однією з найдовших у сучасній історії Африки. Ситуацію ускладнило повалення ефіопського імператора Хайле Селассіє у 1974 році та прихід до влади військового режиму Дерг. Новий уряд, який орієнтувався на соціалістичну модель і отримував значну підтримку Радянського Союзу, намагався зберегти Еритрею у складі Ефіопії. Еритрейські повстанці, однак, продовжували боротьбу. Найбільш впливовою силою поступово став Еритрейський народно-визвольний фронт. Повстанці діяли в умовах складного гірського рельєфу, створювали власні системи постачання, медичну та адміністративну інфраструктуру і поступово перетворилися на організовану військово-політичну силу. Війна призвела до величезних людських втрат, переміщення населення та руйнування інфраструктури. Проте наприкінці 1980-х років становище ефіопського уряду почало стрімко погіршуватися.
Незалежність Еритреї у 1993 році
На початку 1990-х років ефіопський режим опинився в кризі, а еритрейські сили перейшли до масштабного наступу. У 1991 році вони встановили контроль над Асмерою. Майже одночасно в Ефіопії впав режим Дерга. Після десятиліть війни виникла можливість остаточного врегулювання еритрейського питання. У квітні 1993 року в Еритреї відбувся референдум щодо незалежності. Голосування проходило за участю міжнародних спостерігачів і завершилося переконливою перемогою прихильників незалежності: близько 99,8% виборців підтримали створення самостійної держави. У травні 1993 року Еритрея офіційно проголосила незалежність. Після тридцятирічної війни країна стала суверенною державою, а Асмера — її столицею. Незалежність стала кульмінацією тривалого процесу формування окремої еритрейської політичної ідентичності. Водночас нова держава успадкувала надзвичайно складну економічну та соціальну ситуацію, значні руйнування і невирішені територіальні питання.
Нова війна з Ефіопією
Мир між двома країнами не виявився тривалим. У 1998 році між Еритреєю та Ефіопією спалахнула нова війна, головною причиною якої стала суперечка щодо кордону, зокрема району навколо Бадме. Конфлікт швидко переріс у масштабні бойові дії із застосуванням артилерії, авіації та великих сухопутних військ. Загинули десятки тисяч людей, а сотні тисяч були змушені залишити свої домівки. У 2000 році сторони підписали Алжирську угоду, яка передбачала припинення бойових дій і створення механізму визначення кордону. Проте навіть після завершення війни відносини залишалися вкрай напруженими. Протягом майже двох десятиліть між Еритреєю та Ефіопією фактично існував стан «ні війни, ні миру». Ситуація змінилася у 2018 році після приходу до влади в Ефіопії прем’єр-міністра Абія Ахмеда. Ефіопія погодилася виконувати положення мирної угоди, а між двома країнами було відновлено дипломатичні та транспортні зв’язки. Це стало одним із найважливіших дипломатичних зрушень в історії сучасного Африканського Рогу.
Еритрея в сучасному Африканському Розі
Сучасна Еритрея залишається важливою державою Африканського Рогу завдяки своєму розташуванню на Червоному морі. Її територія простягається вздовж одного з найважливіших морських маршрутів світу, що з’єднує Суецький канал, Близький Схід, Африку та Індійський океан. Саме тому стратегічне значення Еритреї значно перевищує її розміри та чисельність населення. Водночас країна продовжує залишатися тісно пов’язаною з політичними процесами в Ефіопії, Судані та інших державах регіону. Історія Еритреї показує, наскільки складним може бути процес формування держави в регіоні, де протягом століть перетиналися інтереси місцевих народів, африканських імперій, мусульманських держав та європейських колоніальних держав. Від Аксумського царства до сучасної незалежної республіки Еритрея пройшла через численні зміни політичного статусу, колоніальне правління, федерацію, анексію, тривалу війну та остаточне здобуття незалежності.
Іван Гудзенко
