Гідно іншої позиції, книга могла бути написана після вавилонського полону, а це близько 400 рік до нашої ери. Якщо дослідники не помиляються, то тоді виходить, що Йоіль є останнім старозавітнім пророком.
Сама ж книга розташовується між пророчими книгами Амоса та Осії і визначається служінням пророка Йоіла при царі Іоафамі приблизно 740-743 років до нашої ери. Сучасними дослідниками стверджується, що Йоіл тісно поєднаний із практикою храмового богослужіння в Єрусалимі, користуючись елементами храмової молитви, про що зазначається у тексті 2 глави 15-17 віршу. А тому більшість дослідників вважає, що Йоіл –храмовий пророк, якого пов’язує юдейська священицька спільнота.
Проте дослідники Біблії не визнають таку теорію, оскільки ніякого відношення пророк до храмового богослужіння та духовної ієрархії немає адже його покликання відбулося безпосередньо через Божественне Одкровення, щ підтверджує текст книги 1 глави 1 вірша.
Час і місце написання книги Йоіла, авторство
Формування та написання книги датується науковцем Вольфом періодом 445-343 років до нашої ери. Іншим дослідником Бартоном визначається дата пророкування Йоїла – приблизно 400 року до нашої ери. Дослідник Стівенсон під перетворенням Сонця в темряву вбачає факт сонячного затемнення, яке могло відбутися в місті Єрусалим лютого 357 року або ж липня 336 року, що фіксується у другій главі 31 вірша книги. Деякі ж дослідники притримуються думки написання книги Йоіла при правлінні царя Іаса в кінці ІХ століття до нашої ери. Науковці Патерсон та Майснер висловили думку щодо пророка як сучасника Амоса, Осії і навіть Єремії.
Поділ книги пророка Йоіла на глави здійснено ще в ХІІІ столітті Стефаном Лангтоном, а ХІV – відтворення в перекладі Септуагінти. У ХVІ столітті у єврейській Біблії книга розділена на 4 глави. Збережений масоретський текст книги пророцтва у трьох біблійних рукописах: Каїрський, Алеппський, Ленінградський кодекс. Масоретський текст розміщує цю книгу другою перед Амосом після Осії, в грецькому перекладі вона стоїть четвертою (пророки Авдій, Осія, Амос, Міхей). Авторство книги приписують пророку Йоілу.
Зміст книги
Книгу поділяють на ді частини. У першій частині містяться пророцтва, які торкаються історичних подій навколо держави та її становища, в другій – йдеться про фатальне рішення країни та есхатологічна перспектива. Книга починається із отримання Божественного Одкровення пророком Йоілем. Пророк звертається до народу від імені Господнього, попереджає про настання бід, якщо не покається в гріхах (країна буде спустошена нашестям саранчі, висохнуть водні потоки, а пасовища будуть спалені вогнем). Заклик Божий стосується пробудження п’яниць, ридання народу, почервоніння від сорому землевласників та плач виноградарів, одягнути веретище, оголошення посту священикам.
У спустошенні країни можна побачити символічний знак – прихід Судного дня. День Господній уподібнюється вторгненню ворожих військ із супроводом картин природного лиха. Описаний плач народу перервано через заклик до покаяння, посту, що адресуються пророком священикам та народу. По суті це є кульмінаційний центр книги. Природні катаклізми схиляють як бачимо народ звернутися серцем своїм до Господа милосердного, довготерпеливого і милостивого. І тут покаяння продемонстровано як внутрішню роботу так і храмове богослужіння.
Пророк запевняє народ, що в разі їхнього щирого покаяння, направленого до Бога, Господь визволить їх від лиха та ворогів, поверне родючість землі. У другій главі міститься пророцтво щодо Останнього дня та благословення в день Господній, описується обітниця про Святого Духа на всякій плоті у супроводі апокаліптичних знамен на землі та небі, третій – про повернення миру та спокою для Юдеї та Єрусалиму і перебування з Богом, четвертій – щодо суду народу в Йосафатовій долині.
Тут йдеться про гнів Божий, який торкнеться іноземних народів – завойовників, які намагалися схилити Ізраїль до ідолопоклонства, проводячи життя в розпусті та пияцтві. Зазнають покарання від Бога міста Тир і Сидон, які пограбували Юдею, позабиравши саме цінне, продали в грецьке рабство юдеїв та єрусалимлян. Тир і Сидон будуть захоплені іншим царством, а синів з дочками продадуть в рабство і повернення не буде.
Четверта глава нагадує події Армагедону, тобто кінця світу, страшної кровопролитної війни між народами. У пророцтві є слова «перекувати лемеші на мечі, а ваші серпи на списи» (Йоіл. 4,10) – це означає захист і боротьбу проти поневолювачів. Йосафатова долина стане місцем судилища Божого. Змальовується картина дня Господнього, який настане для усього світу і людства. День цей супроводжуватиметься апокаліптичними знаменами: потемніння Сонця та місяця, втрата блиску зір, тремтіння неба і землі від голосу Божого.
У сімнадцятому вірші є нагадування пророка для народу: «І пізнаєте ви, що Я –Господь, Бог ваш, Який пробуває в Сіоні, на святій Своїй горі. І станеться Єрусалим за святиню, і чужі вже не будуть ходити по ньому» (Йоіл. 4,17).
З екзегетичної точки зору тут чітко показується влада і всемогутність Бога над народом, священиками, Юдеєю, Єрусалимом, який є їхнім Захисником і Пристановищем адже вже ніхто не посміє оскверняти святиню – храм Господній. Визначена Господом доля Єгипту та Едому за те, що чинене насильство над юдеями, проливання їхньої крові. Міститься також звістка про благоустрій держави і народу (Йоіл.4,20), а в 21 вірші –покарання і славу Божу, поширену на горі Сіон. Таким чином закінчується старозавітна книга пророка Божого Йоіла, застереження якого торкаються усього людського роду.
Пегас
