Писемність будь-якого народу, і майя, зокрема, являє собою ключ до розуміння його історії, культури, законів життя. Саме завдяки розшифруванню писемності, ми хоч трішки відкриваємо завісу таємничості, якою охоплена цивілізація майя.

Першими дослідниками ієрогліфічного письма майя стали іспанські монахи,які намагалися навернути народ майя в християнство. Найвідомішим з них був Д. де Ланда, який в 1566 році написав свою працю  “Повідомлення про справи в Юкатані”. В цій роботі Д. де Ланда описав своє розуміння майякської системи письма. На його думку ієрогліфічні знаки були буквами алфавіту. Він зробив накидки знаків, кожен з яких був відмічений буквами: А, В, С і.т.далі. Ланда не знав, що  знаки  майя   були  чим    завгодно,    але    тільки    не    алфавітом.

Історія розшифрування мови народу майя

Першу значну наукову спробу розшифрувати дане письмо зробив Е. Форстеман – співробітник королівської бібліотеки в Дрездені. В 1880 році він працював над вивченням ієрогліфів в Дрезденському кодексі, який якраз знаходився в королівській бібліотеці. За 14 років Е. Форстеман розшифрував складний календар майя.

Іншу спробу в розумінні некалендарних написів майя зробив німецький вчений П. Шельхас. Він визначив багатьох богів пантеону майя, та їх імена. Робота вченого, над рукописами дозволяла припустити, що написи майя мали міфологічний та релігійний зміст.

Відповідно до розширення археологічних досліджень, в перші десятиліття 20-го ст., було знайдено чимало написів на камені та виробах з кераміки, над якими працювали Г.Морлі, Дж.Ерік та С.Томпсон, та внести ясність в розуміння писемності майя їм не вдалось.

Перші досягнення в розумінні формальних аспектів писемності майя було зроблено молодим  радянським вченим українського походження – Ю. Кнорозовим (народився у селищі Південне (зараз місто Південне) під Харковом,), який звернувся до розшифровок Д. де Ланди, і, впевнився, що список, cкладений монахом,   не був алфавітом, а списком складів. В даних складах кожен знак відповідав певній комбінації одного приголосного з одним голосним. З’єднані разом знаки були фонетичним записом слів. Часто слова мали форму: приголосний-голосний-приголосний. Крім того закінчення таких комбінацій мали вигляд орфографічної добавки, яку можна було уникнути. Наприклад:слово tzul-собака-пишуть tzu-lu. Принцип відповідності між початковим та кінцевим голосними Кнорозов назвав сингармонією.    Закінчив свою роботу в 1950 році. Основні постулати вченого були прийняті американцями. Приблизно в той же час, двоє західних вчених досягли приблизно таких же результатів.

Г. Берлін – незалежний вчений виділив категорію знаків, які назвав емблемами, або гербовими ієрогліфами, що позначають назви міст та їх правителів.  В 1952 році А. Рус відкрив склеп “Храму надписів”, в Паленке, де і підтвердився зв’язок ієрогліфів з життям реальних людей. В 1960 році Т. Проскурякова з інституту Карнегі у Вашингтоні, займалася складанням таблиці змін в художніх стилях майя. Ця робота потребувала точної  фіксації часових проміжків. В результаті проведеної роботи ще раз підтвердилося припущення Г. Берліна про зміст ієрогліфів, який розповідав про життя міста та його правителів.

Внесок  Ю. Кнорозова, Г. Берліна та Т. Проскурякової викликав переворот в уявленні, як  про форму писемності так і щодо її змісту. Було з’ясовано, що зміст письма стосувався більше історичних подій з життя правителів, а не лише релігійних традицій. В статті “ Письмена, що заговорили ”, Ю. Кнорозов та  В. Гуляєв  виділяють в письмі майя –фонетичні (склади), ідеографічні (позначають цілі слова), та ключові, які пояснюють значення слова, але не читаються. Складність читання полягає в тому, що один і той же знак в різних комбінаціях може застосовуватися і як фонетичний, і як ключовий, та як і ідеографічний. В даній статті автори пояснюють, що сучасні дешифрувальники читають ієрогліфи по різному. Фонетичні читання встановлюють фонетичне звучання окремих знаків та правильність їх провіряють за допомогою перехресних читань. Саме ці читання автори визначають як дешифрування в прямому розумінні слова.

Богач Наталя.

Джерела

  1. Кнорозов Ю. В. Древняя письменность Центральной Америки // Советская этнография, 1952, № 3. С. 100—118.
  2. Диего де Ланда. Сообщение о делах в Юкатане.