Війна завершилася 6 грудня 1921 року підписанням Англо-ірландського договору, який створив Ірландську Вільну Державу в межах двадцяти шести графств острова. Водночас шість графств на північному сході, де більшість населення становили протестанти-юніоністи, залишилися у складі Сполученого Королівства. Саме цей поділ Ірландії став одним із найсуперечливіших наслідків війни та визначив політичну історію регіону на багато десятиліть уперед.
Передумови конфлікту: від автономії до боротьби за незалежність
Причини війни формувалися протягом кількох століть. Після ухвалення Акта про унію 1801 року Ірландія остаточно увійшла до складу Сполученого Королівства, а всі питання державного управління вирішувалися в Лондоні. Протягом XIX століття ірландські політики переважно виступали за надання острову самоврядування (Home Rule), однак значна частина націоналістичного руху дедалі більше переконувалася, що лише повна незалежність здатна забезпечити політичну та культурну свободу країни.
Вирішальним переломним моментом стало Великоднє повстання 1916 року. Хоча його учасники зазнали військової поразки вже через шість днів після початку виступу, британська влада припустилася стратегічної помилки, жорстоко покаравши організаторів повстання. П’ятнадцять його керівників були страчені військовими трибуналами, а сотні людей заарештовано. Якщо спочатку значна частина населення поставилася до повстання стримано, то після страт громадська думка різко змінилася. Загиблі лідери стали мучениками національної справи, а підтримка ідеї незалежності почала стрімко зростати.
Особливу роль у цих процесах відіграла партія Шинн Фейн, яка після виборів 1918 року здобула переконливу перемогу в більшості ірландських округів. Обрані депутати відмовилися їхати до британського парламенту у Вестмінстері й натомість створили власний парламент — Дойл Ерен (Dáil Éireann). Уже 21 січня 1919 року він проголосив незалежність Ірландської Республіки та заявив про право ірландського народу самостійно визначати власне політичне майбутнє. Британський уряд не визнав цієї декларації, що зробило збройне протистояння практично неминучим.
Початок війни та перші сутички
Того ж дня, коли було проголошено незалежність, відбулася подія, яку історики традиційно вважають початком війни. Біля села Солохедбіг у графстві Тіпперері група добровольців напала на поліцейський конвой Королівської ірландської поліції, що супроводжував вибухові матеріали. Під час перестрілки загинули двоє поліцейських, а зброя та боєприпаси були захоплені нападниками.
Хоча ця акція не була офіційно санкціонована політичним керівництвом республіки, вона стала сигналом до початку загального збройного опору. Уже протягом наступних місяців по всій Ірландії почали виникати бойові загони, які поступово перетворилися на добре організовану мережу Ірландської республіканської армії.
Ірландська республіканська армія та її стратегія
Основною військовою силою республіканців стала Ірландська республіканська армія (ІРА), створена на основі Ірландських добровольців. Формально вона підпорядковувалася уряду проголошеної Ірландської Республіки, однак на практиці її діяльність мала значну автономію.
Найвидатнішим військовим організатором ІРА став Майкл Коллінз. Саме він усвідомив, що вести відкриту війну проти регулярної британської армії неможливо. Тому він розробив систему мобільних бойових груп, які діяли невеликими загонами, швидко завдавали ударів і так само швидко зникали. Особливу увагу Коллінз приділяв розвідці. Йому вдалося створити широку мережу агентів навіть усередині британської адміністрації та поліції, що давало ІРА значну перевагу під час планування операцій.
Партизанська війна виявилася надзвичайно ефективною. Повстанці нападали на поліцейські казарми, руйнували мости й залізничні колії, перерізали телеграфні лінії, захоплювали зброю та знищували агентів британської розвідки. Британська влада контролювала великі міста, але дедалі більше втрачала вплив у сільських районах, де місцеве населення активно підтримувало республіканців.
Відповідь британського уряду
Британська влада відповіла різким посиленням військової присутності. До Ірландії були перекинуті додаткові армійські підрозділи, а також створені спеціальні допоміжні формування, найвідомішими серед яких стали Black and Tans і Auxiliaries. До їхнього складу входили переважно ветерани Першої світової війни, які мали бойовий досвід, але часто діяли надзвичайно жорстоко.
Боротьба швидко переросла у взаємне насильство. У відповідь на напади ІРА британські сили проводили каральні рейди, спалювали житлові будинки, громадські споруди та підприємства, здійснювали масові арешти й нерідко застосовували принцип колективної відповідальності. Такі методи не лише не придушили опір, а навпаки, сприяли ще більшій підтримці республіканського руху серед населення.
Особливо гучний міжнародний резонанс викликало спалення значної частини центру міста Корк у грудні 1920 року. Ця акція стала одним із найвідоміших прикладів британських репресій під час війни й суттєво погіршила міжнародний імідж Великої Британії.
Кривава неділя: переломний момент війни
Однією з найвідоміших подій конфлікту стала Кривава неділя, що відбулася 21 листопада 1920 року. Вранці спеціальні групи ІРА за наказом Майкла Коллінза провели одночасні операції проти британської розвідувальної мережі в Дубліні, ліквідувавши кількох агентів.
У другій половині дня британські сили увірвалися на стадіон Кроук Парк, де проходив матч із гельського футболу, і відкрили вогонь по натовпу. Загинули мирні глядачі, серед яких були жінки та діти, ще десятки людей отримали поранення. Ця трагедія викликала широкий міжнародний осуд і ще більше посилила підтримку боротьби за незалежність.
Політична боротьба та міжнародний вимір
Поки ІРА діяла на полі бою, уряд Ірландської Республіки намагався створити повноцінну систему державного управління. Президентом республіки став Еймон де Валера, який прагнув домогтися міжнародного визнання незалежності країни. Попри те що жодна велика держава офіційно не визнала нову республіку, Дойл Ерен поступово створив власну адміністрацію, судову систему, місцеве самоврядування та механізми збору податків. У багатьох районах населення більше довіряло саме республіканським органам влади, ніж британській адміністрації.
До середини 1921 року стало очевидно, що військовим шляхом жодна зі сторін не здатна досягти вирішальної перемоги. Британська армія не могла повністю ліквідувати партизанський рух, тоді як ІРА не мала достатніх ресурсів для масштабного наступу. У липні було укладено перемир’я, після чого сторони розпочали переговори.
Англо-ірландський договір і народження нової держави
6 грудня 1921 року в Лондоні було підписано Англо-ірландський договір, який став компромісом між британським урядом і представниками Ірландії. Документ передбачав створення Ірландської Вільної Держави, до складу якої увійшли двадцять шість графств південної та центральної частини острова. Нова держава отримувала статус домініону Британської імперії, подібний до того, який уже мали Канада, Австралія та Нова Зеландія.
Водночас шість графств Ольстеру скористалися правом залишитися у складі Сполученого Королівства. Так виникла Північна Ірландія, що стала окремою адміністративною одиницею Великої Британії. Саме це рішення заклало основу для майбутнього тривалого конфлікту між двома громадами Північної Ірландії.
Розкол серед переможців і громадянська війна
Попри історичне значення договору, він не приніс очікуваного миру всередині ірландського суспільства. Значна частина республіканців вважала його зрадою ідеалів незалежності, адже нова держава залишалася домініоном Британської імперії, а її посадовці повинні були складати присягу британській короні. Не менш болючим питанням став поділ острова, який багато хто сприйняв як неприйнятний компроміс.
Прихильники Майкла Коллінза наголошували, що договір став першим реальним кроком до повної незалежності й відкрив можливість поступового зміцнення державності. Противники на чолі з Еймоном де Валерою вимагали продовження боротьби до досягнення повної республіканської незалежності. Політичні суперечки швидко переросли у Громадянську війну 1922–1923 років, у якій колишні союзники опинилися по різні боки барикад.
Іван Гудзенко
