Іреней Ліонський  –  відомий богослов, полеміст, отець Церкви  ранньохристиянського періоду.  Його  відносять  до покоління  християн,  які  намагалися наслідувати мужів апостольських.

Народився близько 140 року  нашої ери в місті Смірна (Мала Азія, сьогодні Ізмір –територія сучасної Туреччини).  Основна частина його життя проходила в Галії.  Щодо  походження  Іренея  припускалися різних думок: більшість стверджувала,  що він  грек, а інші  вважали кельтом, сирійцем. В тім остання думка є швидше помилковою, адже  Іреней жив  серед жителів  Галії,  зіштовхнувшись з «варварською мовою», адже  кельтська мова не була для  нього  рідною.

До того єдиної думки щодо походження Іренея Ліонського  не існує.  Проте  у творах  Іринея  прослідковується те, що  він був  добре ознайомлений з античною філософією, зокрема Платоном,  вченням  Фалеса, Демокріта, Анаксагора, АнаксіменаЕмпедокла, Епікура,  представниками поезії  цієї доби – Гомером, Гесіодом, Езопом, Піандром, Стесіхором,  з такими науками як геометрія, арифметика, астрономія, медицина,  а також різними  видами мистецтв. Іреней  не  надто  сильно захоплювався  язичницькою  філософією.

Він  отримує прекрасну християнську освіту  з допомогою  єпископа Полікарпа  Смірнського – учня святого апостола Івана Богослова та пресвітерів з Малої Азії, які водночас  стали свідками  проповіді  святих апостолів та хранителями церковного передання. Якщо  історик Євсевій Кесарійський називає Іренея слухачем, то блажений Ієронім – учнем  священномученика Полікарпа. Свого вчителя Полікарпа, Іреней згадує у творах.  Про  навчання  у Полікарпа, його спосіб життя та діяльність   він розповідає у «Листі до Флорина».

Близько 154 року  разом з Полікарпом  прибув до Риму,  тут став  свідком дискусії  між його вчителем  та римським єпископом Анікетом що часу святкування Пасхи. Після мученицької смерті Полікарпа  зайняв місце  на кафедрі.  З 177 року розпочинаються християнські гоніння  в місті Лунгдун (Ліон).  Іренея було возведено у сан пресвітера лугдунським єпископом Пофіном.  Громада Лугдуна  пережила  важку втрату  єпископа Пофіна, натомість відчула радість, коли  єпископську кафедру очолив Іреней.

Розпочав свою діяльність  боротьбою з гностичною єрессю. У 190-х роках  приймає участь  в пасхальних дискусіях.  Питання стосувалися  відзначення святкування Пасхи в церквах Малої Азії, інших, а також в Римській.  Відомо, що малоазіатська практика  відносила  дату Пасхи на  14 місяць нісана (святкування єврейського Песаху, день смерті Ісуса Христа). Інші церкви  святкували Пасху після 14 місяця нісана – в неділю.  Торкалися  й  питання посту перед Пасхою. Малоазійські церкви закінчували піст 14 нісана, тоді ж як інші церкви  з 14 нісана  тільки розпочинали   передпасхальний піст.

Остання дискусія  відбулася  між 190 та 192 роками щодо  святкування Пасхи Олександрією   у 189 році  20 квітня, Римом – 30 березня, Малою Азією – звечора з 19 -20 березня. Ще однією не менш важливою причиною міг бути  розкол в  Римі, який спричинив єретик – монтаніст Власт,  що притримувався здебільшого малоазійської практики святкування Пасхи  і яку відповідну  бажав ввести  у Римі.  Проти  нього Іреней написав твір «Про розкол» (не дійшов до нашого часу).

Не схвалював думки про святкування Пасхи  римський  єпископ Віктор, намагаючись відділити  малоазійських християн від церковного спілкування, але уважно вислухавши  єпископів  щодо  миру, єднання з ближніми та любов, заздалегідь  зупинився.  До числа  таких єпископів відносився Іреней Ліонський. У посланні, адресованому римському єпископу  Віктору  виступає примирителем двох традицій – західної і східної.  Іриней виводить розумну лінію  щодо  вшанування Пасхи, стверджуючи, що Воскресіння Господнє  потрібно відзначати  в неділю,  тим самим розділив  практику Риму. Він констатує,  що це також торкається  Пасхи,  часу припинення та продовження посту перед Пасхою.

Іреней  виступив  проти  єретичного вчення  гностика Флорина, колишнього римського  пресвітера, якого за  єретичні погляди, подібні  гностику Валенту,   позбавили  сану.  У листі до Флорина,  єпископ  Іреней  стверджує про  те, що ні проповідь, ні його вчення не сприймалося  єретиками, які перебували поза церквою. Православними  і католиками  Іреней Ліонський    прославляється  як священномученик;  блаженний Ієронім Стридонський  в тлумаченні  на книгу пророка Ісайї  так висловлюється  про нього:  «муж апостольський, єпископ Лугдунський та мученик».

До того ж Іреней ліонський є автором дев’яти  творів,  а ще   потужного богословського  твору «Проти єресей»,  з допомогою якого виводить  християн  із оманливої темряви  до  пізнання божественної істини, послуговуючись  Священним Писанням та Переданням. Його догматично –  полемічний  твір  складається  із п’яти  книг.  З самого початку ІІІ століття  його  праця стала посиланням  церковних письменників.

Іриней Ліонський прийняв мученицьку смерть за християнську віру 202 року і був  похований у  церкві святого Івана в Лугдуні (Ліоні), пізніше вона була перейменовна його ім’ям.  Кальвіністи – гугеноти  у 1562 році зруйнували гріб і святі  мощі Іренея ліонського.  Пам’ять  священомученика  Іренея Ліонського вшановується  католицькою церквою – 28 червня, православною – 23 серпня.

В місто Ліон до церкви святого Іренея  звершують  паломництво  православні  з Франції та Швейцарії.  18 липня 2009 року  відбувся офіційний  візит  Вселенського патріарха Варфоломія І, під час якого ним особисто  було відвідано  крипту храму  і  звершено поклоніння гробниці  священномученика Іренея, єпископа Ліонського.

Вадим  Підосичний