Союзники сподівалися, що успішне проведення операції не лише виведе Туреччину з війни, а й відкриє морський шлях до Російської імперії, яка гостро потребувала військових поставок. Проте кампанія перетворилася на одну з найболючіших поразок Антанти та стала символом невдалого військового планування.
Чому Дарданелли були такими важливими?
Дарданелльська протока є вузьким морським шляхом завдовжки приблизно 61 кілометр, який з’єднує Егейське море з Мармуровим морем. Контроль над нею означав контроль над доступом до Константинополя та виходом у Чорне море. Для Росії відкриття протоки мало стратегічне значення. Після вступу Османської імперії у війну на боці Центральних держав російські морські комунікації через Середземне море були фактично заблоковані. Союзники шукали спосіб відновити зв’язок із Росією та водночас завдати удару по найслабшій ланці противника.
Ідея атаки на Дарданелли не була новою. Ще між 1904 і 1911 роками британські військові кола розглядали можливість такої операції. Однак більшість військових експертів вважала її надто ризикованою через складну географію та потужні берегові укріплення.
Передумови операції
На початку 1915 року ситуація на фронтах складалася непросто для союзників. Особливо важким було становище Росії на Кавказькому фронті, де османські війська чинили серйозний тиск.
2 січня 1915 року великий князь Микола Миколайович, головнокомандувач російських армій, звернувся до британського уряду з проханням організувати демонстративну операцію проти Туреччини. Метою було змусити османів перекинути частину сил із Кавказу.
У Лондоні ця пропозиція отримала підтримку. Особливо активним прихильником плану був перший лорд Адміралтейства Вінстон Черчилль, який вважав, що прорив через Дарданелли може забезпечити швидку стратегічну перемогу.
Ставка на військово-морський флот
28 січня 1915 року спеціальний комітет ухвалив рішення спробувати форсувати протоку силами лише флоту. Для операції планувалося використати переважно старі британські та французькі лінкори, які вже вважалися застарілими для сучасної морської війни.
Прихильники плану розраховували, що потужна артилерія кораблів знищить берегові батареї, очистить фарватер від мін і дозволить кораблям безперешкодно пройти до Мармурового моря. Однак уже незабаром стало зрозуміло, що самими морськими силами обійтися не вдасться. 16 лютого було ухвалено нове рішення: після прориву флоту необхідно буде висадити сухопутні війська для захоплення та утримання берегових позицій.
Підготовка десантних сил
Для майбутньої операції в Єгипті почали формувати експедиційний корпус під командуванням генерала сера Яна Гамільтона. До його складу увійшли британські війська, французькі підрозділи, а також знамениті формування АНЗАК — Австралійсько-новозеландського армійського корпусу.
Саме солдати з Австралії та Нової Зеландії згодом стануть символом Галліполійської кампанії. Для обох країн участь у битві стала важливою сторінкою національної історії та складовою формування власної національної ідентичності.
Початок морської атаки
19 лютого 1915 року союзний флот розпочав бомбардування турецьких укріплень. Спочатку результати здавалися обнадійливими. Деякі форти були пошкоджені, а морська піхота навіть здійснила кілька висадок на узбережжі майже без опору. Проте погодні умови значно ускладнювали проведення операції. Шторми та сильний вітер неодноразово змушували кораблі припиняти вогонь і відходити від берегів.
25 лютого атаки відновилися, але темпи просування залишалися повільними. Турецькі гарнізони швидко відновлювали пошкоджені позиції та продовжували чинити опір.
Критичний день: 18 березня 1915 року
Кульмінацією морської фази операції став 18 березня 1915 року. Союзний флот здійснив масштабну атаку на турецькі оборонні рубежі, прагнучи остаточно прорватися через протоку. Проте османська оборона виявилася значно сильнішою, ніж очікували британські та французькі командувачі. Особливу роль відіграли мінні поля, які союзники недооцінили.
Під час атаки три лінкори були потоплені, а ще три зазнали важких пошкоджень. Втрати стали серйозним ударом по флоту та моральному стану командування.
Після цього було зроблено висновок, що подальші спроби прориву лише силами флоту приречені на невдачу.
Висадка на Галліполійському півострові
Після провалу морського наступу союзники вирішили перейти до масштабної десантної операції. У квітні 1915 року війська Антанти висадилися на Галліполійському півострові.
Однак турецькі сили вже були готові до оборони. Одним із ключових командирів османської армії став молодий офіцер Мустафа Кемаль, який пізніше увійде в історію як засновник сучасної Турецької Республіки. Запеклі бої швидко перетворилися на позиційну війну. Солдати обох сторін страждали від спеки, нестачі води, хвороб та постійних артилерійських обстрілів.
Причини провалу кампанії
Історики називають кілька головних причин невдачі Галліполійської кампанії:
- недооцінка турецької оборони;
- слабка розвідка та недостатня підготовка;
- складний рельєф місцевості;
- проблеми зі зв’язком між армією та флотом;
- нерішучість командування;
- ефективне використання османами мінних загороджень.
Крім того, союзники втратили елемент раптовості, що дозволило турецьким військам зміцнити оборону та підготуватися до висадки десанту.
Наслідки Галліполійської кампанії
У січні 1916 року союзні війська були евакуйовані з Галліполі. Попри масштабність операції, жодної зі стратегічних цілей досягти не вдалося.
Кампанія мала серйозні політичні наслідки. Репутація Вінстона Черчилля була сильно підірвана, і він змушений був залишити свою посаду в уряді. Для Османської імперії перемога стала одним із найбільших військових успіхів у Першій світовій війні. Вона підняла бойовий дух країни та сприяла зростанню авторитету Мустафи Кемаля.
Для Австралії та Нової Зеландії Галліполі стало символом жертовності та національного становлення. Щороку 25 квітня там відзначають День АНЗАК — одну з найважливіших пам’ятних дат в історії обох держав.
Іван Гудзенко
