Сьогодні річка Ізонцо, відома у Словенії як Соча, протікає територією Словенії. Однак під час Першої світової війни вона проходила вздовж кордону між Італією та Австро-Угорщиною і стала ареною запеклого протистояння.
Чому Ізонцо стало полем битви?
Після вступу Італії у війну на боці Антанти 23 травня 1915 року її керівництво прагнуло захопити території, населені італійцями, які залишалися під владою Австро-Угорщини. Для цього необхідно було прорвати австрійські оборонні лінії на східному кордоні. Проте географія регіону працювала на користь оборонців. Річку Ізонцо оточували високі скелясті вершини Альп і Карстового плато. Австро-угорська армія ще до вступу Італії у війну встигла перетворити ці гори на потужну систему укріплень із траншеями, кулеметними гніздами та артилерійськими позиціями.
Італійським військам доводилося атакувати через річку, підніматися крутими схилами та штурмувати добре підготовлені оборонні рубежі. Це робило будь-який наступ надзвичайно складним і дорогим у людських життях.
Луїджі Кадорна та перші наступи
Головнокомандувач італійської армії генерал Луїджі Кадорна вірив, що постійний тиск зрештою виснажить противника. 23 червня 1915 року він розпочав першу битву на Ізонцо.
Протягом двох тижнів італійці намагалися форсувати річку та захопити висоти, але австрійські оборонці відбили всі атаки. Незважаючи на невдачу, Кадорна продовжив наступальну стратегію.
Упродовж 1915 року відбулися ще три великі битви:
- друга битва на Ізонцо (18 липня – 3 серпня);
- третя битва (18 жовтня – 3 листопада);
- четверта битва (10 листопада – 2 грудня).
Усі вони завершилися майже однаково: італійці просувалися лише на кілька кілометрів, зазнаючи величезних втрат.
Невдачі 1916 року
На початку 1916 року Кадорна знову спробував прорвати фронт. П’ята битва на Ізонцо, яка тривала з 9 по 17 березня, не принесла жодних суттєвих результатів.
Лише в серпні ситуація змінилася. Під час шостої битви на Ізонцо (6–17 серпня 1916 року) італійцям вдалося досягти першого справді значного успіху. Вони захопили місто Горіція — важливий стратегічний центр Австро-Угорщини. Крім того, італійські війська змогли створити плацдарм на східному березі річки. Ця перемога мала велике моральне значення для Італії, яка до того часу майже не мала успіхів на фронті.
Нові тактики та старі проблеми
Після взяття Горіції Кадорна змінив підхід до ведення бойових дій. У сьомій, восьмій та дев’ятій битвах на Ізонцо, які відбулися восени 1916 року, італійці використовували короткі та інтенсивні артилерійські підготовки з подальшими швидкими атаками.
Метою було скоротити втрати та досягти локальних проривів. Однак навіть нова тактика не змогла подолати головну проблему — природні оборонні рубежі та ефективну австро-угорську артилерію. Кожна атака приносила лише незначні територіальні здобутки, тоді як втрати продовжували зростати.
Кульмінація кампанії у 1917 році
У травні 1917 року Кадорна розпочав десяту битву на Ізонцо. Цього разу він зосередив значно більше військ і гармат, атакуючи одразу на двох напрямках. Попри потужну артилерійську підтримку та чисельну перевагу, наступ знову не дав вирішального результату. Італійська армія просунулася лише на незначну відстань.
Ще масштабнішою стала одинадцята битва на Ізонцо, що тривала з 19 серпня до 12 вересня 1917 року. Італійці залучили близько 51 дивізії та понад 5200 гармат. Австро-угорська армія поступово відступала під натиском противника.
На цьому етапі становище Центральних держав стало критичним. Німецьке командування побоювалося, що австрійський фронт може розвалитися. Для стабілізації ситуації до Італії були направлені німецькі підкріплення.
Битва при Капоретто
24 жовтня 1917 року австро-угорські та німецькі війська перейшли в контрнаступ. Так розпочалася дванадцята битва на Ізонцо, більш відома як битва при Капоретто.
Перед атакою союзники Центральних держав здійснили потужне артилерійське бомбардування, використовуючи нові тактики проникнення та штурмові підрозділи. Удар виявився нищівним.
Вже до полудня італійська оборона почала руйнуватися. Багато виснажених і деморалізованих частин втратили боєздатність. Тисячі солдатів потрапили в полон або залишили свої позиції.
Австро-німецькі війська швидко прорвали фронт і форсували Ізонцо. Місто Капоретто впало, а італійська армія розпочала масштабний відступ.
Попри катастрофу, значна частина італійських підрозділів зберегла дисципліну та продовжувала вести ар’єргардні бої. Відступ завершився на річці П’яве, де до 7 листопада вдалося створити нову оборонну лінію.
Наслідки битв на Ізонцо
Серія з дванадцяти битв на Ізонцо стала однією з наймасштабніших кампаній Першої світової війни. За більш ніж два роки бойових дій обидві сторони втратили сотні тисяч солдатів убитими, пораненими та полоненими.
Італія так і не змогла досягти вирішального прориву, незважаючи на численні наступи. Австро-Угорщина утримувала свої позиції завдяки вигідному рельєфу, добре підготовленій обороні та підтримці Німеччини.
Капоретто стало однією з найтяжчих військових поразок в історії Італії. Водночас саме ця катастрофа змусила італійське командування переглянути свою стратегію та провести реформи в армії. Уже через рік, у 1918 році, італійці зуміли зупинити противника та здобути перемогу в завершальній кампанії війни.
Іван Гудзенко
