Як бачимо Ніцше постає перед нами таким собі предтечою філософії життя. Центральну і основну проблематику у філософії займає воля. Єдине спасіння життя вбачає у волі до влади. Воля до влади є питанням значущості будь-якого явища у суспільному житті і водночас основою прав того, хто має силу. Підриванням цієї волі вважає перевагу інтелекту, моралі, яка проповідує любов до ближнього, соціалізму, що декларує рівністю людей.
Щодо етики, то тут у Ніцше повний нігілізм і чітка позиція по ньому. Мораль сприймається як розкладаючий культурний елемент послуху, інстинкту натовпу. Для нього основними положеннями залишаються такі як цінність життя «воля до влади» (так розуміє Ніцше), природна нерівність людей та різницю в життєвій силі («Жага до влади»); не зв’язаність сильної людини з жодними моральними нормами. Надлюдина як визначений тип людей, вищий біологічний вид, що відноситься до людини у співвідношенні людина- мавпа – це суб’єкт моралі. Такий ідеал вбачався філософом у видатній особистості минулого часу та прообразі майбутньої надлюдини, що має з’явитися у цей світ, але її необхідно ще виростити.
І ця надлюдина переходить в культ особистості, «великої людини», що є основою нової міфології. Одна концепція поєднувалася з іншою – вченням про «вічне повернення».
А щодо християнської релігії у нього були свої особисті зауваження. Він говорив про вичерпанням християнством себе самим і не здатність вирішення кардинальних проблем життя ним. Ніцшеніанська філософія зробила неабиякий вплив на розвиток прагматизму та екзистенціалізму.
У Ніцше настільки песимістичний підхід до всього, що цим перевершив самого себе. Такий песимізм прослідковується в ідеях та віруваннях людства, доказуючи що віра в істину – песимістичний інстинкт і не більше, ним людину заставляють жертвувати життям та створювати неправдивих ідолів на догоджання видуманої ідеї верховної істоти.
За філософією Ніцше зло в ілюзіях корисне як і в розвитку життя, подібно добру та істині. У всесвіті не має мети. Нісенітницю людина має освітити в повній своїй владі визначити внутрішню цінність. Як не дивно в міру своїх розмислів Ніцше здійснюється атака на християнство і його аскетизм, проклинаються соціалісти, демократи, анархісти, заперечується альтруїзм та релігія співстраждання. Тобто усе зводиться філософом Ніцше до нігілізму – переоцінки цінностей.
Пегас
