Вперше цей термін було введено   філософом, укладачем римського права Цицероном. Визначення поняття походить від латинського mores, що в перекладі означає – загальноприйняті традиції.

Мораль – це загальноприйнята суспільством система  норми поведінки, ідеалів та принципів, які виражаються  в реальному людському житті. Вивченням моралі займається одна із спеціальних філософських дисциплін – етика. Проявлення моралі відбувається через протиставлення добра і зла.

Мораль

Добро, по суті є важливою особистою суспільною цінністю, співвідносячись захопленню людини для підтримки єдності міжособистісних зав’язків та досягненню моральної досконалості, а зло – призводить  не тільки до їхньої  руйнації, а й внутрішнього світу людини.  Усвідомлення людини підтримати добро як особисте завдання випливає з відчуття боргу. Борг – це суспільний обов’язок. Контролювання за його виконанням  покладене на суспільну думку та внутрішній образ – совість. Особисте усвідомлення свого боргу називається совістю.

Право вибирати між добром і злом отримало назву морального  вибору. А тому варто виділити  наступні функції моралі:

  • оцінююча (вчинки розглядаються в координатах добра і зла)
  • регулятивна (встановлюються норми, принципи, правила поведінки)
  • контролююча (виконання норм на основі суспільних осуджень, людської совісті здійснюється під чітким контролем)
  • інтегрувальна (підтримка єдності людства та цілісності духовного світу людини)
  • виховна (завдяки ній формуються добродійства та здібності правильного та обґрунтованого морального вибору людини).

Підходимо до висновку: етика відрізняється від інших навчальних дисциплін. Якщо науку інтересує  те, що є в дійсності, то для етики – те, чим воно має бути.  Наприклад, для науки описуються факти, тоді ж як етиці – норми та оцінка вчинків.

Пегас