Поява ФАТХ була пов’язана з ширшим процесом формування палестинської політичної ідентичності після подій 1948 року. Протягом 1950-х років значна частина палестинського політичного руху залежала від позицій арабських держав, які претендували на провідну роль у палестинському питанні. ФАТХ запропонував іншу модель: палестинці повинні самостійно організувати політичну та збройну боротьбу за свої національні цілі. Саме ця ідея стала фундаментом руху й допомогла йому поступово здобути вплив серед палестинців.
Перші роки та збройна боротьба
На ранньому етапі ФАТХ діяв переважно підпільно. Його активісти створювали мережу осередків, займалися підготовкою бойових груп та шукали підтримку в арабських країнах. Важливу роль у цьому процесі відіграла Сирія, а штабні структури руху певний час функціонували в Дамаску. До 1963 року ФАТХ сформував організацію командосного типу, а в грудні 1964 року здійснив першу військову операцію, атакувавши ізраїльську водонасосну установку. Відтоді збройні рейди стали одним із головних інструментів діяльності організації.
Ситуація різко змінилася після Шестиденної війни 1967 року. Поразка Єгипту, Йорданії та Сирії призвела до втрати арабськими державами значної частини їхнього політичного авторитету в палестинському питанні. На цьому тлі ФАТХ та інші палестинські організації отримали нову підтримку. Після 1967 року палестинський національний рух дедалі більше ставав самостійним політичним фактором, а ФАТХ швидко перетворився на його найвпливовішу силу.
Битва при Караме та піднесення ФАТХ
Однією з ключових подій ранньої історії ФАТХ стала битва при Караме в Йорданії 21 березня 1968 року. Ізраїльські війська здійснили операцію проти палестинських бойових формувань, які використовували прикордонний район як базу для атак. У бою брали участь палестинські бійці та йорданська армія. Хоча військові результати битви залишаються предметом різних оцінок, для ФАТХ її політичне та символічне значення було величезним. Організація продемонструвала, що здатна чинити опір значно сильнішій армії, а Ясір Арафат перетворився на одну з найвідоміших постатей палестинського руху.
Після Караме кількість добровольців, які вступали до палестинських організацій, значно зросла. ФАТХ почав швидко розширюватися й отримувати дедалі більше фінансових ресурсів. До кінця 1960-х років він став найбільшою та однією з найкраще фінансованих палестинських організацій. Його вплив поширився і на Організацію визволення Палестини (ООП), створену в 1964 році за ініціативою Ліги арабських держав. У 1968–1969 роках ФАТХ фактично перебрав контроль над ООП, а Ясір Арафат став її головною політичною фігурою.
ФАТХ, ООП і Ясір Арафат
Важливо розрізняти ФАТХ та ООП. ФАТХ був окремою політичною організацією, тоді як ООП стала широкою парасольковою структурою, до якої входили різні палестинські політичні та збройні угруповання. Після посилення ФАТХу саме він отримав домінуюче становище всередині ООП. Арафат став головою ООП і поступово перетворився на головного представника палестинського національного руху на міжнародній арені.
Протягом 1970-х років ООП дедалі активніше намагалася отримати міжнародне визнання як представник палестинського народу. У 1974 році Генеральна Асамблея ООН визнала ООП представником палестинського народу та надала їй статус спостерігача. Це стало важливим дипломатичним досягненням, адже палестинське питання остаточно закріпилося в міжнародному порядку денному.
«Чорний вересень» і конфлікт у Йорданії
Зростання ФАТХу та ООП створило серйозну проблему для Йорданії. Наприкінці 1960-х років палестинські організації фактично створили на території країни паралельні центри сили. Між ними та йорданською владою поступово наростала напруга, яка у вересні 1970 року переросла у масштабне збройне протистояння, відоме як «Чорний вересень».
Йорданська армія зрештою витіснила основні сили ООП та ФАТХ з території країни. У липні 1971 року загинув відомий командир ФАТХ Абу Алі Іяд. Після цих подій основні структури палестинського руху перемістилися до Лівану. Для ФАТХ це означало втрату важливої бази, але водночас організація продовжила зміцнювати свої позиції всередині ООП.
На тлі конфлікту в Йорданії виникла окрема радикальна організація «Чорний вересень». Вона була пов’язана з палестинським бойовим середовищем і здійснювала міжнародні напади. Найвідомішою акцією стало захоплення ізраїльських спортсменів під час Олімпійських ігор у Мюнхені 1972 року, яке завершилося загибеллю 11 членів ізраїльської делегації. «Чорний вересень» не слід ототожнювати безпосередньо з усім ФАТХом, хоча історично він виник із середовища, пов’язаного з палестинським рухом.
Ліванський період
Після витіснення з Йорданії ФАТХ та інші структури ООП перемістили свої основні сили до Лівану. Бейрут та південні райони країни стали важливими центрами палестинської політичної та військової діяльності. ФАТХ продовжував здійснювати збройні операції проти Ізраїлю, а присутність ООП стала одним із факторів внутрішньої нестабільності Лівану.
У 1970-х роках ФАТХ залишався домінуючою силою всередині ООП, а Арафат дедалі активніше використовував дипломатичні канали. Рух поступово опинився між двома стратегіями: продовженням збройної боротьби та необхідністю домагатися міжнародного визнання палестинського представництва. Ця суперечність стала однією з центральних проблем палестинського руху на наступні десятиліття.
Ізраїльське вторгнення до Лівану 1982 року
У 1982 році Ізраїль розпочав масштабне вторгнення до Лівану. Однією з головних цілей операції було усунення палестинських збройних формувань, які діяли з території країни та здійснювали атаки проти Ізраїлю. Ізраїльські війська просунулися до Бейрута й змусили керівництво ООП залишити Ліван.
Для ФАТХ це стало одним із найсерйозніших ударів за всю історію. Штаб-квартира організації була перенесена до Тунісу, далеко від основного театру палестино-ізраїльського конфлікту. Втрата Лівану значно ускладнила можливості ФАТХу вести традиційну партизанську війну. Крім того, всередині самого руху почалися суперечки щодо стратегії та керівництва. У 1983 році виникли збройні розколи, а прихильники різних фракцій вступили в боротьбу між собою.
Попри ці труднощі, Арафат поступово відновив контроль над ФАТХом. Організація залишилася найвпливовішою складовою ООП, а її керівництво дедалі більше схилялося до політичного, а не виключно військового вирішення палестинського питання.
Перехід від збройної боротьби до дипломатії
Одним із найважливіших поворотів в історії ФАТХу став кінець 1980-х років. Палестинський рух почав дедалі активніше підтримувати дипломатичне врегулювання. У 1988 році Арафат оголосив про прийняття принципу створення палестинської держави на територіях, окупованих Ізраїлем у 1967 році, а наприкінці того ж року публічно визнав право Ізраїлю на існування та заявив про відмову від тероризму. Це стало фундаментальним відходом від позицій раннього ФАТХу та ООП.
Причини зміни стратегії були комплексними. ФАТХ втратив частину своїх військових можливостей після подій у Лівані, а палестинське суспільство на Західному березі та в секторі Гази дедалі активніше використовувало масові протести як форму боротьби. Перша інтифада, яка розпочалася у 1987 році, продемонструвала, що палестинський рух може протистояти ізраїльській окупації не лише через збройні операції за кордоном, а й через масову мобілізацію населення на самих територіях. Саме в цей період ФАТХ почав переходити від концепції повного звільнення Палестини до політичної програми, заснованої на створенні окремої палестинської держави поряд з Ізраїлем.
Угоди Осло
Найважливішим дипломатичним результатом нового курсу стали угоди Осло. У 1993 році представники Ізраїлю та ООП досягли домовленостей про взаємне визнання та створення системи обмеженого палестинського самоврядування. Ясір Арафат став центральною фігурою цього процесу з палестинського боку, а прем’єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабін — з ізраїльського.
Угода створила основу для формування Палестинської адміністрації, яка отримала обмежені повноваження на частині територій Західного берега та в секторі Гази. У 1994 році було укладено Газо-Єрихонську угоду, яка започаткувала практичне перенесення частини адміністративних функцій від ізраїльської військової адміністрації до нової палестинської структури.
Для ФАТХ це був фундаментальний політичний перелом. Організація, яка десятиліттями виступала за збройну боротьбу, тепер очолювала процес створення палестинських інституцій і брала участь у переговорах з Ізраїлем. Арафат повернувся на палестинські території та став президентом Палестинської адміністрації.
У 1994 році Арафат, Рабін і міністр закордонних справ Ізраїлю Шимон Перес отримали Нобелівську премію миру за участь у мирному процесі. Однак угоди Осло не вирішили ключових питань — статусу Єрусалима, кордонів, поселень, біженців та остаточного статусу палестинської державності. Саме невирішеність цих проблем згодом стала однією з причин нового загострення конфлікту.
ФАТХ як політична сила
Після створення Палестинської адміністрації ФАТХ перетворився з переважно революційно-військової організації на домінуючу політичну силу палестинського самоврядування. Його представники займали ключові посади в адміністративних структурах, органах безпеки та політичних інституціях.
Однак новий статус породив і нові проблеми. Частина палестинського суспільства критикувала керівництво ФАТХу за корупцію, авторитарні тенденції, недостатню ефективність державних інституцій та нездатність домогтися створення повноцінної незалежної держави. Паралельно посилювалися ісламістські конкуренти, насамперед ХАМАС, який відкинув угоди Осло та продовжував виступати проти визнання Ізраїлю.
ФАТХ і ХАМАС
Конкуренція між ФАТХом і ХАМАСом стала визначальною рисою палестинської політики з кінця 1980-х років. Якщо ФАТХ походив із палестинського світського націоналістичного руху, то ХАМАС виник у 1987 році на основі палестинського відгалуження «Братів-мусульман» і спирався на ісламістську ідеологію. ХАМАС відкинув угоди Осло та продовжив збройну боротьбу проти Ізраїлю.
У 2006 році ХАМАС переміг на палестинських парламентських виборах. Конфлікт між двома силами швидко загострився й у 2007 році переріс у збройне протистояння. ХАМАС встановив контроль над сектором Гази, тоді як ФАТХ зберіг домінування на Західному березі через Палестинську адміністрацію. Відтоді палестинське політичне життя виявилося фактично розділеним між двома центрами влади.
Цей розкол мав далекосяжні наслідки. ФАТХ продовжував представляти Палестинську адміністрацію та ООП у міжнародній дипломатії, тоді як ХАМАС контролював сектор Гази. Суперництво між двома рухами неодноразово ставало перешкодою для спроб створити єдину палестинську політичну систему.
ФАТХ після смерті Арафата
Ясір Арафат помер у листопаді 2004 року. Його смерть ознаменувала завершення цілої епохи в історії ФАТХу. Новим головним політичним діячем став Махмуд Аббас, який очолив ФАТХ, ООП та Палестинську адміністрацію. На відміну від Арафата, Аббас послідовно робив акцент на дипломатії та міжнародному тиску замість широкомасштабного збройного протистояння.
За нинішньою інституційною структурою ФАТХ залишається домінуючою фракцією Палестинської адміністрації, тоді як ООП формально залишається головною парасольковою організацією палестинського національного руху. Махмуд Аббас одночасно очолює ФАТХ, ООП і Палестинську адміністрацію, що підкреслює тісний зв’язок між цими структурами.
Іван Гудзенко
