Афганістан між Росією та Британською Індією
У другій половині XIX століття російські володіння в Центральній Азії швидко розширювалися. Російська імперія поступово встановила контроль над значною частиною регіону й наблизилася до територій Афганістану. У Великій Британії ці події сприймали як можливу загрозу Індії. Афганістан опинився між двома великими державами, кожна з яких намагалася не допустити переваги суперника.
Особливо активною британська політика стала після приходу до влади уряду Бенджаміна Дізраелі. У листопаді 1875 року генерал-губернатором Індії був призначений лорд Літтон. Одним із його головних завдань стали відносини з Афганістаном. Він мав стримувати російський вплив і домогтися таких відносин із Кабулом, які забезпечували б безпеку північно-західних кордонів Британської Індії.
Афганістаном у цей час правив Шир Алі Хан, третій син Дост Мохаммеда Хана. Він успадкував державу, яка вже мала досвід британського військового втручання. Перша англо-афганська війна завершилася для британців важкою невдачею, тому афганські правителі з недовірою ставилися до спроб Лондона посилити свою присутність у країні.
Лорд Літтон і дипломатичний тиск на Кабул
Невдовзі після прибуття до Індії Літтон повідомив Шир Алі Хана про намір направити британську місію до Кабула. Формально йшлося про дипломатичні переговори, однак постійна присутність британського представника означала б значне посилення впливу Лондона при дворі еміра.
Шир Алі не погодився прийняти місію. Його відмова викликала різку реакцію Літтона. Генерал-губернатор описував Афганістан як слабку державу, затиснуту між двома великими імперіями. Проте негайного вторгнення не сталося. Протягом наступних років напруження зберігалося, а становище Кабула дедалі більше залежало від суперництва Петербурга та Лондона.
Перелом настав у 1878 році. До Кабула прибула російська дипломатична місія на чолі з генералом Миколою Столєтовим, яку Шир Алі прийняв. Для британської влади це стало доказом посилення російського впливу. Літтон вирішив направити до Афганістану власну місію, яку очолив сер Невілл Чемберлен. Однак афганські війська не дозволили їй продовжити шлях до Кабула й повернули британських представників на кордоні.
У британській адміністрації це сприйняли не просто як дипломатичну відмову, а як відкритий виклик.
Початок війни
21 листопада 1878 року британські війська вторглися до Афганістану. Так почалася Друга англо-афганська війна. Армія наступала з території Британської Індії кількома напрямками, використовуючи гірські проходи, що вели вглиб країни. Головною метою було змусити афганського еміра прийняти британські політичні вимоги.
Шир Алі Хан опинився у складному становищі. Він не мав достатніх сил для тривалої війни з Британською імперією й водночас не отримав тієї підтримки від Росії, на яку міг розраховувати. Після початку британського наступу емір залишив Кабул і вирушив на північ. На початку 1879 року він помер поза столицею.
Влада перейшла до його сина Мухаммеда Якуб Хана. Новий емір успадкував країну в умовах воєнної поразки. Британські війська контролювали важливі напрямки й могли продовжити наступ. За таких обставин Якуб Хан погодився розпочати переговори.
Гандамакський договір
26 травня 1879 року в Гандамаку було підписано договір між Якуб Ханом та британською стороною. Він став головним політичним результатом першого етапу війни. Британську сторону на переговорах представляв сер Луї Каваньярі.
Якуб Хан був визнаний еміром Афганістану, однак його можливості у зовнішній політиці суттєво обмежувалися. Він погодився підтримувати відносини з іншими державами відповідно до побажань і порад британського уряду. Фактично це означало перехід зовнішньої політики Афганістану під британський контроль.
Однією з найважливіших умов договору стала згода на постійну британську дипломатичну місію в Кабулі. Саме такого права британська влада намагалася домогтися ще до війни. Тепер воно було закріплене угодою, підписаною після військового вторгнення.
Чому Афганістан був таким важливим для Британії
Британська політика щодо Афганістану була безпосередньо пов’язана з безпекою Індії. Лондон не прагнув просто захопити афганську територію. Значно важливішим було не допустити там посилення Російської імперії та мати в Кабулі уряд, зовнішня політика якого відповідала британським інтересам.
Саме тому конфлікт навколо дипломатичних місій набув такого значення. Прийняття російського представника й відмова британському посланцеві сприймалися Літтоном як зміна політичної рівноваги. Війна стала засобом повернути цю рівновагу на користь Великої Британії.
Для Афганістану ситуація була іншою. Його правителям доводилося зберігати самостійність між двома значно сильнішими державами, які розглядали країну насамперед через власні стратегічні інтереси. Шир Алі намагався маневрувати між Росією та Британією, однак суперництво імперій залишало дедалі менше простору для незалежної політики.
Гандамакський договір продемонстрував, наскільки далеко Велика Британія була готова зайти заради контролю над зовнішньополітичним курсом Кабула. Водночас нав’язаний після вторгнення порядок виявився нестійким. Друга англо-афганська війна стала ще одним етапом тривалої боротьби навколо Афганістану, який у XIX столітті опинився в центрі стратегічного суперництва великих держав.
Іван Гудзенко
