Данило Туптало народився  у 1651 році в містечку Макарів Київського повіту. Його народження  тісно переплелося з національно-визвольною війною.  Батько Данила – Сава займав посаду  військового сотника при гетьмані Богдану Хмельницькому.  Його батько був людиною заможною, багатою, до того ж віруючою, найбільше  вабив Кирилівський монастир,  розташований у північній частині міста Київ. На Кирилівський монастир йшло чимало пожертв зі сторони Сави Туптала. До того ж він разом ігуменом, богословом, церковним діячем Інокентієм Монастирським зображений на фресці  церкви святого Кирила.

У 1662 році –  у віці  одинадцяти років,  син Сави – Данило  навчався у престижному на той час Києво-Могилянському колегіумі,  який очолював письменник, культурний діяч Лазар Баранович (вчителі – Петро Могила та Інокентій Гізель).  У Данила  проявлялися ознаки  чернецтва: молитовна самотність і церковна книжність.  У 1688 році – закінчив колегіум і в  монастирі святого Кирила  прийняв чернечу схиму з іменем Димитрій. Постриг звершував  ігумен Мелетій Дзик – високоосвічена людина, колишній ректор колегіуму, в якому  навчався  Димитрій (світське ім’я Данило), який  мав дружні стосунки з сім’єю Тупталів.

І Мелетій, і Димитрій  мали багато чого спільного: любили церковну книжну мудрість, житія праведних людей, що досягли стану святості. Димитрій Туптало присвячує  себе творчій діяльності,  займається  збором  фактів та переказів стосовно праведного і подвижницького життя людей, яких вшановує православна церква (українсько-білоруські та російські землі як місця їхнього народження).  Висока духовність і глибока освіченість тільки сприяли духовному росту Димитрія.  У вісімнадцяти річному віці був возведений у сан ієродиякона (ченця – диякона), у 1675 році – ієромонаха (священика).

У двадцятирічному віці  став прекрасним духовним оратором. Лейтмотив проповіді Димитрія Туптала – це любов. Димитрій  навчав, щоб люди були якість терплячі, добрі, прощали один одному. І така проповідь дала лише позитивні результати.  Його запрошували не тільки в  українські міста, а в Білорусію, Московію.  У нього розширювався світогляд, відбувалося ознайомлення з літературою. Володіючи  латинською, польською мовами, міг  вільно спілкуватися у Литві з католицьким духовенством і  його теологами для більш глибшого розуміння духу західного християнства.

Димитрій входить до так званого  київсько-чернігівського гуртка, де познайомився з архімандритом Інокентієм Гізелем, церковним письменником і публіцистом Іоаникієм Галітовським, поетом Іваном Величковським, ректором – київським митрополитом Варлаамом Ясинським, філософом та богословом Йоасафом Кроковським, німецьким теологом – прозелітом Адамом. Усі вони – колишні його студенти та професори. У 1681 році – призначений як ігумен монастиря в Максаках,  а потім переведений в місто Батурин – столицю гетьманщини (Лівобережна Україна).  Побоювався за своє життя через різні інтриги та доноси, якими  просочилося  усе місто.  З Батурина відправляється в Києво-Печерську лавру і  в 1683 році  поселився  у цьому місці.

Димитрій  використовує бібліотеку Києво-Печерської лаври для своєї подальшої творчої діяльності. Працює над впорядкування «Житія святих». Інколи віддалявся  для того, щоб побачити як йдуть справи в монастирях міст Батурин, Глухів, Чернігів, а потім повертався до тієї роботи, що вже розпочав. Викладацька діяльність проходила в Києво-Могилянському колегіумі.  Викладав філософію та інші дисципліни, не відстаючи від університетів в Західній Європі. На той час як Західній так Східній Європі набули своєї популярності  емблематичні вірші, які  мали символічний зміст, гравійовані емблеми та герби, з додатком поетичних мініатюр, акростихів.

Після смерті Інокентія Монастирського – друга  родини Туптал, Димитрій, прийнявши сан ігумена очолив  Кирилівський монастир, а  будучи возведений архімандритом – Єлецький монастир в місті Чернігів. Несподівано виникла потреба  в освіченій людині, яка могла на думку Петра І  просвітити народ  російських земель.  У 1700 році  під час зустрічі з царем Петром І,  архімандрит Димитрій справив неабияке враження на нього, вирізняючись пізнанням, високою духовністю.  На прохання царя  очолити  Тобольську кафедру  в Сибірі  не погодився, мотивував це слабким здоров’ям, проте Петро намагався випускати з уваги мудрого єпископа.  Туптало погодився очолити кафедру не за Уральськими горами, а в центральній частині Росії – у місті Ростові.

З 17 02 року – Димитрій призначається на кафедру митрополитом ростовським і ярославським.  Серйозно взявся за реформування освіти, запроваджує навчання у місцевих школах, з його допомогою в місті Ярославлю відкрито театр, завезено книги, розпочато розвиток друкарства. Його промови і проповіді збагатили ростовський  край, велика праця  була пророблена  митрополитом Димитрієм в культурно-освітній діяльності.  Від нього йшла  позитивна енергія, він з шаною відносився до національних церковних традицій ростовців.

Дмитро Туптало  проживав в місті Ярославль і займався літературною діяльністю. Із зусиллями і наполегливістю йому вдалося закінчити  найбільше працю, складену з чотирьох томів – «Четьї-Мінеї», в яку увійшли життя святих православної церкви.  Для написання  роботи, окрім вітчизняних джерел   послуговувався текстами грекомовного і латиномовного варіанту.  Наступною стала праця під назвою «Літопис келійний» – у ній митрополит помістив події біблійної історії і морально-повчальні коментарі.

Митрополит Димитрій відвідує старообрядців, жорстоко переслідуваних  іншими, намагається прийти до розуміння та переконання. У третій фундаментальній праці, яка називається «Розвідка про розкольницьку бринську віру» розкриваються  ті  основні причини, за якими спричинився розкол,  напрямки, засади,  побут та поведінка старообрядців. Праця не втратила  наукової цінності аж до сьогоднішнього часу. Він вважається  автором  праць з богослов’я, релігійно-філософського, агіографічного (святого життя),  полемічного характеру та інших.

Туптало  не підтримував бурхливої політики, від якої стояв осторонь, старався уникати зближення з царем Петром,  не поділяв  модернізаторське прагнення та втілення жорстоких методів.  28 жовтня 1709 року святитель Димитрій Туптало помер, схиливши коліна в молитві. У 1753 році  відбулося знайдення нетлінних останків святителя. Засвідчення фактів зцілень  підтвердили святість митрополита Дмитра. Його зарахували до лику святих православної церкви. Епітафія до надгробку святого була складена видатним науковцем Михайлом Ломоносовим.

Вшанування пам’яті святителя Димитрія Ростовського (Туптала) здійснюється за юліанським календарем 4 жовтня.

Богдан Стрикалюк