Даний термін вперше було введено англійським середньовічним філософом Єремією Бентамом для позначення наукової етики. До того ж його авторству приписують філософський твір під назвою «Деонтологія, або Наука про мораль», який набув вузького та спеціального значення, повністю відповідаючи етимології. Сучасна філософія розглядає і трактує це поняття як етику обов’язку, тим самим відрізняючи її від етики добра в аксіології.

Таке розмежування охарактеризовано моральними імперативами, які означають необхідність або ж заборону, нормативну оцінку – схвалення або ж осудження. Обов’язок та добро ведуть до уяви про деонтологію та аксіологію як два самостійні розділи в етиці, які мають власну проблематику. Деонтологія – особлива концепція логічного пріоритету та діаметрально  протилежне  заперечення аксіології.

За Кантом,  поняття добра  є похідним від обов’язку. Тобто те, що вимагає обов’язок ми можемо називати добром; проте визначення добра  по відношенню до обов’язку  дасть лише емпіричну уяву і не більше, про сам предмет задоволення, а не про поняття морального добра. Таку ж позицію  можемо спостерігати в деонтологічному інтуїтивізмі Росса, Чарлі Брода як цілковитому  протиставленню аксіологічному.

Етична деонтологія  заперечує необхідність врахування мотивів, мети та наслідків  вчинків в моральній кваліфікації: моральну специфіку вчинку визначено через імпульс обов’язку, а не те  через що він звершується. Ти самим деонтологія стає прямо  протилежною  до теологічної етики (мається на увазі  гедонізм, утилітаризм).  Насправді теоретичні колізії  обумовлено тим, що філософські, метафізичні посилання  не співпадають, адже на них побудовані дві концепції.

У моральній свідомості формальна відмінність суджень щодо добра та обов’язку не можуть прикрити  смислову єдність і  не є перешкодою для адекватної, рівноцінної взаємозаміни понять в контексті.

Богдан Пегас