В період античної філософії виділялася особлива група мислителів VІІ – початку ІV століття, що існувала ще до Сократа, більшість із них здійснювала свою діяльність після його смерті. Перед філософами стояли здебільшого натурфілософські  питання: природа, космос, чуттєво – наглядна і об’єктивна реальність. Сюди відносять Фалеса, Анаксимандра, Анаксімена, Геракліта, Діогена, Ксенофана, Протагора, Парменіда, Емпедокла, Анаксагора, Левкіппа, Демокріта.

Основним предметом досократичної філософії став космос. Його уявляли таким, що складається із таких стихій як земля, вода, повітря, вогню, які переходять з одного стану в інший.  Вони не відділяли людину та соціальну сферу із загально космічного життя. Одним і тим же закономірностям, на думку досократиків підпорядковуються особистість, суспільство, космос.

Розвиток античної філософії до Сократа спостерігається в Малій Азії, Італії, на грецькому півострові. Представники ранньої філософії в основному  займалися питаннями: що є першопочатком  світобудови; звідки вона  походить; який її устрій. Ті, хто досліджував такі проблеми натурального характеру були астрономами та математиками.  Вони перебували у філософських пошуках першопочатку, принципів, з допомогою яких могли б пояснити закономірні зміни світу.

Перші філософи перебували у пошуках першої речовини як початку буття. Наприклад для Фалеса першою речовиною була вода;  Анаксімена – повітря;  Анаксимандра – безкінечне, піфагорейців – число; інші ж, такі як Емпедокл, Демокріт  вбачали – атоми.  Як традиційна міфологія так і релігія більшістю мислителів піддавалася критиці.   Про причини світового порядку вони також задумувались. Так, Гераклітом і Анаксагором розроблялося вчення про розумне начало, яке керує світом – Логос, Розум; Парменідом –  про істинне буття, яке доступне думці.

Наступні філософські системи  тією чи іншою степеню  продемонстровані   відгуком на  ті проблеми, які головними завданнями постали перед  Парменідом. Торкаючись питання самого терміну «досократики», то воно  вперше  вводиться німецьким філологом Германом Дільсом у 1903 році. Адже ним була зібрана книга «Фрагменти досократиків», які жили ще до мислителя Сократа.

Період досократиків предщставлений наступними філософами: Фалесом Мілетським, Анаксимандром, Анаксіменом, Гераклітом Ефеським, Діогеном Аполонійським, Ксенофаном, Піфагором Самоським, Парменідом  Елейським, Емпедоклом Агрігентським, Анаксагором  Клазоменським, Левкіпом, Демокрітом, Кратілом. Крім того досократиків можна розділити на три філософії: іонійську, італійську, атомістичну.  В іонійській філософії перевагу має мілетська школа (Геракліт, Діоген), італійській – піфагорейська (Піфагор та його послідовники), атомістичній – Демокріт, Левкіп. Зустрічаються помилкове зарахування софістів в досократики, що не є коректним, адже софісти – сучасники Сократа, зх якими він неодноразово вів дискусію. Єдина відмінність між софістами і досократиками – різниця вчення.

Богдан Пегас