Маємо мало свідчень про цього мислителя, який народився в місті Олександрія (територія Єгипту) наприкінці IV століття нашої ери. Його батька звали Філоксен. Освіту отримав при Плутарху Афінському – видатному того часу керівнику школи неоплатоніків, пізніше стане його схолархом і очолить Платонівську Академію після його ж смерті.
У школі Сіріана виховалися Прокл та Гермій. Останній виявляв толерантність до вчителя, вказуючи на те, щоб його поховали поруч з Сіріаном Олександрійським та Фімістієм. Авторству Сіріана приписують низку філософічних праць по коментуванню «Категорій», «Про тлумачення», «Аналітики І», «Фізики», «Неба», «Душі», третьої, четвертої, тринадцятої та чотирнадцятої книг арістотелівської «Метафізики» із захистом платонівського вчення про ідеї антикритики Арістотеля. Також були напсиані коментарі до славнозвісного «Органону».
Пише коментування на праці такого ритора як Гермоген Тарський, записом його лекцій представлені коментарі на платонівський «Федр» Гермієм Олександрійським. Стало відомо про втрачене підтвердження свідчення твору Сіріана узгодження Орфея, Піфагора та Платона.
Сіріан мав нахил до поезії Гомера та Орфея, проявляє все більший інтерес до літератури містичного характеру. Про це повідомляє Марін: перейняття Проклом орфічного та халдейського богослов’я. Сіріан Олександрійський зробив значний вплив на розвиток двох шкіл неоплатонізму – в Афінах та Олександрії.
Прокл дає пряму вказівку на зразковий приклад філософствування Сіріана. Присутнє у Сіріана Ямвліхський поділ непізнанності на абсолютну та відносну. Тобто Єдиним (Благом) виступає у нього абсолютно непізнане, з іншої ж сторони – це демонстрування «ідеї цього Єдиного», котра пізнається ідеєю не пізнаного Єдиного. Цебто Єдине можна розуміти під такими двома аспектами – принципами: монадовим та невизначеною діадою, наявних в піфагорейській філософії. Існуючи самі собі принципи мають іншу назву: «монади- в собі» та «діади – в собі», в результаті призводить до утворення безкінечної низки оформлювань.
Можна поміти наступні ідеї філософа щодо «породжуючої потенції», «еманації», «багатоскладовості», які у нього призводять до утворення чисел, котрими наповнюються світи: «божественний», «інтелектуальний», «психічний», «фізичний», «чуттєво-сприймальний». Ноуменальна сфера мислителя має стандартний неоплатонічний поділ Розуму, який мислиться (об’єкт) та Розуму мислячого (суб’єкт). Слідуючи за Теодором Асінським, Сіраном розробляється третій синтезований момент, який формально-термінологічно закріплюється. У який спосіб?
На думку Сіріана, його необхідно мислити під виглядом творчого розуму, такий собі перехід в те, що буде творитися ним, а також стане прообразом самих ідей (перейде в світову душу, особливо ж у космос). За вченням Сірана, розум – деміург займає вершинний інтелектуальний світ, він є Зевсом, який очолює ту вершину Олімпу, керуючи в площині космічній та надкосмічній, охоплюючи початко, середину, також кінець самої цілісності (пізній неоплатонізм). Щодо світової душі говорить про потрійну схему: перебування, сходження, повернення, душевні ейдоси відрізняються від ноуменальних тим, що переходять у логоси як результату одухотворення матеріального душею, виробляючи тим самим своєрідний поділ: боги, ангели, демони, герої, безтілесні душі.
Сіріан помер 437 року в Афінах.
Пегас
