У дев’ятирічному віці був відправлений на навчання в школу Шатільйон сюр – Сен, в якій панували тодішні світські правила. Наставники хлопця гарно відгукували про нього, оскільки той мав прекрасні успіхи в навчанні та вирізнявся добрим характером. Має прекрасний смак до літератури, присвячує вільний час для поезії. Він дуже бажав досягнути успіху в літературі, поєднаній з Священним Писанням, засвоїв його мову.
В молоді роки не уникає спокус, проте отримує перемогу над ними приклавши героїчні зусилля, думає про залишення мирського світу і віддалення від нього. Обирає шлях чернецтва. У 1113 році поступає в монастир Сіто, в якому з іншими проводить суворий спосіб життя. Відрізняється від монахів суворим дотриманням уставу та аскези. Через три роки, очоливши дванадцять цістеріанців залишає монастир Сіто для створення нового, обираючи при цьому місце під назвою Долина Гіркоти.
25 червня 1115 року — Бернард перейменував її в Долину Світла або ж Клерво, з яким відповідно і поєдналося ім’я молодого монаха. З 1118 по 1119 роки починає розширюватися спільнота монахів Клерво, які самі стали засновувати монастирі. Бернард знайомиться з сусідніми кліриками, сеньйорами, налагоджуючи з ними дружні відносини і через свою діяльність стає відомим. Про нього дізналися інші чернечі ордени.
Бернард виголосив, що поза монастирем Клерво спасіння немає. До затворницького споглядального життя навернув тисячі людей, ним було засновано на той час шістдесят вісім монастирів, вплинув на сто шістдесят чотири спільні заклади Європи. Через те й став називатися «совістю Європи». Він вплинув на обрання папи Інокентія (попередником був антипапа Аналект ІІ). У 1145 році — учень Бернарда стає папою Євгенієм ІІІ, якому надав підтримку в папстві. Отримує папські, єпископські та соборні доручення, гаряче проповідує у Другому Хрестовому поході, бере участь в теологічних дискусіях, церковній політиці.
До того ж Бернардом Клервоським було спростовано раціональну доктрину П’єра Абеляра. Трактат Абеляра про Трійцю був осуджений саме з ініціативи Клервоського. Не бажаючи ніяких розборів справи, Абеляр власноручно спалює свою книгу. Тепер вже Бернард веде боротьбу з Гільбертом Поретанським. Докладає зусиль, щоб дібратися до Поретанського через Арнольда Брешіанського. У 1148 році — Реймський собор на чолі з Клервоським осуджує доктрину Пореретанського, попри спротив кардиналів. Другий хрестовий похід за який був відповідальний Бернард зазнав невдачі.
Змушений був останні роки свого життя провести у монастирі. Провівши сорок років в святій обителі, помирає у віці шістдесяти трьох років. 18 червня 1147 році — канонізований папою Олександром ІІІ як один із перших монахів – цистеріанців, внесений до списку святих, в календар католицької церкви. Тоді ж як папою Пієм VIII йому було присвоєно титул Doctor ecclesiasticus.
Авторству Бернарда Клервоського приписують різного роду трактати, тлумачення, низку проповідей. Серед систематичних теологічних трактатів виділяють наступні: De Diligendo Dei (Про любов до Бога), De gratia et libero arbitrio (Про благодать та свободу волі), De consideratione (Про роздуми) та інші.
Клервоського можна вважати першим який довів те, що значні та глибокі істини набуваються з допомогою містичного досвіду (душа, яка сходить до Бога, поєднується з Ним). Саме важливе, що намагався довести Бернард, що мудрість можна знайти в роздумах про три істини, а саме життя, смерть, Воскресіння Христа. А тому суть теології Клервоського зводиться до того, що досягнення споглядання таємниці спасіння людини Богом здійснюється тільки через містичний досвід (пізнання розп’ятого Ісуса, співвоскресіння з Христом).
Богдан Стрикалюк
