Северин Боецій

boethiusСеверин Боецій — філософ, теолог, схоласт, представник західноєвропейської середньовічної філософської думки.

Боецій народився близько 480 року нашої ери, в родині дрібного  феодала. З раннього дитинства  прагнув пізнати світ, природу, людину і Бога. В цьому йому допомагала його мати. Його батько був зайнятий  важливими державними справами, що давало можливість утримати його сім’ю. Найбільшу свою увагу його син приділяє вивченню таких навчальних дисциплін як риторика, граматика і філософія.

Філософія у його житті відіграла чимало важливу роль і дуже сильно вплинула на подальший розвиток  філософських поглядів Боеція.

Навчання у школі надавало йому певного смислу життя, виховувало у ньому найщиріші почуття: любов до людей, патріотизм, в тому числі і любов до Бога. Боецій жив у період формування і розвитку культури, економічної стабільності остготської держави. У молодому віці Северин  займає державну посаду при остготському королю Теодоріху. За успішну діяльність та відданість своєму королеві, Теодоріх призначає Боеція  консулом міста Равени.

Підвищені посади Боеція чомусь у короткому часі закінчилися, натомість почалися падіння. Серед довірливих осіб короля Теодоріха  почали поширюватися різні чутки, які торкнулися і самого правителя остготської держави. Його вірного консула Равени Боеція було звинувачено  у зраді і таємній змові з Візантією. Боецій у своє оправдання сказав  Теодоріху, що усвідомлюючи  про свою посаду, даровану королем, не мав  жодного наміру або ж думки зробити такий вчинок.

Ще будучи консулом Равени, Боецій покохав молоду дівчину Елоїзу.  Дівчина також відповідала взаємністю, проте кохання молодих людей не було  довготривалим, у цьому завадив  її дядько. Елоїза дізнається  про те,  що Боеція не справедливо засудили і кинули до в’язниці. Вона письмово  переписується з ним, в надії знову його побачити. У в’язниці Северин Боецій пише філософський  вір під назвою «Утіха  філософією». Цей твір  стає смислом життя, буття  і існування для молодого філософа. Філософія Боеція дуже сильно захоплює Елоїзу.

Боецій довгий час згадував про заборону дядька Елоїзи одружитися  з нею, після чого змушений був стати схоластом  і присвятити своє життя  для Бога. Натомість найщиріші почуття до Елоїзи не загасили у ньому  стрімкі бажання бути  поруч з нею. Один із своїх філософських творів він  присвятив саме їй.

Філософські ідеї Боеція слугують своєрідним мостом, який з’єднує  античну спадщину із західноєвропейським середньовіччям. Мислитель  написав багато праць, що складають собою літературну спадщину  середньовічної епохи: «Про музику», богословський труд «Про Святу Трійцю» (у ній Боецій виступає проти аріанства), «Про католицьку віру» (теологічна праця, адресована на захист доктрини віри католицької церкви), логічні труди Аристотеля «Про тлумачення», «Категорії», а також  «Введення» Порфирія, що ще носить іншу назву «Ісагога»; «Основи арифметики» Нікомаха.

Боецій займався перекладом праць античних філософів з грецької  на латинську мову. Його переклади відіграли значну роль у поширенні філософії і освіти в добу середньовіччя. Він подає свій коментар до  «Введення» Порфирія в дусі Аристотеля, стверджуючи, що загальне може виникати у розумі на підґрунті загальних властивостей, які у свою чергу є присутніми в одиничних речах.

А тому проблема співвідношень загального і окремого стала в Боеція предметом ретельного дослідження у середньовічній філософській думці. Основна його праця  принесла йому всесвітню славу. У своїй праці, автор намагається вирішити проблему сумісності свободи волі людини з Божим промислом.

Якщо ж  Бог все  передбачає,  то свободи волі  може існувати. Це  лише одна  його точка зору. Згідно з іншою, свобода людини та її волі все ж таки є, а це у свою чергу підриває можливість проникнення Бога у темряву  майбутнього. Таким чином виникає деяке протиріччя. Боецій пояснює його  наступним чином: знання Богом про наші майбутні дії, а також їхнє передбачення, не можуть бути причиною тих самих дій.

У  теологічній  праці «Про Святу Трійцю», Боецій  порушує головну  богословську проблему — октрину про Святу Трійцю. Автор стверджує, що  людський розум не здатний сприйняти чи осягнути одноістотність, сутність Святої Трійці. Адже пізнання – це пошук людським розумом істини, хоч насправді істина знаходиться за межею досяжного. Насправді ж людський розум – це лише інструмент пізнання світу, природи і видимих речей, сутність яких можливо пояснити.

Проте, ірраціональні речі не можуть бути охоплені людським інтелектом, їх не можна побачити, відчути  на дотик. Річ у тому, що ми маємо справу з якоюсь певною нерозкритою субстанцією у самій собі.  Якщо ж субстанція не може бути сприйнятою зором, розумом, навіть дотиком, то в такому випадку її можна пізнати внутрішніми відчуттями. На думку Боеція, надрозумовий світ може сприйматися через призму  ментального (внутрішнього) світу – душі, тоді як матеріальний світ,  людина може пізнавати за допомогиою інтелекту (розуму).

Субстанція — це не частина окремого, розділеного між собою, але ціле від єдиного, що й складає одну сутність. Сутність не повинна бути розмежована, розділена, проте завжди знаходитись у цілісній структурі.  Розум, воля і дух повинні залишатися нерозривними як людські тіло, душа і дух.

У своїх книгах, Северин Боецій намагається  наставити читача щоб він йшов лише істинним шляхом, відхиляючись від зла. Він бажає, щоб читач направляв своє серце до добродійства, а розум – до пізнання істини.

За життя його називали «останнім римлянином». Боеція було звинувачено у державній змові і засуджено до страти королем Теодоріхом.  Северин Торкват Боецій прожив лише сорок п’ять років життя. Він помер  у 524 році відразу ж після страти. Тіло його було поховано на територій  остготського  королівства.

Боецій вважається  одним із найяскравіших представників періоду  середньовічної схоластичної філософії. Завдяки йому відбулося  осмислення і поєднання філософії античного світу із західноєвропейською цивілізацією, і як результат, вплинуло на подальший розвиток філософії у Західній Європі.

БСІД

Портал ФІР