Конкурс "Людина та людяність"        17 Вересня 2016        351         Прокоментуй!

Життя – це дивний безцінний дар

Яке глибоке щастя- жить,

Буть гідним імені людини,

Народу й людськості служить!

М.Рильський

Життя – це дивний безцінний дар. Кожен із нас отримує цей дарунок для чогось особливого. Меді подобається, що людина може насолоджуватися своїм життям, або зненавидіти це дарування. Як же мені це подобається. Бо тільки людина здатна на таке.

vbbbb

Якщо я зараз визирну у вікно, то побачу багатьох різних людей. У кожного свої справи: хтось поспішає на роботу, маленькі дітлахи щось будують у піску, а моя сусідка відпочиває на дворі, милуючись розкішними клумбами. У цих людей різні думки, вподобання, цінності та мрії. Але все ж таки є те, що  всіх нас об`єднує. Чому ми такі особливі? Чим відрізняємось від інших мешканців планети Земля? Ми – людяні.

Чому ми тримаємось разом? Бо ми зрозуміли, що головна цінність для нас – сім`я. Я не можу уявити жодного дня без лагідної усмішки моєї мами або без жартів мого молодшого брата. Всі мріють створити свою родину. Потім ми прагнемо забезпечити її всім найкращим, тому цілими днями пропадаємо на роботі. Або займаємося такими набридливими повсякденними справами, щоб забезпечити сім`ю комфортом. Та колись це все стає буденністю. Нам стає нудно. Тоді просто хочеться кудись втекти від цих буденних справ. Але, якщо дізнаємося, що хтось має намір образити коханих людей, то біжимо з усіх ніг, щоб захистити свою сім`ю та нікому не давати спроби сказати погане слово про неї. Адже наша родина – найкраща. Врешті-решт, сім`я – це місце, де нас кохають просто за те, що ми є.  Це місце, де нас цінують. Якщо у людини з`являється якась проблема, то за допомогою вона, насамперед, звертається до родини. Тут її підтримають та допоможуть. Мабуть, тому ми так прагнемо мати власну сім`ю.

Чому нам так сумно, коли наші друзі не можуть бути поруч? Бо ми не можемо без спілкування. Люди мають необхідність з кимось поділитися новинами або просто провести якийсь час разом. Ми звикли до суспільства. Ми не можемо жити без порад подружки, без теплих слів підтримки, без «особливих» жартів, без цікавих історій, почутих від бабусі. Так ми ділимося своїми емоціями, дізнаємося щось нове. Саме спілкування відкриває для нас цілий світ можливостей.

Чому так складно втриматися від спокуси? Бо – ми слабкі. Я, наприклад, дуже полюбляю солодке, і мені дуже важко втриматися, коли я бачу улюблену шоколадку в магазині. А моя подружка просто обожнює серіали. Тому їй важко зосередитися на навчанні, адже вийшла нова серія її улюбленого «сіткому». І це нормально – мати свою слабкість. Кожна людина її має. Хоч як би ми не старалися стати сильними та незалежними, ми все одно завжди матимемо вразливе місце. Найголовніше: не боятися дискомфорту. Адже тільки так ми стаємо сильнішими.

Чому ми ніколи не зупиняємося на досягнутому? Тому що ми звикли до найкращого. Моя знайома вже декілька років займає лише перші місця на олімпіадах з хімії. Вона добре розуміється на цьому предметі та кожного року дивує усіх новими успіхами та результатами. Як я була здивована , що вона навіть влітку проводить   значний час, вивчаючи хімію. Але я знаю, що вона марить поступити в один з найкращих університетів України та досягти значних успіхів у медицині. Всі знають, як для неї це важливо. У кожного з нас є щось таке, до чого ми прагнемо. Люди звикли до комфорту, тому хтось всі зусилля докладає на затишок оселі. Люди звикли до прекрасного, тому хтось все своє життя присвятив мистецтву.  Головне – ніколи не зупинятися. Аби досягти своєї мети, ми викладаємося на усі «сто», і тоді навіть неосяжна мрія стає реальністю.

Чому ми заздримо, сміємося, кохаємо або сумуємо? Тому що  ми живемо почуттями, бо ми – люди, і це нас відрізняє від інших.   Коли ми зустрічаємо саме «потрібну» людину, ми закохуємося. Коли у когось життя складається краще, ми заздримо. Коли хтось ображає нас, ми ненавидимо. А якщо досягаємо недосяжного, то радіємо, як ніколи.  Це почуття. Вони – прекрасні… Кожне із них. І, мабуть, це найдивовижніше, що я бачу у людині. Чомусь ми намагаємося виглядати «глухою стіною», аби здатися витривалими. Ми вирішили, що людина без почуттів – найсильніша. Але ж тоді вона не зможе співпереживати та навіть зрозуміти нас. Саме почуття роблять кожну людину…людяною. Якщо хтось відрікся від своїх відчуттів, то дуже важко побачити у цій особистості людину. Потрібно відкривати свій духовний світ для кожного, бо всі – унікальні, тому по-своєму прекрасні.

Людина – істота загадкова. Така ніжна і мужня, слабка та сильна, урівноважена та нестабільна, відкрита, але у той же час і замкнута. Цим ми і відрізняємося серед населення планети – своїм духовним світом. Ми навчилися спілкуватися, розвиватися. І зрозуміли, що хочемо кращого життя. Ми почали винаходити, будувати, розвивати науку. Ми намагаємося завжди стати найкращими. Кожному варто пам`ятати, що потрібно стати краще для людей, а не кращим, ніж інший. Бо у цій гонитві до наших ідеалів ми недалеко відійшли від первісного ладу, де кожен має боротися за своє існування та свої права. На цьому тернистому шляху до цивілізації та наукового розвитку ми втрачаємо щось людське. Та ніколи не буває запізно навчитися. Навчитися знову бути людьми. Звичайно, в один день ми не зможемо кардинально змінити своє ставлення до оточуючих, не перемінимося і самі одразу. Нам завжди потрібен час: на зміни, на мрію, на слабкість. Але в цьому я бачу людину. В цьому вона унікальна.

Тому людина і людяність ніколи не можуть стояти окремо. Так, потрібно змінюватися та досягати успіхів у забезпеченні цивілізації. Та при цьому завжди задавати собі питання: «Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні?». Розвивай науку, вдосконалюй ідеали, але пам`ятай, що ти – людина.

Валерія Кушнір

  Метки:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook