Конкурс "Людина та людяність"        05 Жовтня 2016        264         Прокоментуй!

Він «поїхав» у космос, але на «бандерівському» автобусі і з Богом!

Цьогоріч виповнилося вже 55 років з часу першого польоту людини у космос. На жаль, сьогодні вже мало хто пам’ятає, яка саме наземна автотехніка доставила космонавта №1 і його основного дублера Германа Титова 12 квітня 1961 року на стартовий майданчик на Байконурі.

img-871

До речі, слід нагадати і той маловідомий і донині факт, що в цьому автобусі знаходився ще один дублер – українець Григорій Нелюбов. Його доля, на жаль, склалася згодом трагічно. Адже, не дивлячись, на нібито російське прізвище, сам він родом був із Запоріжжя й мав козацьке походження.

І хоча, як військовий пілот Нелюбов був більш досвідченим ніж сам Гагарін, по своїм фізичним даним нічим йому не поступався, а тренувався з цієї першої космічної трійці, мабуть, найбільш наполегливо й заледве не фанатично, Микита Хрущов його в якості першого космонавта «забракував». Мотивація тодішнього комуністичного «вождя» була наступна: – Мене й так звинувачують, що я, мовляв, на вищі посади «хохлів» тягну! Він краще, кажете, підготовлений і більш освічений? Але, маємо, товариші враховувати й політичний момент – першим космонавтом планети має бути росіянин!

За своє «українство» Нелюбов заплатив згодом по повній програмі. Полетіти у космос йому так і не судилося, потім Григорія Григоровича під надуманим приводом відрахували з загону космонавтів, запроторили у віддалений гарнізон на Далекому Сході, де він через кілька років і загинув  при досить підозрілих обставинах.

lazgagarin

Що ж до автотехніки, то саме в українському Львові сконструювали й зібрали перший в світі автобус (на базі тодішнього серійного ЛАЗ-695Б), призначений для перевезення космонавтів. Вже тоді цю модель обладнали кондиціонером повітря і навіть холодильником-баром! Відтак у світовій практиці такі спеціалізовані автомашини львівські конструктори та інженери створили першими. У салоні були гаряча та холодна вода, при вході спеціальні механічні щітки знімали з одягу та взуття бруд і пил, і все це спалювалося в двигуні. А під час переїзду скафандри космонавтів підключали до бортової системи життєзабезпечення.

До речі, львівські автобуси подальших модифікацій ще кілька десятиліть після гагарінського польоту возили космонавтів на Байконур. Росіяни, щоправда, свого часу спробували замінити українські розробки на моделі відомих західних фірм. Але, як виявилося, жодна іномарка виявилася нездатною подолати «специфічну» бетонну трасу до цього космодрому, котрий почали споруджувати ще в’язні сталінських таборів, а закінчили  військові будівельники понад півстоліття тому.

laz695bspace_1

Між тим саме з «космічним» автобусом і пов’язана «пікантна» традиція, котру започаткував Юрій Олексійович Гагарін. Справа в тому, що тодішній ЛАЗ, не дивлячись на всі згадані «навороти», не був ще обладнаний вбудованим туалетом! Так ось – під час цього історичного рейсу Гагарін попросив зробити на півдорозі до Байконуру короткочасну зупинку, і, вийшовши з автобуса, помочився на його колесо. З тих пір всі космонавти, принаймні, чоловіки, вирушаючи звідси на орбіту, неухильно дотримуються цього гагарінському «обряду». Як не дивно, але чомусь з тими, хто згодом здійснював з Байконуру космічні польоти та ігнорував цю «неписану» традицію, як і з тими, хто потім перед стартом не дивився тепер вже культовий фільм «Біле сонце пустелі» (1970 р , режисер – Володимир Мотиль), відбувалися на орбіті різні нештатні ситуації – аж до трагічних.

 

Щоправда,  побутує й інша версія. Це був лише привід – Юрій Гагарін, як стверджувала його близька рідня, завжди носив з собою натільний хрест. І ця зупинка потрібна була йому як привід, щоб розшнурувати ще не повністю герметизований скафандр, поцілувати хрестик і крадькома перехреститися. Оскільки, зрозуміло, що в ті комуно-атеїстичні часи публічно на стартовому майданчику він цього зробити б уже не зміг.

 

Між іншим, не менш «мальовнича» історія, за спогадами очевидців, сталася в той вікопомний день і на малій батьківщині першого космонавта планети.

 

Отже, 12 квітня 1961 року. «Дідівщина» Юрія Гагаріна – село Клушино, Гжатський район Смоленської області. Погожий весняний день, поле. Олексій Гагарін, батько космонавта, сильно припадаючи на ногу (інвалідність) з вилами порається біля копиці торішнього сіна (приїхав з райцентру допомогти рідні). З гуркотом на поле в’їжджає порожній віз. На фірі – сільський приятель і кум:

 

– Олексію! Чув? По радіо передавали – якийсь льотчик, майор Юрій Гагарін, начебто, на Місяць полетів! Чи не Юрко це  твій – він же у тебе теж військовий льотчик?! (Звідки було  тоді батькові знати через тогочасну  тотальну «секретність», що його синові звання майора присвоїли тоді тільки після старту!).

 

– Та ні! Він у мене лише старший лейтенант! А Гагаріних у Росії багато! Самогонки привіз?

– І самогонки, й сала трошки!

– Тож розливай! Вип’ємо за здоров’я цього майора Гагаріна. Може і Юркові  нашому, дасть Бог, щасливий квиток вийде!

 

Ігор Галущак

Львів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook