Серед представників античної культури  виокремлюється значуща постать давньогрецького філософа і основоположника стоїчної  філософської школи Зенона із Китіона.

Народився близько 334 року до нашої ери в кіпрській провінції Китій. Походив із сім’ї купця, виходець із Фінікії. У 311 році до н.е. – відбувся візит Зенона до Афін , ку він прибув з торгівельною метою.  В результаті великої  корабельної аварії в Піреях, змушений був залишитись в місті Афіни, де й проживав. Уважно прислухається до викладених кініком Кратетом уроків, а також йому сподобався академік Полемон, мегарик Стільпон та Діодор Крон. Усі їхні погляди вплинули на подальший розвиток особливостей стоїчної доктрини (іонійська натурфілософія,  сицилійці лікарі-пневматики, перипатетична фізика та етика сформували єдине ціле).

Зенон із Кітіона

Близько 300 року до н.е. – відбувається заснування школи стоїків. Сама ж етимологія означає афінський  розписаний портик, місце з якого виголошувалися проповіді Зеноном. Низка його праць порушує досить важливу проблематику того часу. Такі питання стосувалися: а) державності; б) доктринальної системи; в) символізму; г) онтології  світу, природи, людини; д) етики і моралі; е) природного закону.

Зеноном були сформульовані наступні принципи філософської школи стоїків:

а) космос

б) Зевс-Логос

в) пневма

г) циклічне виникнення і знищення світів (запозичено в філософаГеракліта).

Під «космосом» необхідно розуміти  розумний, чуттєво сприйнятий, одушевлений організм . Ним, на думку Зенона керує Зевс-Логос, якого ототожнює з природою. Забезпечення  єдності світу на надання внутрішньої одушевленості – це завдання пневми (у перекладі з грецької – вогненне дихання).  Тому за Зеноном, мета життя полягає у досягненні байдужості  перед ударами фатуму, відречення від обставин зовнішнього життя та слідування за Логосом  як єдиної розумної природи.

Ідеальне суспільство, згідно філософської думки стоїка Зенона – це відсутність грошей, судів, сім’ї, шлюбу. Онтологічну проблему єдиного космосу, філософ виводить з думки  рівності усіх людей за природою, незалежно від того, хто вона (людина) за національністю, статтю, соціальним походженням.  Як бачимо що наявність матеріалів недостатня  для повної реконстукції зенонівського  вчення, так як філософом в основних частинах  намічена шкільна  догматика (розробка  базової оригінальної термінології), проте завдяки їм з’ясовується специфіка  позиції мислителя щодо окремих питань.  Схема побудування та викладення вчення, яку запропонував Зенон, а це в основному поєднання таких дисциплін як логіка, фізика, етика підкреслювало етичне  значення, імовірно це став панівний варіант норми стоїчної школи.

Розроблене  Зеноном вчення  про досягнуту уяву та введений ним термін, задає номіналістичний параметр  гносеології стоїків, формальна логіка його не цікавила.  Він мав науковий нахил до фізики. Ним було сформульовано вчення про два начала, чотири елементи, всезагальна тілесність пневми, причинність та космічні цикли, основу космології, телеології, мантики, фатуму (долі). Виділяє вісім частин в душі та чотири здатності: уяву,  потяг, згоду, розумність. Потяг розглядається Зеноном як епіфеномен суджень розуму.

Етика Зенона представлена запропонованими «природніми» масштабами та сформульованою «кінцевою  метою» та наліченням  основних параметрів  аксіології, зокрема його вчення про благо та «байдуже». У нього добродійство – знання божественних та людських речей, незмінно-досконалий стан душі, набуває видової специфіки згідно  обставин  власного застосування.   Завершальним етапом в етиці Зенона слугує ще одне вчення, на цей раз про мудреця – автаркичного субєкту, що досягнув інтелектуально-моральної досконалості в покорі своїй «долі». У праці «Держава» сформульовані державно – правові ідеали стоїчного вчення. Вона відносить до ранніх  творів кінікійського  впливу.

В чило учнів Зенона входили: Арістон, Геріл, Діонісій, Персей, Сфер, Клеанф.  На превеликий жаль життя цього філософа не склалося, можливо через  невизнання, засліплені державно-політичні амбіції. Він не знаходив іншого шляху, окрім того, щоб покінчити зі своїм життям. Близько 262 року до нашої ери Зенона Китійського не стало, натомість  філософська справа стоїчної школи продовжувалася вже іншими  мислителями.

Пегас