Стоїцизм є ще одним із напрямків античної філософії. Основні філософські ідеї стоїцизму як не дивно були запозичені ними у кініків.Засновником даного філософського напряму вважають Зенона Китійського, уродженця острова Кіпр. Зенон народився близько 330 — 262 року до нашої ери в полісі Китій, розташованого на узбережжі Кіпру. Відомо також, що навколо себе він збирав великий натовп людей – шанувальників його філософії, поблизу полігнотійського портика, стоя. Можливо саме від назви цього місця, на якому виголошував свої філософські промови Зенон — стала називатися школа стоїцизму.
Послідовником філософії Зенона став Клеанф, в минулому чудовий кулачний боєць, народився близько 300 року до нашої ери. Після Клеанфа став Хрізіп (дослідники наводять приблизний рік народження і смерті, який коливається між 277 – 205 роками до нашої ери), у минулому сильний атлет, а також швидкий бігун.
На жаль праці раннього стоїцизму дійшли до нас лише у фрагментарному вигляді. В тім не має жодної можливості заперечення в їхньому існуванні. У стоїків прослідковується дуже чіткий поділ філософії як цариці наук на наступні пізнавальні науки: фізику (природа речей, явища, процеси,), етику (людська мораль і виховання) і логіку (хід думок від загальних речей до конкретних, логіко- смисловий зв’язок ). Тобто таким чином здійснювали поділ філософії Зенон і його учень Хрізіп.
На відміну від поділу Зенона і Хрізіпа, Клеанф намагається виділити, виокремити у самі філософії інші науки, такі як діалектика, риторика, етика, політика, фізика і теологія.
На перший план Зеноном і Хрізіпом висувалася логіка.
Як взагалі сприймалася на розуміння логіка самими стоїками? Стоїки розуміли логіку як певне дослідження як внутрішньої так і зовнішньої мови. Логіка поділялася на дві частини. Перша частина торкалася питання вчення про розмисли у вигляді непереривної мови, а друга — щодо руху мови у вигляді запитань та відповідей.
Тому першим вченням стоїків вважають риторику, другим – діалектику. Крім того, у логіці стоїків розглядалося ще вчення про так звані поняття, міркування і умовиводи. Тобто слід говорити, що їхнє вчення стосувалося позначення слів та знаків.
Перша з них утворює складову логіки у розумінні сучасної філософії, інша ж — позначали стоїки як граматику.
Як ми бачимо, стоїки продовжували розвивати ідеї вчення Арістотеля, торкаючись питань силогістики та суджень. Не зважаючи на їхню прив’язаність до арістотелівських філософських міркувань, ранні стоїки у своїй теорії пізнання світу визнавали лише дійсне пізнання цього світу. Тобто за їхніми міркуваннями джерелом пізнання світу вважалися відчуття і сприйняття. На цих обох власне і формується уявлення.
Стоїцизм заперечував існування вроджених ідей. Вони стверджували, що в питанні двох пізнань : загального і єдиного дійсно є наявність існування реальних одиничних речей.
Ними робить спроба відрізнення двох понять: природніх і штучних. Перші формуються стихійно, а от другі — діалектично. Так наприклад категорії вони вважали суб’єктивними поняттями. Виділяли чотири важливі категорії:
1) Субстанція — першоматерія, з якої все практично і виникло. Так з першоматерії починають утворюватися речі, які володіють переважною якістю.
2) Якість — розуміється у стоїків як постійні характерні властивості, якими відповідно наділена річ.
3) Стан — перехідні властивості речей (твердий, рідкий, газоподібний).
4) Відношення — позначаються речі, які розташовані один біля одного, тобто перебувають у такому спільному відношенні один з одним.
Основою всього що існує стоїки вважали землю, вогонь, повітря, воду. Особливу увагу акцентували на пневмі — своєрідному синтезі вогню і повітря. Першоосновою всього у світі стоїки вважали вогонь (за філософом Гераклітом). Світ для розуміння стоїків розглядався як єдина цілісність. Вона основується на узгодженості і обумовленому взаємозв’язку. Стоїк Хрізіп стверджував, що світ має сферичну форму, розташовується у безкінечній безтілесній порожнині. У природі все знаходиться у постійному русі.
На їхню думку існують такі три види руху як зміна, переміщення простору, напруження. І ось якраз напруження відноситься ними до стану духа (пневми). Таким чином стоїки намагаються виділити чотири царства натурального світу:
А) Неорганічний світ ;
Б) флора (рослинний світ);
В) фауна (тваринний світ);
Г) Світ людей.
Стоїки стали розуміти пневму не лише як фізичну , а й духовну основу, початок. У них вона фігурує в ролі якогось розуму, космосу, логосу (слова). Тому розум для них є чистим вогнем, а Бог – вищою розумною силою, що керує усім і надає світові форму. Крім того стоїки розробили низку концепцій етики. Перша концепція стосується поняття обов’язку у філософії стоїків. Обов’язок — це перш за все є прагнення людини до моральної досконалості. Людина ж не може зробити цей світ досконалим, але може побудувати його у собі, набуваючи гідності гордості і дотримання високих моральних вимог. Прагнення до досконалості людини проходить через шлях пізнання світу і вправах її самої у добродійстві. Шлях до блаженства полягає у безпристрасності. У розумінні стоїків, пристрасті повинні підпорядковуватися розуму. Вони діляться стоїками на чотири види: сум, страх ,пожадання, задоволення
Сум може бути багатоманітним, у свою чергу викликаний співчуттям, заздрістю, ревністю, не добрим бажанням, турботою, горем або ж бідою. Страх — це передчуття зла. Пожадання — нерозумне прагнення душі (пристрасть до матеріального багатства, влади). Задоволення – нерозумне користування людськими бажаннями ( тілесна насолода, життєва насолода). Цього всього стоїки намагалися уникнути. Виходом з цієї не дуже приємної ситуації є ідеал людини, позбавленої таких пристрастей, тобто аскет.
Стоїки намагаються подолати ці пристрасті, щоб високо піднестися над ними шляхом вдосконалення. Вони вчили про розуміння суті добра і зла. Розробляли вчення стосовно того, що повинно бути у людині — це насамперед терпіння, помірність, перенесення ударів долі.
Можна виділити також середній стоїцизм, який характерний переосмисленням і внесенням поправок у саму є філософію. Яскравим представником цього періоду став Панецій (близько 185 – 109 року до нашої ери) і його учень і продовжувач справи стоїцизму – Посидоній (близько 135 – 51 рр. до нашої ери).
Панецій відкидає формулювання щодо жорстоке визначення явищ, подій, процесів у світі, прихильниками яких були представники раннього стоїцизму. Натомість він починає настоювати на розділенні тіла і людської душі, тому що його попередники вважали тіло і душу злитими в єдине ціле. В етиці, він практично відійшов від ідеалу самодостатності добрих дій людини, а замінив його хорошим здоров’ям та матеріальним благополуччям.
Вони намагалися підпорядкувати стоїцизм запитам діяльних військових римлян
Праці цих мислителів дійшли до нас у фрагментарному вигляді, в тім знайшла місце пропаганда філософських ідей Панеція і Посидонія.
Якщо ж розглядати ранній стоїцизм, то можна прослідкувати його паралельний перетин з християнством, зокрема одним із його напрямків – аскетизмом, у якому велика і особлива увага приділялася душі, розуму, серцю і їхнім чітким контролем над людським тілом. Пізніше у християнстві виникне умоспоглядальна філософія – ісихазм.
Богдан Стрикалюк
