Історія філософіїФілософська пропедевтика

Зародження філософської думки. Призначення філософії

На прохання читачів, дещо деталізуємо попередній пост про зародження філософії, додавши кілька суттєвих моментів щодо теорій походження філософії, її призначення.
  1. Зародження філософської думки
  2. Аналіз процесу зародження філософії
  3. Функції (Призначення) філософії

Зародження філософської думки

Зародження філософської думки. Призначення філософії
Як зазначалося у найпершому пості нашого блога, зародження філософії припадає на VI ст.. до н.е. на території Китаю, Індії та Середземномор’я майже одночасно. Період у який виникає філософія – так звана епоха «Осьового часу», характерними рисами якої є: розвиток розуму та особистості, що прийшов на зміну міфологічному світогляді довіри до природи.

Сучасна наука виділяє 3 основні теорії  зарожденння філософії:

  1. Міфогенна – виходить з того, що філософія сягає найдавніших шарів людської свідомості, успадковуючи від міфології усі головні світоглядні проблеми, підносить їх до вищого рівня усвідомлення та піддає раціоналізації.
  2. Гносеогенна – полягає в якісній відмінності філософії та міфології, підкреслює наявність розриву між ними. Підгрунтям філософії вважається раціональне знання, яке є несумісним з міфологічними моделями світу.
  3. Гносеоміфогенна – вказує на те, що існує 3 невід’ємних джерела виникнення філософії:
  • Міфологія;
  • Раціональне знання;
  • Життєва мудрість, досвід, що прагне врахувати не лише значущість міфології і роль знання у процесі виникнення філософії, а й буденний розвиток, людську мудрість та розсудливість.

Аналіз основних теорій та передумов зародження філософії

Першою є поява писемності, зумовлена нагромадженням у досвіді людей навколишнього знання, його нагромадження та трансляції. Потреба передати інформацію змусила людину винайти писемний знак, що сприяло накопиченню знання без якого не було б наукового і соціального прогресу. Крім того, записане слово свідчило про свою нетотожність з живою думкою. Саме у неписемних культурах основою світогляду залишилась міфологія.

Міфологія – загальнозначуще тлумачення світу, стосунків людини зі світом та людей між собою.

Завдяки ній людина відчула спорідненість зі світом, що спричинило перенесення людських якостей, а також якостей соціального цілого на всю людську реальність. Цей вид світогляду позбавлений проблемності, що полегшує людині прилучення до набутого досвіду і включає його до усталених соціальних зв’язків. Міфологія виступала дійсністю, реальністю!

Основні риси міфологічної свідомості:

  1. Антропоморфізм (антос – людина, морфос — форма) – спосіб світосприйняття, згідно з яким предмети природи, тваринні та міфічні істоти наділяються психічними властивостями і навіть виглядом людини.
  2. Образність – прагнення до віддзеркалення світу не в абстрактних поняттях, а за допомогою художніх образів.
  3. Персоніфікація – метафоричне зіставлення природи і соціальних об’єктів.
  4. Символізм – певні предмети, не втрачаючи своїх характеристик стають знаками інших предметів чи явищ, здатні їх змінювати.
  5. Генетизм міфу – ситуація, коли виникнення предмету видається за його основу, тобто пояснити світ чи явище означає розказати про його походження, генезис.
  6. Синкретизм (злиття усього з усім) – міфологія зливається з усім, що входить до неї, з усіма її компонентами: мистецтво, релігійний культ, етичні норми, естетичні цінності об’єднуються в єдину образну міфологічну картину світу, поєднуючи в собі дійсне і бажане, реальне і фантастичне, природнє і трансцендентне. В такому ракурсі міф виступає умовою будь якої культури, адже з його допомогою складаються та оформлюються цілісні орієнтири.

Згодом між людиною і природою почали виникати опосередковані ланки, які отримали назву – сфера соціально-культурних процесів – сфера створених людиною речей та засобів життєдіяльності , які у відношенні до людини постають штучними явищами. Ця сфера розвивалась паралельно з технологіями людської діяльності та за своїм розвитком і вдосконаленням вимагала не міфологічного, а особливого мислення, яке фігурує себе у послідовних діях – дискурсивне мислення – це мислення, яке рухається послідовно, впорядковано, через чітко-фіксовані пункти до певних результатів. З’являються зародки науки, мистецтва, етичних норм, релігії, права. Потроху руйнується міфологізація соціальних процесів, а відповідно і міфологічна свідомість.

Мислення набуває суттєвих відмінностей і відбувається зародження філософії.

Міфологія Філософія
Формується і розвивається стихійно Є свідомою формою інтелектуальної дійсності
Творцем міфів є народ Є авторською формою творчості
Характеризується відсутністю протеставлення людини світу Знаменує виділення людини з певної спільноти, є індивідуальною формою самовизначення
Розповідає про явища оточуючого світу Пояснює свої твердження, аргументуючи свої переконання
Міф є синкретичним (загальним) Характеризується аналітико-синтетичним мисленням

Поява знання, яке перевищувало людські можливості, слугувало способом прилучення до таємничого. Вони не підлягали розголосу, вимагало приховування. Зараз вони називаються езотеричними знаннями. Проте ці знання носили в собі певні протиріччя: з одного боку, вони вимагали широкого розповсюдження та вільного доступу, а з іншого – ці знання не носили філософський характер, тобто вони існували не як самостійний витвір людини, а як символічний прояв вищої реальності. Знання езотеричного типу не стали філософськими, бо не містило звернення до кожної людини.

Ще одною з передумов виникнення філософії безумовно стала поява МУДРЕЦІВ!

Мудрість – повне синтетичне знання, яке сприймається як досконале, здатне виправити і впорядкувати людське життя і наблизити його до досконалості. Вона завжди сприймалась невід’ємною від її носія – мудреця – людина, наділена життєвим досвідом, яка власними зусиллями досягла мудрості.

«Мудрість доступна лише Богам…», — Піфагор

Функції (Призначення) філософії

  • Філософствування – пошук цілісної картини світу, надання йому завершеності, тобто філософія навчає мислити та вивчати себе.
  • Пізнання істини.
  • Подолання утилітарного підходу до життя, тобто філософія необхідна для людського життя, в якому відведене місце долі, розуму і духу.
  • Пізнання неосяжного, тобто судити про усвідомлені людьми речі, виходячи з визнання їх загальної основи, першоначала.
  • Філософське відношення до життя, яке дається людині щоденно, через осмислення наявних форм культури (мораль, релігія, мистецтво), можливість подивитися на себе і на світ з погляду вічності.
  • Філософія виникає як потреба людини розширювати кругозір, тому вона історично розвивається і людина відчуває потребу поглиблення знання про світ, потреба осягнути світ у таких ракурсах, які не можливо осягнути досвідом. Людина потребує знання про світ, як цілісну реальність, з якої потім формує програму своєї поведінки.

Яка твоя реакція?

Радість
1
Щастя
3
Любов
0
Не завдоволений
0
Тупо
0

Интересно почитать:

Также в категории:Історія філософії