Передумови битви
До 1916 року німецький Флот відкритого моря поступався британському Великому флоту за кількістю кораблів. Через це німецькі адмірали не планували прямого зіткнення з усіма силами супротивника.
Командувач німецького флоту адмірал Райнхард Шеєр розробив план, згідно з яким частина британського флоту мала бути виманена в море та знищена окремо від основних сил. Для цього німецькі лінійні крейсери здійснювали рейди та провокаційні операції в Північному морі.
Однак британська розвідка змогла перехоплювати та розшифровувати значну частину німецьких радіоповідомлень. Завдяки цьому командування Королівського флоту заздалегідь дізналося про вихід німецької ескадри в море та підготувало відповідь.
Сили сторін
Британський Великий флот під командуванням адмірала Джона Джелліко був найбільшою морською силою світу. У його складі перебували десятки лінкорів, лінійних крейсерів, крейсерів та есмінців.
Німецький Флот відкритого моря під командуванням адмірала Райнхарда Шеєра мав меншу чисельність, проте його кораблі відзначалися високою якістю конструкції, чудовою підготовкою екіпажів та ефективною системою управління вогнем. Загалом у битві взяли участь понад 250 бойових кораблів і близько 100 тисяч моряків. Це зробило Ютландську битву найбільшим морським боєм епохи дредноутів.
Початок зіткнення
31 травня 1916 року першими вступили в бій лінійні крейсери під командуванням британського віцеадмірала Девіда Бітті та німецького адмірала Франца фон Гіппера.
Британці намагалися перехопити німецьке з’єднання, однак незабаром опинилися під надзвичайно точним вогнем супротивника. Уже на початку бою британський флот зазнав серйозних втрат. Особливо вражаючим стало знищення британських лінійних крейсерів «Indefatigable» та «Queen Mary». Влучання німецьких снарядів спричинили вибухи боєзапасу, внаслідок чого кораблі практично миттєво затонули разом із більшістю екіпажів.
Зустріч головних сил
У другій половині дня на полі бою почали сходитися основні сили обох сторін. Німецький флот несподівано опинився перед значно численнішим британським Великим флотом.
Адмірал Джелліко здійснив складний маневр розгортання лінії, який дозволив британцям зайняти вигідну позицію та перетнути курс німецької ескадри. У такому положенні британські кораблі могли використовувати більшу кількість гармат.
Шеєр зрозумів небезпеку ситуації та наказав здійснити ризикований розворот усім флотом одночасно. Завдяки високій дисципліні екіпажів і майстерності командирів цей маневр вдалося виконати практично без втрат.
Нічний бій у Північному морі
З настанням темряви битва не припинилася. Навпаки, нічні сутички стали одним із найнапруженіших етапів бою.
Есмінці та крейсери обох сторін здійснювали торпедні атаки, намагаючись знайти противника в умовах обмеженої видимості. Відбувалися численні короткі артилерійські дуелі на близьких дистанціях.
Німецькому флоту вдалося прорватися через британські бойові порядки та повернутися до своїх баз. Коли вранці 1 червня британці зрозуміли, що супротивник вислизнув, битва фактично завершилася.
Втрати сторін
Ютландська битва стала надзвичайно кривавим морським зіткненням.
Британський флот втратив:
- 14 кораблів;
- понад 6 000 моряків загиблими.
Німецький флот втратив:
- 11 кораблів;
- близько 2 500 моряків загиблими.
У тактичному сенсі німці могли вважати себе переможцями, оскільки завдали британцям більших втрат і потопили більше великих кораблів.
Хто переміг у Ютландській битві?
Питання про переможця Ютландської битви досі залишається предметом дискусій серед істориків.
З одного боку, німецький флот потопив більше кораблів і завдав більших людських втрат. Це дозволило німецькій пропаганді оголосити про перемогу.
З іншого боку, головна мета Німеччини не була досягнута. Британський Великий флот зберіг свою перевагу та продовжив блокаду Німеччини. Після битви німецький Флот відкритого моря більше не намагався вести масштабні бої з британцями.
Ютландська битва стала кульмінацією суперництва між двома найбільшими військово-морськими державами початку XX століття.
Іван Гудзенко
